З давніх-прадавніх часів, почавши жити громадою і перейшовши на вуглеводну дієту, люди стали хворіти. Хворіти, природно, неприємно, тому шляхом спостережень за тваринами і за допомогою нерідко неприємних, а то і смертельних експериментів, було встановлено, що ось ця ось травичка допомагає від болів у животі, а он та грязька, здається, допомагає при опіках. Так повільно і болісно народжувалася сучасна доказова медицина. Зате її зворотний бік – різного роду шарлатанства – майже розцвітали. І все завдяки вірі в панацею – ліки від всіх хвороб, які бродячі шахраї-лікарі змішували з того, що знаходили під ногами, а видавали за чудодійні еліксири, здатні навіть відновити зламані кінцівки. Щось на зразок сьогоднішньої гомеопатії, в загальному. Однак ще сто років тому люди лікувалися настільки небезпечно, що всю планету можна було б записати в фіналісти премії Дарвіна. Будьте обережні, від прочитання цієї статті легко можна зловити кайф і почати світитися.
АлкоНаркоСюїта: опіум для народу
Переселенці зі Старого Світу полюбляли алкоголь. Пуритани вважали його корисним – простіше спілкуватися один з одним, легше переноситься праця. Навіть під час плавання до далеких берегів вони брали з собою спиртне – втричі більше, ніж води. Що не дивно, з огляду на якість тієї води.
Але починаючи з XVIII століття, змучені пияцтвом чоловіків жінки, яких підстьобували пастори, бо ж їм ці заблудлі вівці теж заважали піклуватися про психологічне здоров'я громад, почали рух до тверезості. Ще б пак – бухати замість праці і церкви! Але п'яниці трималися стійко. Не допомагали ані лекції, ані листівки, ані демонстрації. В кінці XIX століття представниця Християнського союзу жінок за тверезість навіть сокирою (!) громила салуни і аптеки з "медичним алкоголем".
Алкоголізм лікували черговою панацеєю – "золотими ліками" доктора Леслі Енрот Кілі. "Золото вважалося найвідомішим інгредієнтом в розчині червоно-білого кольору з блакитним відтінком; пацієнти в розмовах називали цей розчин "стовпчик перукаря", а працівники медустанови Кілі вводили їм його в руку тричі на день ... Решта інгредієнтів лік трималася в суворій таємниці , але, за словами лікарів і хіміків, до складу цього розчину входили субстанції, що вводили пацієнта в приємний стан ейфорії і спокою, який межує з амнезією". Так описує лікування від пияцтва американський документаліст Ерік Ларсон в книзі "Диявол в Білому місті". Ми знаємо, що за інгредієнти там були присутні: стрихнін, миш'як, хінін та нашатир.
Переважна більшість людей кидали пити за допомогою опіуму і морфіну. Вони вважалися нешкідливими: можна було підливати в молоко дітям, щоб легше заснули. Аптекарі радісно змішували свої диво-засоби, дружини підливали його до кави чоловікам, ті не хотіли бухати, зате чомусь відчували трепетні почуття до того самої кави.
У 1860-х морфій злетів на пік. Самі розсудіть: продається в аптеці без рецепта, коштує дешевше алкоголю, ще й не ганьбиться суспільством. І шприц такий зручний. Так що до кінця 19 століття на ньому сиділа безліч гідних громадян-непитущих. І це була жесть. П'яниці лікувалися опіумом, опіумні наркомани морфієм, а морфіністи – віскі та опіумом.
Але тут з'явився кокаїн. Засіб для зміцнення нервів з тонізуючим ефектом. Хочете кинути палити? Кокаїн! Хочете кинути пити? Кокаїн! Хочете кинути опіати? Кокаїн! Сигарети з кокаїном, ін'єкції кокаїну, пастилки з кокаїном, краплі з кокаїном, порошки, таблетки, "кока-кола", і в тому числі коктейлі з кокаїну і віскі і знамениті "тонізуючі вина". На новому засобі "від усього" сиділи як вигадані персонажі ("А мені – ампула з кокаїном", сказав Шерлок Холмс в кінці одного з оповідань), так і цілком реальні – Томас Едісон, королева Вікторія і парочка римських Пап.
Цю істерію прекрасно передав Стівен Содерберг в серіалі "Лікарня Нікербокер". Головний герой – геніальний хірург Джон Текері – весь перший сезон скочувався вниз по драбині кокаїнової залежності, поки, нарешті, не опинився в лікарні. Останній кадр останньої серії застигає на його лікарняному столику біля ліжка, де крупним планом показано новий суперзасіб від всіх залежностей. Ім'я йому – "героїн". Найнебезпечніший з усіх.
