Минулого разу ключова моя теза звучала так: в нашій країні не буде економічних чи та суспільних змін, доки не змінитися свідомість українців. На підтвердження цієї тези процитую філософа та соціального психолога Еріха Фромма: "Революціонери вважають, що варто радикально змінити політичну та економічну структуру, щоб на другому етапі змінилась людська свідомість і виникло нове суспільство. Вони не розуміють, що нова еліта, що володіє колишнім соціальним характером, буде прагнути відтворити умови старого суспільства в нових соціально-політичних інститутах".
У свідомості українців панує інфантильність. На побутовому рівні інфантильність проявляється як неготовність брати відповідальність за життя та країну у власні руки. Як відсутність щоденних зусиль для досягнення цілей. У ставці на ефект замість ефективності. В уявленнях, що нами керує міфічний дорослий, який уособлюється Росією, НАТО, донецькими, бандерівцями, комуністами чи націоналістами. Коли ми інфантильні, тоді наша хата скраю. Ми сидимо на призьбі чекаючи посмішки долі і просимо сонця звести зі світу наших вороженьок.
Та доки сонце зійде роса очі виїсть.
Людська свідомість хитра штука. Вона крутить людиною як циган сонцем. Одного разу учень майстра дзен попросив свого вчителя продемонструвати те, як працює обумовлена свідомість. Вчитель знайшов бідного жебрака і попросив того перейти річку по мосту. Перед експериментом майстер дзен поклав на шляху жебрака гаманець із золотими монетами, кажучи: "Невдаха, який все життя присвятив тому, щоб бути бідним, пройде повз гаманець і не помітить". Учень розсміявся – не побачити монети які сяяли на сонці міг тільки сліпий. Та яке було його здивування коли жебрак, ступивши на міст, заплющив очі. Звісно, золота він не знайшов. "Я ціле життя тут ходжу, а сьогодні подумав, чи можу я пройти по мосту навпомацки", так він пояснив своє рішення майстру дзен та його спантеличеному учню.
Ми теж вже двадцять років ходимо із заплющеними очима. Чи є дієві способи підняти віки?
На жаль, рецептів, які б впливали масово, не існує. Я не заперечую ефективність пропаганди чи піару, але вони знімають симптоми, а не лікують хворобу. Немає швидких та чарівних способів: ні таблетки, ні книжки, ні ворожки. Є три довгі шляхи.
Перший. Особиста психотерапія. Тривалість курсу близько трьох років. Середня вартість години – 300 гривень. Частота занять – раз на тиждень. Загальна вартість курсу – близько 40 000 гривень. Для трансформації навколишньої реальності треба, щоб курс пройшло 10% від популяції – 4,7 000 000 людей. Для реалізації такого проекту в короткий потрібно близько 98 000 психотерапевтів. Перші результати вже через три – п’ять років.
Другий. Самостійно активувати лобну долю мозку. Щоб це зробити задавайте собі наступні запитання: "Що зі мною відбувається?", "Чим я зайнятий?", "Про що я думаю?", "Що мені це дасть?", "Який досвід був у мене в подібних випадках?". Тут головне не халтурити і не заливати свій мозок алкоголем, тютюном чи жиром. Результат суспільних змін можна буде побачити через чотирнадцять – двадцять років.
Третій, найдовший. Змінити систему спілкування з власними дітьми – виключити з неї фізичне та психологічне насилля, перестати їх контролювати, нав’язувати дорослі бажання та вимагати від них соціально схвальної поведінки. Тоді зміни в країні відбудуться через два-три покоління.
Який би шлях ми не вибрали, він має привести до особистої зрілості населення країни. І тільки тоді економічні чи соціальні зміни стануть невідворотними, а ми зможемо відповісти на запитання Тараса Шевенка: "Що ми?.. Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?".