В Україні сьогодні – День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни. 80 років тому 22 червня нацистська Німеччина напала на Радянський Союз - і перші бомби впали на мирний Київ. Столицю бомбили літаки 4-го повітряного флоту Люфтваффе. Кінооператор знімав процес бомбардування "Об'єкту №12" (так вони позначили Київ) на кіноплівку.
У той час в Німеччині випускався пропагандистський кіножурнал "Німецький щотижневий огляд". Він в обов'язковому порядку демонструвався в усіх кінотеатрах перед переглядом художніх фільмів. У перший день війни, коли бомбили Київ, оператор журналу знаходився в кабіні німецького бомбардувальника і виконував спецзавдання – знімав наліт. А вже 25 червня кадри з падаючими на Київ бомбами дивилися у всіх кінотеатрах Німеччини.
"Це унікальні кадри, початок війни. На них ми бачимо привітного чоловіка – пілота одного з бомбардувальників. А також штурмана, який розглядає карту міста, щоб точно скинути бомби. Всього в першому нальоті на Київ брало участь 19 літаків Heinkel He 111, – розповідає "Сьогодні" Анатолій Збанацький, завідувач відділом "Київ у період новітньої історії" Музею історії Києва. – Багато хто помилково вважає, що Київ бомбили о четвертій ранку, як співається у відомій пісні. Але це не так. Київ бомбили з 7:05 по 7:15, що зафіксовано в журналі 35-ї авіаційної винищувальної дивізії, яка захищала місто".
Німці скинули на столицю 90 фугасних і запалювальних бомб. На кіноплівці видно сліди від вибухів недалеко від нового стадіону (тепер НСК "Олімпійський"). Відкрити спортивну арену збиралися саме 22 червня 1941 року. Пілоти намагалися розбомбити міст через Дніпро і ангари військового аеродрому "Київ" у Жулянах (цивільний тоді перебував у Броварах). Падали перші бомби на військові об'єкти в Святошиному, на Подолі і Повітрофлотському шосе. Атаці піддався і завод "Більшовик". Ходили чутки, що в перший же день війни над Аскольдовою могилою був збитий німецький літак, а льотчика, який врятувався на парашуті, кияни впіймали і привели в штаб КОВО – Київського особливого військового округу – на вулицю Банкову, 11.
При першому бомбардуванні Києва загинуло до 200 осіб. Серед загиблих – робітники заводу "Більшовик": одна з бомб влучила в чавуноливарний цех... На наступний день працівники заводу несли на Лук'янівський цвинтар 17 трун. У хвилину мовчання, на подив публіки, що зібралася, кришка однієї з трун раптом відсунулася... Робочий ожив! Шоковані люди кинулися до "небіжчика". Ним виявився ливарник Іван Махиня. З'ясувалося, що чоловіка важко контузило, а колеги через недосвідченість прийняли його за вбитого. Кияни ще довго говорили про цей випадок.
Хліб-сіль, цукерки і "легка смерть" старих
Повідомлення про початок війни (промова Молотова) прозвучало по радіо тільки о 12:00, через вісім годин після початку бойових дій на кордоні. До цього Київ жив чутками. Багато киян думали, що вибухи по місту – це військові навчання. Тільки якісь дуже страшні, з кров'ю і руйнуваннями...
"Ніяка це не навчальна тривога. Це війна! Ось ми їхали поїздом через Пост-Волинський, так там з літаків бомби кидали. Я сама бачила, як вони вибухали, а потім на ношах солдати несли поранених і вбитих, – згадував слова торговок киянин Віктор Карпенюк, якому тоді було 14 років. – Кияни кинулися до магазинів – скуповували все. Як ошпарені, вони ганяли по вулицях з сумками. Ціни на ринках в перші дні не піднялися, залишаючись такими ж, як у мирний час. Багато штурмували ощадкаси, забираючи свої заощадження, але незабаром видача грошей була зупинена. Тільки під вечір у місті стало на диво тихо. Здавалося, що всі кудись поховалися від страху".
Найстрашніше було попереду. Почалася мобілізація – 200 тисяч киян з 23 червня пішли в діючу армію. 29 червня почалася евакуація київських заводів, фабрик, вузів, держустанов – 325 тисяч киян вирушили в глибокий тил. 11 липня німці впритул підійшли до міста і з цього числа почалася оборона столиці. Дивно, але навіть тоді в Києві справно працював транспорт. Театри і кінотеатри не скасували своєї роботи ні 22, ні 23, ні навіть 30 червня! Рівно о 20:00 всюди починалися спектаклі! У театрі імені Франка йшли вистави приїхав на гастролі Московського театру сатири. Жителі міста сміялися на спектаклях "Слуга двох панів" і "Дрібні козирі". У Російській драмі дивилися "Дворянське гніздо". У Єврейському йшов "Дер лец" і "Гість з того світу". Радянські ідеологи навіть за тиждень до окупації міста німцями запевняли городян на мітингу, що більшовики ніколи не покинуть Київ і він буде радянським. До 1 вересня почали готувати до відкриття київські школи, обіцяли відновити роботу цирку!
"Київ німці взяли 19 вересня. Я пам'ятаю їх, що їдуть на мотоциклах. Наш сусід з вулиці Байкової зустрічав їх з хлібом-сіллю. Німці пригощали дітей цукерками. Це вже пізніше почалося пекло – вибухи, пожежа на Хрещатику, розстріли в Бабиному яру. По місту були розвішані плакати, які проголошують: "Велика Німеччина чекає на вас!". Перший ешелон із киянами поїхав туди добровільно. Це вже потім люди зрозуміли, що там не цукерками годують", – згадує Віктор Карпенюк. Найважче було самотнім людям похилого віку 70-80 років, які залишилися одні. Доведені до відчаю, без їжі і води багато хто виходив на вулицю після комендантської години, щоб бути розстріляним німецькими патрулями. Це називалося "легка смерть".
Самохідка біля Оперного і марш полонених німців
У прифронтовій Київ привезли трофейну штурмову самохідну гармату з хрестами на боці. Вона була дуже потужною, мала невеликі габарити і була обладнана відмінною оптикою. З її допомогою німці знищили багато радянських танків.
"У липні 1941 року дві такі гармати захопили біля Віти-Поштової. Їх виставили біля Оперного театру на Володимирській, щоб підняти бойовий дух населення. А потім вже з радянським екіпажем їх кинули на оборону Києва", – розповідають в Музеї історії Києва.
Також біля Оперного перебував і німецький літак Junkers Ju 88. Він помилково приземлився на радянській території. Екіпаж потрапив у полон, а практично цілий літак привезли до Києва. Влада використала його в якості пропаганди. Мовляв, ворог і не такий вже страшний... А вже після визволення Києва по ньому демонстративно провели кілька тисяч військовополонених німців. Змучені війною кияни по-різному реагували на них. Хтось кидав їм шматок хліба з жалості. Хтось із ненавистю плював у слід, а хтось просто показував дулю в обличчя. До речі, полонені німці піднімали з руїн Дарницю, застосовуючи свої навички в будівництві житлових будинків, і навіть укладали новий асфальт на Хрещатику.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, щоісторики досі рахують загиблих, чиї життя склали страшну ціну перемоги у Другій світовій війні. Радянська влада довго приховувала справжні цифри людських втрат.