Війна між наркоманами і алкоголіками тривала до ухвалення сухого закону в 20-х роках. І навіть довше – створена урядом США армія силовиків під проводом Гаррі Аслінгера, яка забезпечила підтримку сухого закону, занепокоїлася власним майбутнім і вигадала нову загрозу – звучить "по-мексиканськи" марихуану. І переконала в її небезпеці весь світ.
Радіоактивний означа здоровий!
У 1910-х шкоду наркотиків вже більш-менш розуміли. Але людство продовжувало "колотися, або жерти кактус": нове означало корисне. Отже, коли Марія Кюрі навчила світ добувати радій з настурану (уранова смілка), світ отримав нову панацею. Про небезпеку великих доз радію вчені знали. Гарна справа мікродозінг – і шкіра біліша, і ендокринна система працює ,як годинник. Та й радій з сечею за пару годин залишає організм. Тож "важкий елемент" з'явився в солях для ванн, питній воді та лікувальних грязях. Задоволені клієнти світилися від щастя.
Подібно жінкам Старого Світу, які використовували миш'як для білизни і тонкощі шкіри, красуні і красені планети чистили зуби відбілюючими радіоактивними зубними пастами, вмивали обличчя радіоактивним милом і приймали ванни з радіоактивними бульбашками.
З'явилися активатори – пристрої, здатні перетворювати звичайну воду в радіоактивну, пропускаючи її через фільтр з активною речовиною. Госпіталі, університети, приватні особи – всюди можна було випити гарантовано "заряджений" стакан води. Справжніх активаторів на всіх не вистачало, з'явилися "підробки" на кшталт "Ревігатора". Звичайний кулер, зроблений з руди, що містить радій, просто залий воду з вечора і насолоджуйся корисними рентгенами з ранку! "Пийте, коли вас мучить спрага – і коли не мучить, з ранку і ввечері, шість і більше склянок води на день!" – зазначалося в рекламі "Ревігатора". "Справжні лікарі" з Американської лікарської асоціації відразу ж заметушилися і визнали радієвий кулер ... шарлатанством. Після чого стали видавати ... сертифікати справжності для активаторів.
Радій пихали всюди. У очні краплі від короткозорості і далекозорості. В креми для рук і тіла. У чеському Яхимові, де Марія Кюрі знайшла радій в пробах води, відкрили радіоактивний спа-готель з інгаляціями і купаннями у водах і парах. На початку 1930-х в різних мазях з'явився і торій.
Ще існували таблетки з радієм, цілющі води з радієм, всілякі активатори для ванн, сигарети з радієм, радіоактивний хліб, радіоактивний шоколад, радіоактивні презервативи і навіть свічки для підвищення потенції. Теж, природно, з радієм.
Найцікавіше, що небезпеку подібного лікування розпізнали ще в 1915-му. Тоді каліфорнійський сенатор Джон Воркс зміг обмежити продаж радіоактивних продуктів в рідному штаті, попередньо розпитавши безліч лікарів. Ті чесно зізналися: про користь радіації ніхто нічого не знає, зате смертність серед приймаючих подібні ліки явно вища, ніж у решти. До того ж, сталося кілька жахливих інцидентів. Наприклад, історія з "радієвими дівчатами". 4000 осіб із США і Канади фарбували радієвою фарбою циферблати для годинника (по півтора центи за штуку, зараз – приблизно 30 центів). Вона вважався нешкідливою, тож змочити пензлик слиною стало нормою. Як і фарбувати нігті прикольною фарбою, що світиться. Скільки з них вижило – невідомо, але п'ятеро жінок подали позов на працедавця через розвиток професійних захворювань. Через що історія стала надбанням громадськості і створила прецедент в стандартах охорони праці.
Останньою краплею стала історія з Ебен Байєрс, спадкоємцем сталеливарного гіганта, плейбоєм, мільйонером, спортсменом-гольфистом. У 1927-му він вдарився рукою – і лікар прописав від болю "радітори" (суміш дистильованої води, радію-226 і радію-228). Його винайшов доктор права з Гарварда Вільям Бейлі. "Підніме мертвого", говорила реклама, і Байєрс купився. Переконавши себе, що препарат робить його красивішим та енігматичним, чоловік перейшов на мегадози. Через два роки, 1400 пляшок "ліків" і приблизно трьох смертельних доз радіації він раптово зрозумів: щось не те коїться. Зубів майже не залишилося, а череп гнувся під пальцями. У 1932-му Байєрс помер, а Wall Street Journal на першій шпальті написала: "Вода з радієм відмінно працювала, поки у нього не відвалилася щелепа". До 1935 року медики США і Європи схаменулися і заборонили радіоактивні препарати.
Паралельно, до речі, радіація і справді набувала корисність: французький дослідник Анрі Кутар довів, що опромінення пригнічує рак гортані. До 1934 року він же створив методику променевої терапії, яку через рік стали використовувати онкологи.