Фонд Ріната Ахметова і сайт "Сьогодні" продовжують спільний спецпроєкт – "Щасливі історії усиновлення". Це історії родин, які знайшли діток завдяки порталу "Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!". Нова історія – Катерини Василенко з Дніпропетровщини.
Катерина Василенко 25 років відпрацювала медсестрою у терапевтичному відділенні, у Марганці. У селищі Зоря Дніпропетровської області її родину, в якій троє дітей, знають усі. Але ніхто й подумати не міг, що коли вийде за вислугою років на пенсію, Катерина Василівна вирішиться стати прийомною мамою, та ще й відкриє дитячий будинок сімейного типу!
Все почалося з перегляду роликів "Сирітству – ні!" на телеканалі "Україна".
"Саме тоді, 10 років тому відбулося моє перше знайомство з Фондом Ріната Ахметова, – згадує Катерина Василівна. – Коли я дивилася по телевізору ці ролики про діток-сиріт, часто замислювалася: змогла б я взяти чужих дітей практично з вулиці? Змогла б виховати їх, подарувати їм частинку свого тепла, своєї душі?
Я розуміла, що не тільки цим діткам з екрану потрібна родина, але й мені самій вона потрібна. Так, є діти і внуки, але я одна з тих небагатьох бабусь, які вважають, що онуків мають виховувати батьки. Це вже їхнє життя, і тут бабуся – лише помічник. А мені хотілося знову бути в центрі подій, знову стати мамою. Я чверть століття працювала з людьми. Сама виростила трьох дітей, мій будинок завжди був повною чашею, в ньому завжди були діти. Але коли 10 років тому вийшла на пенсію, діти виросли, одружилися і роз'їхалися, я відчула себе дуже самотньою".
"І тоді мені стало страшно"
На те, щоб стати прийомною мамою, Катерина зважувалася ще чотири роки. Все сталося випадково.
"Одного разу, проходячи повз центру у справах дітей та молоді, я просто вирішила проконсультуватися, – згадує прийомна мама. – Так просто зайшла і запитала: "Де можна взяти дітей на виховання?" Мені там "ласкаво" відповіли: "Вони що, у нас під столом сидять?" Я не розгубилася і не образилася, а продовжувала запитувати: "Як же все відбувається?". Благо, в цей момент зі свого кабінету вийшла начальник центру Ірина Храмова. Вона запросила мене до свого кабінету, поговорила, розповіла, що робити. Я з таким завзяттям взялася збирати документи, тим паче вони всі у мене були. Плюс – у мене великий будинок, є всі умови. Словом, досить швидко я опинилася на курсах прийомних батьків. А ось там мені вперше стало страшно! Нам розповідали негативні моменти життя з прийомною дитиною. Так, слухати це дуже важко. Але з іншого боку, прийомні батьки мусять багато знати і розуміти, перш ніж взяти дітей. Я спочатку злякалася, а потім заспокоїлася, вирішила, що у мене будуть хороші діти".
Перший Руслан
Після завершення курсів Катерина Василівна півроку чекала, поки в її будинку з'явиться перша прийомна дитина.
"Руслан виявився моїм однофамільцем, ще й по батькові, як у моїх дітей – Володимирович, – говорить прийомна мама. – Він був зі складних діток. До мене хлопчик був пов'язаний з криміналом, вони грабували машини і квартири. Це було моє перше випробування, і як мені здається, ми разом його успішно пройшли.
Руслан закінчив 9 класів, причому навіть з хорошими оцінками. Вступив до ліцею, закінчив його і влаштувався на роботу. Ми досі зідзвонюємося. У нього вже власне життя, але він дружить з моїми прийомними дітьми, навіть з тими, які прийшли після нього. Вони знаходять один одного в соцмережах, бачаться. Мене дуже тішить, що він зійшов з поганого шляху".
"Мої маленькі"
Через два місяці після Руслана родина поповнилася одразу чотирма дітьми.
"Я досі називаю їх Мої Маленькі, – говорить Катерина Василівна. – Це родина з Кривого Рогу. Найстаршому Дімі тоді було 10 років, Данилку – 7 років, Наташі – 5, 5 років і Владі – 4,5 рочки. Так у мене і вийшов ДБСТ. Через рік, у листопаді 2015-го, прийшли Настя і Аліна з Павлограда. Наш ДБСТ став для них другим. З першою прийомною мамою щось не склалося, а у мене вони швидко прижилися, і слава Богу!".
(Продовження читайте через кілька днів)