Зустріч Дуди і Порошенка в Харкові. Фото: president.gov.ua
Тільки Україна намагається стати суб'єктом на міжнародній арені, захищаючи свої національні інтереси, як тут же піддається критиці з боку сусідів. До триває вже четвертий рік війни з Росією додалися конфлікти з нашими найближчими союзниками. Ще в кінці 2016- го Беньямін Нетаньяху скасував візит Володимира Гройсмана в Ізраїль через "антиізраїльське" голосування України в Радбезі ООН. Потім з критикою на адресу Києва обрушилася Варшава, пригрозивши, що з Бандерою і УПА в Євросоюз ми не ввійдемо. Потім Угорщина через новий закон про освіту почала блокувати нашу інтеграцію в ЄС і НАТО. У публічну площину вийшов і скандал з Сербією, чиї "добровольці" вже не перший рік воюють на боці бойовиків "ДНР"/"ЛНР". П'ятірку "лідерів" замикають шпигунські розбірки з Білоруссю, що закінчилися взаємною висилкою дипломатів. Поки налагодити відносини вдалося з одним лише Ізраїлем, з яким після фактичного визнання Трампом Єрусалиму столицею просто не до нас. А ось з нашими сусідами до дружніх відносин ох як далеко, так що в 2018 році українській дипломатії буде, чим зайнятися.
Тепер Ізраїлю не до України
Скандал між Києвом і Тель-Авівом розгорівся ще в грудні 2016 року, але вирішити його вдалося лише в травні 2017 року. Все почалося з голосування в ООН: 23, грудня Рада Безпеки прийняла резолюцію, якою засудила будівництво поселень на окупованій палестинській території на західному березі річки Йордан і зажадала від Ізраїлю припинити цю незаконну діяльність. Резолюцію підтримали 14 з 15 членів Радбезу, включно з Києвом (в 2016-му Україна була непостійним членом Ради безпеки), а головний союзник Ізраїлю США, що цікаво, вперше з 1980 роки не застосував вето, але утримався при голосуванні.
Члени Радбезу визнають кордони Ізраїлю і Палестини, встановлені 4 червня 1967 року. Але після Шестиденної війни того ж року Ізраїль захопив Східний Єрусалим, який палестинці вважають столицею своєї держави. Решта країн-члени ООН, крім США, вважають Східний Єрусалим окупований Ізраїлем. Після 1967 на території Східного Єрусалиму Ізраїль побудував єврейські райони, промислові зони і бази, що більшість країн світу визнали окупацією. Прем'єр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху заявив, що не виконає рішення ООН і пригрозив урізати фінансування Організації на $ 8 млн. А президент США Дональд Трамп пообіцяв зміни "у всьому, що стосується ООН".
Для Києва голосування за "антиізраїльську" резолюцію в ООН, та ще й в унісон з Росією, обернулося справжнім скандалом як всередині самої України, так і з Тель-Авівом. Нетаньяху скасував візит українського прем'єра Володимира Гройсмана в Ізраїль, який планувався на кінець 2016 року. Лише через п'ять місяців довгої дипломатичної роботи пристрасті вляглися, і в середині травня 2017 року Гройсман таки поїхав в Ізраїль. Результатом стали: підписаний п'ятирічний план співпраці між міністерствами охорони здоров'я; домовленості про збільшення ізраїльських інвестицій в Україну і участь ізраїльських підприємців в приватизації; прискорення переговорного процесу про створення зони вільної торгівлі.
Після такого успішного візиту Володимир Гройсман заявляв, що сподівається на закінчення переговорів по ЗВТ вже до кінця 2017-го. У серпні міністр з питань охорони навколишнього середовища Ізраїлю Зєев Елькін уточнив, що відповідну угоду можуть підписати в кінці цього або на початку наступного року. Але зараз Ізраїлю, м'яко кажучи, не до України. Після того, як Трамп заявив, що "прийшов час офіційно визнати Єрусалим столицею Ізраїлю", і пообіцяв перенести американське посольство в східну частину міста, на яку претендує Палестинська національна адміністрація. Рішення американського президента спровокувало заворушення на вулицях Єрусалиму, а президент Палестини висловив побоювання, що це призведе до зростання активності екстремістських організацій: "Хамас", "Хезболла" і ІД на Синайському півострові.
Дії Трампа вже засудили Туреччина (Реджеп Тайіп Ердоган пригрозив розірвати відносини з Ізраїлем), Німеччина, Франція, Великобританія, і Саудівська Аравія, з якою Ізраїль в кроці від укладення "дружби" проти Ірану, в чому дуже зацікавлені Штати. У такій ситуації Тель-Авіву може бути просто не активізації співпраці з Києвом, але це зовсім не означає, що в 2018 році ми повинні закинути дипломатичну роботу на цьому напрямку.
Історична правда: згода на незгоду
У відносинах Києва і Варшави справа йде куди складніше. Все почалося після приходу до влади в Польщі опозиційної націоналістичної партії "Право і Справедливість" в 2015 році. Поки увага України була зосереджена на протидії російській агресії в Криму і на Донбасі, свою політику по відношенню до України "ПіС" формувала на основі спільної історії. Апогеєм стало визнання польським Сеймом в липні 2016-го Волинської трагедії 1943-1945 рр. "Геноцидом, здійсненим українськими націоналістами проти жителів II Речі Посполитої".
Підливали масла у вогонь і обопільні акти вандалізму історичних пам'яток. За даними Українського інституту національної пам'яті, тільки в 2015-2016 рр. на території Польщі було пошкоджено, розмальовано або зруйновано 9 українських пам'яток. Найгучніший скандал стався 26 квітня, коли в Грушовичах польські націоналісти зруйнували пам'ятник УПА – його демонтаж офіційно дозволила місцева влада. У телефонній розмові з Петром Порошенком Анджей Дуда особисто пообіцяв розглянути інцидент і покарати винних. Але віз і нині там.
