Православні поминають покійних. Фото: sv-luka.prihod.ru
Сьогодні православні відзначають Радоницю – особливий день, який в післявеликодній період призначений для відвідування кладовищ і поминання покійних.
Як повідомляє Центр інформації Української Православної Церкви, посилаючись на главу адміністративного апарату Київської Митрополії ієромонаха Віктора (КОЦАБУ), вівторок після пасхального тижня на Фоміній седмиці отримав назву від слова "радість", тому що Великодні святкування тривають. Це свято в українській традиції має також назви: Проводи, Радовниця, Радуниця, Гробки, Діди.
"Радоница – особливий день поминання покійних після Світлого Христового Воскресіння, адже з Великого Четверга закінчується молитовне поминання покійних. На Великодньому седмиці поминання покійних також не відбувається, заупокійне богослужіння переноситься на вівторок другого тижня після Великодня, коли можуть бути вчинені Літургія і повна панахида", – пояснює ієромонах Віктор (Коцаба).
За словами отця Віктора, зазвичай у цей день після вечірнього богослужіння або після Літургії здійснюється повна панахида, до якої включаються великодні пісні.
"Віруючі відвідують кладовище, щоб помолитися за покійних. Прийшовши на кладовище, треба прибрати могилу і запалити свічку, здійснити літію – посилене моління, для чого запрошують священика. Можна прочитати акафіст за упокій померлих, Псалтир, заспівати Великодні піснеспіви, або просто помовчати, згадуючи покійних", – розповідає ієромонах.
Священик нагадує про те, що традиція особливого поминання покійних існувала ще в язичницькій Київської Русі, а після прийняття християнства отримала християнську форму і зміст. Зокрема, за свідченням святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), Свято Радониці відзначалося на християнських кладовищах в давнину.
Ієромонах Віктор (Коцаба) підкреслює, що традиція залишати їжу, крашанки на могилах існувала в радянський час, коли Церква переслідувалася з боку держави, і вона не є церковною.
"Неприйнятно з церковної точки зору ставити на могилу горілку і чорний хліб. Таке "поминання" неприпустимо. Душа покійного відчуває велику потребу в нашій постійній молитві, бо сама вона не може творити добрих справ, якими була б в змозі умилостивити Бога", – розповідає представник Церкви.
У той же час отець Віктор пояснює, що особливе місце Радониці в річному колі церковних свят – відразу після Світлого Пасхального тижня, закликає не заглиблюватися в переживання з приводу смерті близьких, а, навпаки, радіти їх народженню в інше життя, яке не має кінця.
"Перемога над смертю, яка здобута смертю і Воскресінням Христа Спасителя, витісняє печаль про тимчасову розлуку з рідними. Тому ми з вірою, надією на життя вічне стоїмо біля могил покійних", – підсумував отець Віктор.