Дванадцять місяців у чотирьох стінах без сонця, свіжого повітря і нормальної їжі. Витримав, пережив, не здався. Один з наймолодших військовослужбовців ЗСУ Валентин Богдан розповів про життя в полоні. Як тепер живе на волі, про що мріє і чи планує знову повертатися до лав української армії?
Валентин Богдан одружився в 20 років. Але замість медового місяця поїхав контрактником на війну. Кримське, Попасна, Новоолександрівка, в зоні АТО пробув майже рік. Рідним дзвонив щодня. До грудня 2016-го.
Що син у полоні, матері сказав його командир по телефону. Через місяць, в короткому дзвінку додому, це підтвердив і сам Валентин. Мама вирішила, поїде за сином до бойовиків.
Тільки 9 місяців по тому – у вересні – Олександрі повідомили: син в Луганському СІЗО. І незабаром додому прийшов лист.
Після листа, дзвінок від сина. А через день і відео з полону. І звісточка про те, що Валентин в списку на обмін.
Дочекалися. У грудні з квітами і сльозами радості його зустрічає все село.
Зараз Богдан у відпустці, відновлює здоров'я після полону. В основному вдома з рідними. Каже, відвик від людних місць.
Розлука з дружиною, зізнається, тільки зміцнила їхні стосунки. А ще молодята мріють про власне житло. У батьківському домі, де живуть зараз, всіх разом 9 осіб.
Випробування полоном не зламали Валентина. Пишається, що служив, і радіє, що повернувся живий. Каже, рік точно побуде цивільним. А потім знову на передову.