— Владика Павло, яким ви пам'ятаєте свій перший день в Лаврі 25 років тому?
— У ніч на понеділок, 28 березня, владика Нифонт, Царство йому небесне, повідомив, що я повинен якомога швидше приїхати до Блаженнішого до Києва. Я тоді служив на парафії в Низкиничах (Волинської області). На питання: "Навіщо?" – владика ухильно відповів: "Може, тебе там призначать вікарним". Чесно кажучи, я навіть радий був. Давно хотів кудись поїхати, навіть просився до владики Онуфрія в Чернівці.
Йдемо ми в касу, а квитків немає. Що робити? Благо парафіяни дозволили скористатися їх машиною. Всю дорогу я переживав сильно – хіба мало яка причина зустрічі з Блаженнішим? У Лавру приїхали вранці в середу, якраз був хрестопоклонний тиждень. Зустрічає мене владика Івано-Франківський Іларіон дивними словами: "Ну ось! А говорили немає намісника. Так є ж намісник!". Мені ще гірше стало, думаю – який ще намісник?
Піднімаюся сходами 49-го корпусу, де жив Блаженніший митрополит Володимир. Його помічник отець Віталій радісно мене зустрічає і каже, що владика вже зачекався. І тут виходить Блаженніший зі свого кабінету: "Ну ось, слава Богу, приїхав батько намісник! Ходімо поснідаємо".
Іду за ним, все ще нічого не розуміючи. Сіли за стіл. До сих пір пам'ятаю, були якісь кабачки, гриби і грибні пельмені – пост. Хоча Блаженніший Володимир завжди мало їв, а мені в той момент взагалі не до їжі було. Взяв я вилку, а сам думаю, як при такій людині, як Блаженніший, їсти, щоб не зганьбитися? Але так переживав, що навіть не зміг вилку в пельмені вставити. Мучився, мучився і відклав вилку. Іподиякон його мені каже: "Їжте, батюшка", а Блаженніший йому: "Залиш батюшку, він поїсть пізніше!". Подали чай. Блаженніший завжди пив не просто чай, а окріп. Так що я і чай випити не зміг.
Подякував за трапезу, після чого Блаженніший мені і каже: "Отець намісник, приймайте Лавру". Мене немов шокером вдарили. А митрополит Володимир, звертаючись до отця Віталія: "Батюшка, все наміснику надайте".
Йдемо до будиночка намісника. Бачу, черниця Вінніаміна з іншого черницею прибирають якісь цвинтарні квіти. Підбігають вони до мене і давай голосити: "Вас тут отруять, батюшка!" – "Ну, – кажу, все ще в шоці, – отруять, так отруять".
На літургії. Владика Павло з Блаженнішим митр. Володимиром. Фото: А. Яремчук
— Що було в будиночку, коли ви увійшли?
— Порваний диван і портрет владики Філарета Амфітеатрова. Помітив, що одне вікно закрите подушкою. Мені сказали, що останнім тут жив ігумен Ахілла, якого братія вигнала з монастиря.
Обійшли ми з отцем Віталієм все години за два, і я кажу: "Йдемо до Блаженнішого, я скажу, що повертаюся на свій прихід". А отець Віталій каже: "Ти запізнився, Блаженніший поїхав і буде через два тижні". Тут уже хочеш не хочеш, а виїхати я не посмів. Пішов знайомитися з братією. Таким і запам'ятався перший день.
— Як вас прийняла братія?
— Насторожено. Взагалі, було багато проблем і підступів за ці 25 років, але всі вони розсипалися. Сьогодні я можу тільки дякувати Господу за те благословення Блаженнішого і за свою братію. Низько їм кланяюся і кажу завжди: їх не гідний весь світ. Я, як людина слабка, з хворобами, дивлюся на їхні праці і подвиги і розумію: насправді нічим не менше трудяться, ніж перші монахи часів прп. Антонія і прп. Феодосія. Думаю, сьогодні їм навіть складніше! Тоді не було такої кількості ЗМІ і розвиненої структури гріха.
Для мене братія, звичайно, всі молоді, хоча ті, кого я постриг 25 років тому, – навчені зрілі священики, трудівники Христові і молитовники не тільки за нашу країну, а й за весь світ. Адже в Лаврі замовляють треби не тільки українці, а гості з усього світу. Це і японці, і турки, і серби, і французи та ін. Перші записки з японськими і китайськими іменами ми навіть не знали, як і прочитати. На нашій мові вони звучать як лайка. Потім звикли: просимо писати поруч з ім'ям країну – щоб монах при його поминанні не переймався, що за слово вимовляє під час молитви. А що робити, адже наша церква – вселенська.
— Хто найчастіше приходить до вас у монастир?
— У Лавру завжди прагне безліч людей, але не всі проходять випробування. Людину, яка прийшла в монастир, не потрібно плекати. Глинські старці вчили пройти всі слухняності (від збирання до богослужінь) з любов'ю в душі. Чернець повинен розуміти, що у нього тільки два ока, а на тій же літургії на нього дивиться кілька тисяч очей. Йому завжди потрібно бути уважним і розсудливим.
За своє життя я бачив різних людей. Завдяки Блаженнішому, бачив короля Йорданії і королеву Англії. Спілкувався з безліччю архієреїв усього світу – і це дійсно великі світильники віри Христової. В Троїце-Сергієвій лаврі, пам'ятаю, був у нас батюшка, ієросхимонах Олексій – чоловік розумний, математик. Він зовсім старенький був, міг на службі подрімати. Братія все жартувала, та намагалася торсати, а настоятель заборонив: "Не треба, батюшка так з ангелами розмовляє". Стільки в цих простих словах любові до ближнього! Це я і намагаюся передати братії. Бувало, новачки просять: "Дозвольте переночувати в печерах" – "Ти ж тільки три дні в монастирі, – відповідаю. – Навіщо тобі ночувати в печерах?" – "Хочу молитися". – "Ти повинен навчитися молитися в шумному морі суєти".
Нагадаємо, раніше "Сегодня" писали про те, як у віруючих складається життя після томосу: в регіонах почалися гоніння і захоплення храмів УПЦ. І про те, що відбувається в глибинці з парафіями, які відмовилися перейти в ПЦУ.