Батьки - єдине джерело спокою і гармонійного психологічного розвитку дитини.
Як живуть ті, хто зважився покинути свій дім на Донбасі? Їх рахунок вже йде на мільйони. Врятувавшись від війни, багато з них змушені боротися за виживання, і починати все з нуля, але все ж з надією, що вдома настане мир, і вони повернуться.
Ольга – переселенка з Луганська. Захист і спокій для себе і своєї дитини після початку активних бойових дій у своєму місті поїхала шукати в Щастя Луганської області. Зараз там тихо. Майже. Щастя, як і раніше, місто на лінії зіткнення. Тут тривожно.
І все дуже дорого. Молоду переселенку і дитиною на руках рятує гуманітарка від штабу Ахметова та підтримка місцевих жителів. Оля згадує, що по приїзду дуже боялася не знайти житло за прийнятною ціною, адже єдиним джерелом доходу для молодої матусі поки залишаються декретні виплати на дитину.
"З житлом мені просто пощастило. Господарі квартири погодилися здавати її за півціни. Світ не без добрих людей. Отримую продуктові набори для сина від Гуманітарної штабу. Я дуже рада кожній баночці з фруктовими пюрешками для Саші, кожній пачці дитячого харчування. Вони – не просто можливість прогодувати дитину, але ще й підтвердження того, що ми не одні, про нас пам'ятають і піклуються. Час від часу ці думки допомагають справлятися, особливо коли починаєш сумувати за домівкою", – ділиться Оля.
Материнство і війна в її житті співпали за часом. Квартиру в Луганську довелося залишити. Багато звичних і, здавалося, міцні зв'язки розірвалися. Доводиться вибудовувати нові. Обживати нове тимчасове і чуже житло.
Її синочку всього 1,5 рочки. І більшу частину свого життя він провів "у війну", а перші кроки зробив уже в евакуації. Власне заради цього мама і зважилася на виїзд – щоб малюку нічого не загрожувало.
Про пережиті перші обстріли Оля розповідає спокійно і розважливо. Дівчина за освітою і покликанням психолог. Має пристойний, як для свого віку, досвід роботи. Спочатку займалася психоемоційною корекцією дорослих, потім допомагала дітям, які потрапили у важкі життєві обставини.
А зараз вчить сина не боятися, коли стріляють. І вчиться, незважаючи ні на що, поменше боятися самій. "Я завжди і всім батькам говорю – ви єдине джерело спокою і гармонійного психологічного розвитку своєї дитини. Тільки ви. І якщо мамі чи татові вдається побороти свій страх під час найнесамовитіших обстрілів – дитина буде спокійна, навіть якщо в цей час небо падає на голову, – каже Оля. – Мій Саша навчився засинати з відчиненим вікном під час обстрілів, а на околицях Щастя вони не рідкість. Просто в цей час спокійна я. Дуже намагаюся бути".
Для багатьох місцевих сімей з дітками Оля стала сімейним консультантом: "Мені складно зараз сказати, скільки дітей стали або ще стануть свідками цієї війни. Діти як діти. Але вони бояться і переживають, іноді невидимо для батьків. Їм потрібні розуміння і підтримка, незалежно від того, скільки у мами і тата своїх "дорослих" проблем. Тільки так ми збережемо їх психологічне здоров'я зараз і на майбутнє і, вірю, всі разом дотягнемо миру в наших будинках!".