Буллінг – далеко не нова проблема як для всього світу, так і для України зокрема. За одним цим словом стоять тисячі психологічних проблем у дітей і зламаних життів. Відповідно до даних звіту фонду ЮНІСЕФ у 2017 році в Україні 24% дітей стали жертвами цькування в школах Причому 40% постраждалих нікому про це не розповідали.
Напередодні, 16 січня президент Петро Порошенко підписав закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії буллінгу (цькування)". Так, за дії, в результаті яких могла бути чи була завдана шкода психічному або фізичному здоров'ю потерпілого, згідно з новим законом, може бути накладено штраф від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн) або громадські роботи на строк від 20 до 40 годин.
Правда, експерти сумніваються, що штрафи допоможуть повністю виправити ситуацію. Так, Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму, розповідає, що протистояння буллінгу – це багатоступінчастий процес, який включає такі рівні:
індивідуальний. Робота з буллером жертвами і свідками. Як правило, робота тут спрямована на підвищення самооцінки, формування відкритості дитини та емпатії (у буллера). На цьому етапі може працювати класний керівник, психолог, але найголовніше – батьки;
груповий. Буллінг – це групове "захворювання", тому подолати його виключно шляхом впливу на окремих дітей неможливо. Якщо "витягнути" жертву, на її місце буде призначена нова жертва. Груповий процес включає як "класні години", присвячені цькуванню, так і позакласну активність групи, де можуть змінюватися соціальні ролі дітей;
загальнонаціональний. Перше – це популяризація ненасильницьких методів в інформаційних продуктах для дітей і підлітків (фільмах, роликах тощо). Друге – зміна навчальної програми з метою не тільки перетворення дітей на споживачів інформації з різних предметів, а й формування у них культури діалогу.
"Покарання для агресора або провокатора обов'язково повинні бути. Інакше дитина перестає вірити у дорослий світ. Дорослий світ повинен покарати кривдника. Але робити це потрібно обережно, щоб не погіршити ситуацію. Спочатку ведеться розмова з учителем, щоб він подивився на ситуацію зі свого боку. Потім ведеться розмова з батьками дітей, які буллять, далі – бесіда зі своєю дитиною. Якщо все це не працює, тоді вже підключаються правоохоронні органи.
У моїй практиці крайні випадки не були частими, але була одна історія, коли батьки переїхали в інше місто через те, що їхню дитину цькували. Був такий провокатор (навіть не агресор, його неможливо було так назвати), він так налаштував двір, школу, що моєму клієнтові просто не давали проходу. Все почалося з фізичного насильства, а коли всі встали на вуха, його перестали бити, але почали цькувати. Мій клієнт був абсолютно нормальною дитиною, яка вміла захищатися, але він потрапив у психопатичну ситуацію", – зазначає Олена Ратинська, психолог, керівник дитячого напрямку КДУ.
Більш докладно про те, що таке буллінг і як з ним впоратися, читайте в матеріалі сайту "Сегодня": Буллінг навиворіт: як шкільне цькування ламає психіку дітей і що з цим робити