Підприємства українського оборонно-промислового комплексу створюють інноваційну електромагнітну зброю. Вона здатна виводити з ладу радіоелектронне обладнання противника, перетворюючи бойові машини на марний металобрухт. Щоправда, ці передові розробки ведуться на кошти іноземних замовників і поки не можуть бути закуплені Міністерством оборони.
В клубі
Про створення в Україні електромагнітної зброї днями повідомила компанія "Спецтехноекспорт", що входить до складу держконцерну "Укроборонпром". За даними "Спецтехноекспорту", принцип дії такої зброї полягає у створенні електромагнітного випромінювання, яке виводить з ладу радіоелектронну апаратуру, розміщену на військовій техніці.
Втративши електроніку, будь-яка, навіть найскладніша бойова машина, перетворюється на даремний непотріб.
Електромагнітна зброя може залишити ворожі війська без управління і зв'язку, вивести з ладу устаткування радіолокації, системи наведення ракет, комплекси ППО, але при цьому вона не має летального дії на людей.
"Електромагнітні боєприпаси можуть бути розміщені як на ракетних, так і авіаційних носіях, включно з безпілотними літальними апаратами", – уточнюють у "Спецтехноекспорт".
За даними компанії, ще 2014-2015 років здійснювався пошук іноземного інвестора, який міг би вкласти гроші в українську розробку. У підсумку знайшли компанію з Індії. Залучені кошти дозволили створити науково-технічну документацію, а також виготовити дослідні зразки.
"Завдяки даному проекту Україна приєдналася до закритого клубу держав, які працюють над створенням високоефективної електромагнітної зброї", – повідомив директор "Спецтехноекспорту" Владислав Бельбас.
2019 року перша партія української електромагнітної зброї вже була доправлена в Індію. Серійне виробництво такої зброї може бути розгорнуто і в інтересах української армії.
Електромагнітні снаряди
Основним розробником електромагнітної або, як її ще називають, мікрохвильової зброї в Україні є харківське ТОВ "Інститут електромагнітних досліджень". Ще в травні 2014 року директор цього інституту Юрій Ткач розповів інформаційно-консалтинговій компанії Defense Express про роботу над низкою проектів, які передбачають "розробку автономних надпотужних імпульсних джерел мікрохвильового випромінювання, призначених для установки на ракетних та автономних носіях".
2016 року Юрій Ткач повторив, що дані роботи зосереджені на створенні "реальних мікрохвильових боєприпасів, придатних для випробувань у полігонних умовах". З його слів, всі ці розробки велися в інтересах іноземного замовника.
Харківське ТОВ "Інститут електромагнітних досліджень" було створено ще 1993 року. Підприємство відразу ж зайнялося дослідженнями в царині мікрохвильового випромінювання, орієнтуючись загалом на експорт.
Військовий експерт Михайло Жірохов припустив, що подібні напрацювання дісталися Україні "у спадок" від СРСР. На його думку, на момент розпаду Союзу дослідження в області електромагнітної зброї зайшли вже досить далеко і нашим вченим залишалося лише довести їх до кінця.
Михайло Жирохов зазначив, що мікрохвильові боєприпаси мусять доправляти джерело електромагнітного випромінювання безпосередньо до мети. Таким джерелом є ударно-хвильовий випромінювач. Він складається з джерела індуктивності, оточеного вибуховою речовиною з високим ступенем детонації. Спрямований всередину вибух "закоротить" мідні витки індуктивності, внаслідок чого розряд конденсатора сформує короткочасний, але могутній електромагнітний імпульс, здатний вивести з ладу будь-яке електронне обладнання.
Наведений вище опис УХВ є дуже спрощеним. Насправді ж це дуже складний пристрій. Зі слів Жирохова, дана обставина перетворює мікрохвильовий боєприпас на дуже дорогий, буквально штучний товар. У відкритих джерелах можна прочитати, що мінімальний калібр боєприпасів, спорядженого УХВ, мусить становити не менше 105 мм.
