На території України, як стверджують історики, переписи населення проводилися ще в княжі часи. Однак, судячи з усього, процедура тоді проводилася місцями, хаотично і особливою точністю не грішила. Платники, дізнавшись про перепис, втікали в "офшори", тобто в дрімучі ліси, що розкинулися навколо Києва та інших великих міст. Витягти їх звідти було клопітно і витратно. Тому переписували тих, хто сховатися не встиг, йдеться в матеріалі сайту "Сьогодні": "Від монголо-татар до сьогодення: як проводилися переписи населення в Україні".
Ситуація змінилася з початком татаро-монгольського ярма. Досвідчені експлуататори, що мали, до того ж, великий досвід ефективної роботи з платниками податків, поставили справу на наукову основу. Сховатися від загонів монгол, як прочісували місцевість, було важко, а головне небезпечно. Саме тому історично задокументованим першим переписом вважається перепис, проведений завойовниками в 1245 році. Потім переписи монголами проводилися регулярно. Саме тоді наші предки дізналися, що "нас – 10 мільйонів".
Регулярні переписи проводилися, зрозуміло, і за часів Великого Литовського князівства, і за часів Речі Посполитої. Причому поляки навіть не обтяжували себе вигадуванням простих меседжів для народу, на кшталт "опитування проводиться з метою оптимізації соціально-економічного розвитку держави". Магнати, не ховаючись, цинічно переписували лише населення, що платило податки – пенсіонери, школярі, малозабезпечені та інші дотаційні категорії їх зовсім не цікавили.
У короткий період існування незалежної України в середині ХVII століття гетьмани також примудрилися проводити якісь аналоги перепису. Але зі своїми нюансами. Країна воювала, і тому перепис цікавив владу більше з військової точки зору. Уже в 1649 році Богдан Хмельницький проводить перепис військовозобов'язаних – складає списки козацьких сотень та полків.
В Російській імперії, що окупувала незабаром значну частину України, переписи населення – "ревізії" – стартували з подачі Петра I. Проводилися вони, зрозуміло, і на окупованих територіях нашої країни, зокрема на Слобожанщині, а потім і в інших регіонах України. Це було веселе дійство: негайно після оголошення чергового указу про ревізії бояри, дворяни та ін. починали гарячкову діяльність. Справа в тому, що вони сприймали переписи населення виключно як переписи власного майна (власне, так і воно в більшості випадків і було в умовах кріпосного права). А тому, дізнавшись про ревізію, починали з допомогою різних махінацій це майно ховати: відсилати кріпаків до інших поміщиків, вести "подвійну бухгалтерію", подаючи ревізорам невірні відомості тощо. Власне, все те, що робить сьогодні великий, середній і дрібний бізнес. За відомостями деяких історичних джерел, вдавалося заховати "в тінь" до третини майна, тобто душ. Держава, зрозуміло, "вживала заходів": перепис населення в російській імперії XVIII століття – це практично повноцінна поліцейсько-військова операція, нічого приємного народу не обіцяла.
Цікаво, що на той час вже успішно тестувалася, а потім повноцінно запрацювала найбільша і досить точна база даних суміжного відомства – церкви. Метричні книги і сповідні розписи заповнювалися священиками старанно і точно, раз на рік книги йшли "нагору". Саме завдяки їм ми маємо сьогодні можливість вивчити свій родовід. Однак звірятися з церковними книгами ревізори стали далеко не відразу – лише з часом в Санкт-Петербурзі додумалися дати ревізорам відповідні інструкції. (Природно, після звірки в черговий раз жахнулися розміром "тіньової економіки").
Детальніше читайте в матеріалі на сайті "Сьогодні": "Від монголо-татар до сьогодення: як проводилися переписи населення в Україні" .
Новини "Сьогодні" повідомляли, що в Києві та області проведуть пробний перепис населення.
Також повідомлялося, що Кабмін пропонує Верховній Раді виділити 3,44 млрд гривень на Всеукраїнський перепис населення в 2020 році.