Всеукраїнському порталу усиновлення "Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!" виповнилося 10 років. До цієї дати Фонд Ріната Ахметова і сайт "Сьогодны" починає спільний спецпроєкт – "Щасливі історії усиновлення". Щотижня ми будемо публікувати історії родин, які знайшли діток завдяки порталу Sirotstvy.net. Розповімо про те, який шлях вони пройшли, з якими труднощами зіткнулися і як ці діти живуть зараз.
Сьогодні Вікулі Костянтиновій п'ять років. У неї є чотирирічна сестричка Вероніка. Старша, Віка, займається гімнастикою, швидко вчить вірші напам'ять і обожнює виступати на ранках. Ще п'ять років тому жоден лікар, і вже тим паче вихователь не сподівався, що ця 10-місячна дитина, вагою 6 кг, що нерухомо лежить в боксі, проживе понад рік.
Все змінилося, коли маля з сімома страшними діагнозами вирішила усиновити родина Анастасії та Олександра Костянтинових з Кропивницького. І перша їхня заочна зустріч з дитиною відбулася на порталі "Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!".
Відправний пункт
"2013 року інформації про дітей-сиріт, яка є зараз, просто не було. Тема усиновлення була табу, кожна родина всі питання вирішувала з великими труднощами і таємно від оточення, – згадує Анастасія. – Як було прийнято, ми теж нікому нічого не говорили. Саме тоді я знайшла портал sirotstvy.net – єдиний ресурс, на якому можна було читати історії людей, переглядати анкети дітей".
Як вмовити чоловіка
Зазвичай, першою на усиновлення зважується дружина. Так сталося і в родині Костянтинових.
"Я не пресингувала його, не набридала, а вмовляла акуратно і "крапельно", – з посмішкою згадує Анастасія. – Так, щоб врешті-решт чоловік вирішив, що він хоче цього сам. Я і сама виношувала ідею усиновлення цілих півроку. І хоча спочатку чоловік сказав мені ні, я поступово, щодня підживлювала його потрібною інформацією. То "випадково" залишала на його комп'ютері відкритою сторінку порталу. То розповідала історії, які прочитала, подивилася. Аргументація у мене була залізна: "Ні – так ні. Саша, я просто тобі покажу/розповім ... ". Через півроку чоловік погодився, щоб я потихеньку збирала документи для отримання статусу кандидата в усиновлювачі".
Жила порталом півроку
Щоб отримати статус кандидата в усиновлювачі, йде в середньому півроку. Анастасія вирішила не втрачати час дарма – продовжувала моніторити анкети дітей.
"З січня по жовтень 2014 року, кожен мій день починався з відкриття порталу "Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!", – розповідає мама. – Взагалі, я жила в своєму світі ілюзій. Мені здавалося, що головне – знайти анкету дитини, обрати свого, який запав у душу, а інше само собою вирішиться. Ось я прийду в інтернат зі статусом кандидата, і мене зустрінуть з квітами, віддадуть дитину, подякують і відпустять додому. Але чим більше я заглиблювалася, тим більше переконувалася: все набагато складніше. Портал дуже допоміг не тільки анкетами, а й відповідями на мої незліченні питання. Консультанти заспокоювали і підказували, куди рухатися далі. Тож я просто з сайтом жила".
У черзі на дитину
"Коли оформили документи, я довго не розуміла, як можна стояти у черзі на дитину. Я завжди вважала, що сама маю обрати, своїм серцем, і ми в будь-якому випадку маємо зустрітися. З травня по жовтень мій робочий день починався з того, що я вмикала комп'ютер і заходила на портал Фонду, дивилася оновлення бази. Я якось думала, що моя дитинка мусить якось намалюватися. Тих, що мені подобалися, я продзвонювала, уточнювала. У вересні нам сподобалася одна дівчинка з Києва, ми зателефонували до служби і приїхали в столицю, щоб побачити її. З'ясувалося, що до неї вже ходять прийомні батьки, а нам цього навіть не сказали. Тож ми покаталися Києвом і повернулися в Кропивницький. І ось у жовтні на сайті, нарешті, з'явилися три нових дівчинки з Одеської області. Всі "з особливими потребами", у однієї – гепатит, у другій – ВІЛ, а у третьої- атрезія хоан".
Дитина з діагнозом
Анастасія подзвонила в Одеську службу у справах дітей дізнатися про 10-місячну дівчинку з атрезією хоан.
"Хоча в інтернеті на форумах я начиталася, що це страшна хвороба, ми все ж вирішили приїхати і подивитися на неї, – згадує мама. – Однак, коли приїхали, з'ясувалося, що малятко зараз в Києві на операції. Ми погуляли славним містом Одесою та повернулися додому. Я вже на порталі читала не анкети, а історії. В інтернеті шукала все про атрезію хоан. Справа в тому, що малятко народилося недоношеним, і у неї в носі була перегородочка, тому носом дихати вона взагалі не могла. Знайшли в Кропивницького лікарів, які заочно пообіцяли допомогти. До речі, у Вікторії досі є шрам під ребром, де їй вставляли трубку, щоб вона дихала".