Як пояснив директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець, ефективне застосування мікрохвильової зброї викликає низку складнощів.
"Однією з них є оптимальний розрахунок потужності боєприпасу, яка може завдати реальної шкоди бойовій техніці. При цьому може вийти так, що застосування традиційних засобів ураження виявиться ефективнішим", – зазначив Згурець.
З його слів, попередні розрахунки показали, що радіус дії "мікрохвильовки" досить обмежений, що вимагає високої точності наведення. У деяких випадках застосування електромагнітної бомби, наприклад, з літального апарату може становити небезпеку для електронного обладнання самого носія, а обстріл з наземних платформ викликає питання щодо дальності застосування такої зброї.
У будь-якому випадку бойова "мікрохвильовка" поки недоступна для української армії – зі слів Юрія Ткача, у Міноборони немає коштів для фінансування подібних досліджень. Водночас українськими електромагнітними розробками, напевно, цікавляться не тільки в Індії.
Так, у січні 2019 року видання "Національний промисловий портал" повідомило, що КБ "Південне" передало до Саудівської Аравії технології для створення електромагнітного зброї. Зі слів Ткача, створення мікрохвильових боєприпасів здійснювалося "в тісній співпраці з КБ "Південне".
Зі слів експертів, вартість такого виду зброї обчислюється мільйонами доларів за екземпляр, але точні суми не називає ніхто.
А що за кордоном
Вітчизняні розробки в царині високотехнологічної мікрохвильової зброї дійсно привели Україну до почесного клубу "електромагнітних держав". Список членів даного клубу обмежений. Так, зі слів Сергія Згурця, самостійні розробки електромагнітного зброї ведуться в США.
"Це засоби, здатні виводити з ладу техніку. Або зразки, чиє випромінювання може нагрівати шкіру людини або ж викликати у неї почуття тривоги", – пояснив Згурець.
Активним членом "клубу" є Росія. Так, 2001 року РФ представила дослідний зразок мобільного електромагнітного комплексу "Ранець-Е", розміщений на колісному шасі МАЗ-543. Система була засобом протиповітряної оборони і призначалася для знищення всіх типів літальних апаратів, а також крилатих ракет.
За заявами розробників, електромагнітний імпульс випромінювався за допомогою спеціальної антени і фатально діяв на електроніку в радіусі 12-14 км. Однак головною проблемою "ранців" були складнощі з прицілюванням. Наприклад, система могла "стріляти" тільки по тим цілях, які перебували в зоні прямої видимості, а крилаті ракети летять на надмалих висотах, "ховаючись" за складками місцевості. Другою проблемою була тривала перезарядка після "залпу". Вона могла тривати хвилин двадцять. Протягом цданого часу "Ранець", особливо в умовах масованого повітряного нальоту, міг бути легко знищений.
У РФ також працювали над створенням електромагнітного боєприпасу з ударно-хвильовим випромінювачем. Зокрема, російські ЗМІ повідомляли про секретну електромагнітну ракету "Алабуга". Вона здатна вибухати на висоті в 200-300 метрів, виводячи з ладу апаратуру в радіусі до 3,5 км.
Про існування проекту "Алабуга" російські ЗМІ повідомляли 2017 року. Відтоді жодної інформації про її розвиток немає. Немає даних і про те, чи вдалося усунути недоліки, виявлені в комплексі "Ранець-Е".
"Ранець-Е". Подібна електромагнітна розробка з РФ мала проблеми з прицілюванням
Нагадаємо, раніше Індія заявила про успішне випробування антисупутникової зброї. Вона знищила супутник на низькій навколоземній орбіті.
А у Харкові випробували оновлений БТР-4: витримав кулеметний вогонь. Бронетранспортер озброєний 30-мм автоматичною гарматою, протитанковим комплексом і автоматичним гранатометом та кулеметом.