"Треба вміти відрізняти тверде від пустого. Це найважливіше із мистецтв", пише в своїй книзі "Принципи життя. Книга для героїв" гуру пострадянського менеджменту Володимир Тарасов. Розвиваючи його ідею, в якій "твердим" є те, на що можна опертися (інформація, людина, надійна купина на болоті), а "пустим" – те, що провалюється під ногою, роблю висновок: минуле України – це ненадійна купина, наступивши на яку провалишся в болото.
Яскравий приклад – образ козака Мамая: "ідеалізований образ козака і українців загалом", так пише про нього Вікіпедія.
Та придивіться – сидить по-турецьки, на ногах чоботи закручені, та й ім'я дивне, басурманське. Турок – не козак! І Гоголь – ніби й український письменник, але з його "Шинелі" виросла російська література. І Каземір Малевич народився в Києві, а став русскім совєцкім художником.
Наше минуле – це фея Моргана. Вона хапає наші почуття марнославства та невпевненості і тягне в болото пихи, на берегах якого ростуть будяки лихослів’я, вищості та зневаги. Та це й не дивно! Варто згадати хоча б той факт, що до 1990-х років в українських школах не було предмету "Історія України". Відразу ж на думку спадають слова Шевченка: "Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя".
Та якщо "пустим" є наше минуле, то "твердим" стане наше майбутнє.
Погляньмо на Україну не як на тисячолітню цивілізацію, яка народила Ісуса та санскрит, а як на молоду модерну націю, що тільки почала формувати власну ідентичність. Скидаючи з плеч важкі хоругви минулого, ми віддаємо їм шану і отримуємо енергію та свободу для руху вперед. Ми не витісняємо, а усвідомлюємо всі сторінки нашого непростого минулого, в якому був Бандера і Ковпак, Гоголь і Хвильовий, Голодомор і Дніпрогес, Волинська трагедія і УПА. Все це є частиною нашого складного і цікавого минулого, що минуло. Було і загуло.
Та яким має бути "тверде" українське майбутнє? Ось фотографія моєї похресниці.
Її звати Софія, їй чотири роки. Вона зовсім не схожа на українку. Та колір її шкіри не відмовляє її у праві бути українкою. Так само як і російська мова, якою спілкуються мої друзі та близькі, не робить їх меншими патріотами.
На людському рівні Україна майбутнього – це територія, на який безпечно бути "не таким як всі" незалежно від кольру шкіри, віросповідання, сексуальної орієнтації чи мови, якою розмовляєш. Територія, де ти поважаєш чужі кордони особистості і натомість поважають твої. Територія, на якій можна проявляти здорову агресію, коли твої кордони чи кордонани твоєї групи порушуються.
На економічному – це територія зі сприятливим кліматом для інвестиції в інноваційну діяльність і механізмами, які дають можливість людям максимально розкривали свої таланти з економічним зиском для себе.
Про те, що треба сьогодні зробити для того, щоб потрапити в таке майбутнє – наступного разу.