Олена в Київську область переїхала разом з 13-ма дітьми і міні-зоопарком
Переселенці зі Сходу почали переїжджати не тільки в міста, а й в напівзанедбані українські села, тим самим вдихаючи в них друге життя і навіть описуючи це у своїх блогах. Місцева влада тільки рада. "Наприклад, у нас в районі прижилися 6000 переселенців (всього 250 тис. осіб.). З них багато тих, хто перебрався в села і селища. В цілому тих, хто жив у селах на Донбасі, варто переселяти саме в села, так як вони вміють працювати на землі, займатися тваринами. Зайвих робочих рук ніколи не буває: потрібна допомога і залишилися в напівпокинутих селах старим, поля, ферми, комбінати простоюють", – розповіла нам голова Києво-Святошинської РДА Мирослава Смірнова. "Сегодня" розшукала таких уродженців Донбасу і з'ясувала, як їм живеться.
Наприклад, житель Горлівки Олег цього літа влаштувався в селі Степанівка Вінницької області. Там родина купила невелику "хату", а сам Олег завів блог "українського переселенця", де тепер описує враження від сільського життя: він сам облаштовує нове житло, розбиває город і готує дрова на зиму. "Вже мріємо про майбутню весну, плануємо, чим засіємо город, що посадимо в саду. Як перебудуємо будинок, в якому птицю і худобу заведемо. Не бійтеся села, там життя не гірше, ніж у місті, а часом навіть краще", – пише він у своєму блозі.
А Ігор К. живе з дружиною в селі Городець на Житомирщині: з Донецька вони переїхали не з власної волі, а історія переїзду тривала більше півроку. "Я був директором одного з комунальних підприємств. 18 липня минулого року до нас в офіс влетіли бойовики "ДНР", і мене, в прямому сенсі слова, викрали, лякали розстрілами, показали, що буває з тими, хто з ними не співпрацює. Потім сфотографували паспорт і, добившись моєї згоди співпрацювати, відпустили. Я відразу зателефонував дружині, наказав зібрати речі", – ділиться Ігор. Спочатку сім'я виїхала до сина в Одесу, але тулитися вчотирьох в одній кімнаті довго не можна було. "Товариш запропонував переїхати на Житомирщину – допомогти "підняти" невеликий заводик паливних брикетів. Ми-то підняли, але бізнес не йшов, тому довелося його продати, а жити все ж тут залишилися. Мама у товариша померла, будинок був порожній, але в ньому довелося ремонтувати водопостачання. Першу зиму в будинку переживемо без проблем", – говорить він. Зараз Ігор пристосувався до життя в селі. "У нас невеликий город, висадити багато овочів не встигли. Вирощуємо цибулю, часник. Поруч ліс: збираємо ягоди, восени будуть гриби. Люди в селі дуже добрі, ніякого мовного бар'єру, і всі чимось допоможуть: хто мішок картоплі принесе, хто банку молока. А ми натомість допомагаємо, якщо паркан полагодити треба або змайструвати що-небудь. Син мені подарував маленький столярний верстат, і тепер я роблю кому кухонні прилади, кому табуретку. Раніше був завзятим мисливцем, а зараз знаю, що тут у лісах сезон відкривається, але після подій у Донецьку зброю в руки брати не можу".
Під Києвом у Києво-Святошинському районі живе велика сім'я: 15 осіб. З собою з Донецька вони перевезли чотирьох коней, дві кози, кілька кішок, кроликів і собак! В Олени Жеребченко з чоловіком двоє власних дітей і ще 11 прийомних. "Перевезти всіх було не так важко, допоміг товариш, у нього була коневозка. Довго шукали будинок зі стайнею, але усвідомили, що це нереально. Зараз конячки живуть в кілометрі від нас на стайні у добрих людей", – розповідає Олена. На умови родина не скаржиться, але зізнається, що мріють про ділянку побільше: "Зиму переживемо тут, будинок в хорошому стані. Але про свою земельну ділянку мріємо, щоб побудувати свій будиночок з городом, теплицею, маленькою стайнею".