Перша зустріч
Через три тижні родина Костянтинових з'ясувала, що дівчинку прооперували і вже повернули в Одесу.
"Коли ми знову опинилися в Одесі, нас відмовляли від цього кроку всі, хто тільки міг, аргументуючи тим, що у неї сім діагнозів, – продовжує Анастасія. – І те, що її анкета опинилася на порталі, – диво, тому що ніхто не планував її навіть оформляти, вважали, що у неї немає шансів. Під час першого візиту в установу нам навіть не дали офіційну довідку, сказали просто поїхати, подивитися.
У дитячому будинку нас дуже прохолодно зустріли і насилу дозволили подивитися на дитину. Вона лежала в боксі, головка повернута в ліву сторону. Відчуття, що її навіть рідко перевертали. Вона була такою маленькою, що я б дала їй від сили місяці чотири. Поїхали ми в цілковитому шоці. Чоловік і до цього не був у захваті від ідеї усиновлення, а після першого відвідування категорично заявив: "Ні". А я зрозуміла, що так".
Три тижні Анастасія поплакала.
"Сльози мої бачив тільки чоловік, на роботі я всім посміхалася і нічим не видавала свого стану, – згадує мама. – Але зрештою ми вирішили з чоловіком, що я ще раз мушу її побачити, інакше не зможу жити. Ми знову подзвонили в службу, приїхали туди, і нам виписали офіційну довідку про те, що ми їдемо знайомитися з цією дитиною. І тоді нас зустріли зовсім інакше. Нас дійсно раді були бачити, завели в медпункт, заспокоювали щодо діагнозів. Потім принесли дитину – і насамперед поклали на руки ... Саші. А малятко за ніс нашого тата хвать! І все. Я по ньому бачила – він вже не зможе більше сказати ні. Тим паче з’ясувалося, що у неї чарівна посмішка! Нам дозволили бачитися з малятком. Загалом тоді ми пробули в Одесі чотири дні".
Через два місяці відбувся суд. В результаті дитину все ж дозволили забрати через 12 днів. 6 січня Віку привезли додому, а 7-го – відсвяткували її перший день народження.
Жах лікарів
Коли Анастасія з малятком прийшли до дільничного лікаря, та відкрила картку і жахнулася. Важила Вікторія всього 6,6 кг і зріст був 66 см.
"Спочатку лікар запропонувала оформити інвалідність, але я категорично відмовилася, – розповідає мама. – Нас ще в Одесі попереджали, що у неї половина легені не розкрита, а це типу проблема на все життя. У неї була призначена планова операція на вересень 2015 року, планували вирізати цю нерозкриту частку легені. Але я була категорична: "Ми не будемо ставати на інвалідність, будемо знімати діагнози".
Перші дев'ять місяців були дуже важкими, Анастасії дали відпустку з догляду за дитиною, адже під час усиновлення декрет не дають.
"Чоловік приходив з роботи, а я втомлена більше, ніж він, – згадує мама. – Тут ще виявилося, що я ... вагітна. Благо, що Вікторія – прекрасна дівчинка, яка спала до 10 ранку і спокійно їла кашу, тому ми вижили, адже у мене почався страшний токсикоз.
Операція Віки в Охматдиті в Києві була призначена на вересень. І саме в цей час мені треба народжувати. В результаті чоловік з малятком поїхав в Охматдит і повернувся з новиною: операція не потрібна, у Віки нормальні, рівні легені. Все добре! Медичними термінами це було пояснити неможливо. У три рочки Віці зняли всі діагнози, крім атрезії хоан, адже це хронічне, і зняти його можна тільки після шести років.
Віка з двох років ходила на танці, потім на гімнастику, бере участь у змаганнях, знає всі вірші, не пропускає жодного заходу.
Вона дуже багато дарує любові. Я до неї підходжу, як на підзарядку. Це до того, що вона ж сама до року була одна! А це не може не відбитися надалі. Перші півтора місяці у нас вона навіть не вміла плакати. Мабуть, не розуміла, навіщо ...".
Не бійтеся приймати діток в родину!
"Мене дивують люди, які вважають: "Ну що там зміниться, якщо усиновити одну дитину?"- резюмує Анастасія. – Від цього дуже багато що зміниться! Врятувати життя однієї дитини – це вже дуже багато. Так, це непросто. Потрібно розуміти, що це велика відповідальність. Для цього потрібно полюбити цю дитину. Кохання творить дива. Діти вміють відповідати на любов любов'ю. І взагалі, це чудово – подарувати комусь нову родину і шанс на нове, здорове життя".
Портал www.sirotstvy.net почав роботу 9 грудня 2009 року в межах програми "Рінат Ахметов – Дітям. Сирітству – ні!". Він став унікальним ноу-хау Фонду Ріната Ахметова, справжнім проривом для тоді ще не діджиталізованного суспільства. Програма та портал стали лідерами національного усиновлення. Всі роки роботи їхня суть залишається незмінною – допомогти дітям знайти щастя в родині. А також показати, що приймальне батьківство – це відповідальний, але посильний крок. Сьогодні на порталі розміщені анкети майже 6000 дітей, близько 10 000 дітей завдяки йому знайшли батьків.