У відповідь на дії польських націоналістів, Київ відкликав дозвіл, виданий польським історикам на пошук і ексгумацію поляків, похованих на Волині. Крига скресла після засідання Консультативного комітету президентів України і Польщі 17 листопада в Кракові. Київ дав згоду на зняття мораторію на проведення пошуково-ексгумаційних робіт в обмін на відновлення пам'ятника УПА в Грушовичах. Домовленість повинні закріпити на міжурядовій зустрічі на рівні віце-прем'єрів.
Але напруженість у відносинах Києва і Варшави зберігається. Раніше сайт "Сегодня" неодноразово писав про заяви глави МЗС Польщі Вітольда Ващиковського і лідера правлячої "ПіС" Ярослава Качинського про те, що з Бандерою і ОУН-УПА Україну в ЄС не чекають. За словами українських експертів, як Варшаві, так і Києву в своїх двосторонніх відносинах варто дотримуватися принципу "згоди на незгоду" інтерпретації загальних історичних фактів, залишивши питання історії історикам.
Якийсь позитив двосторонньому порядку денному приніс недавній візит Анджея Дуди в Харків, який проходив на тлі кадрових перестановок в польському уряді. Сайт "Сегодня" вже писав, що чутки про можливі ротації ходили давно, які вилилися в зміну прем'єра: своє крісло 7 грудня Беата Шидло офіційно поступилася віце-прем'єру і міністру фінансів Матеушу Моравецькому. Сама Шидло залишилася в уряді на посаді третього віце-прем'єра. Зберіг свою посаду і міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський, від якого в сторону України виходила найбільша кількість критики. Правда, за словами експертів, він швидше за транслював позицію Ярослава Качинського.
Але, як кажуть самі польські експерти, шансів залишитися в новому уряді Моравецького у Ващиковського мало. Разом з міністром національної оборони Антоні Мацеревичем, вони головні претенденти на виліт і, офіційно представляючи оновлений склад уряду, Анджей Дуда натякнув, що на цьому кадрові перестановки не закінчуються. Так що зі зміною міністра закордонних справ можна очікувати і нікого пом'якшення риторики Польщі по відношенню до України. У той же час польські експерти нагадують, що, на відміну від часів президентства Броніслава Коморовського, при Анджеї Дуді українське питання не входить в топ-лист пріоритетів офіційної Варшави, тому Києву потрібно вибудовувати свою політику по відношенню до Польщі, з огляду на і цей важливий факт.
Відносини з Угорщиною після виборів
Риторика офіційного Будапешта щодо Києва в 2017 році була схожа з риторикою Варшави. Джерела сайту "Сегодня" в українських дипколах навіть говорили, що якийсь союз Польщі і Угорщини – двох країн, які останнім часом вдарилися в націоналістичну риторику, закручуючи гайки у себе в країні, – насторожує. Глава угорського МЗС Петер Сійярто, до якого потім підключився і прем'єр Віктор Орбан, погрожували заблокувати всі євроінтеграційні та євроатлантичні перспективи України. Приводом послужив прийнятий Верховною Радою новий закон про освіту, ст.7 якого, на думку Будапешта, суттєво обмежує права угорської меншини на Закарпатті.
У скандальній ст.7, яка почне діяти лише після 3-річного перехідного періоду, йдеться про те, що навчання в початковій школі буде проводитися мовами нацменшин. У старшій школі поступово збільшиться кількість предметів, які будуть викладатися українською мовою. Це, за словами міністра освіти Лілії Гриневич робиться для того, щоб підвищити рівень знання державної мови представниками нацменшин, зокрема – угорської. Так, за даними Українського центру оцінювання якості освіти, в 2016-му більше 36% випускників Закарпаття здали ЗНО з української мови з результатом 1-3 бали (за 12-бальною шкалою). Очевидно, що з такими низькими балами вони не зможуть вступити до університетів і знайти високооплачувану роботу. Все, що залишається, це виїжджати в Угорщину в пошуках кращого життя. І офіційний Будапешт цьому сприяє, роками проводячи незаконну паспортизацію жителів Закарпаття.
За інформацією джерел сайту "Сегодня" в українських експертних колах, головна помилка Києва в тому, що наші законодавці не провели попередні консультації з угорськими політиками і, що найголовніше, – з представниками угорської меншини на Закарпатті. Консультації проводилися вже постфактум, що і викликало обурення ряду країн. Але якщо з Польщею, Молдовою і Румунією питання вдалося вирішити більш-менш мирно, то з Угорщиною все переросло в справжній "мовний" скандал. Але потрібно також враховувати і те, що питання захисту прав закордонних угорців для правлячої партії "Фідес" є свого роду "священною коровою". Особливо напередодні парламентських виборів в квітні 2018 року: "Фідес" розраховує отримати голоси угорців, які проживають за кордоном.
Додається до цього і передвиборна фішка "Фідес", яка грає на темі зовнішнього ворога. Уже рік вся Угорщина завішана білбордами із зображенням американського мільярдера і філантропа угорського походження Джорджа Сороса. Партія Орбана лякає жителів Угорщини тим, що Сорос хоче поневолити країну і наповнити її мігрантами. Саме тому Будапешт і прийняв новий закон про освіту, за який, до речі, його нещадно критикує Брюссель. Згідно з прийнятим документом, наприклад, Центральноєвропейський університет в Будапешті, який фінансує Сорос, буде змушений припинити свою роботу.
Дуже ймовірно, що Україні доведеться укласти з Угорщиною додаткову угоду, за якою термін імплементації ст.7 нового закону про освіту буде продовжений. Але все буде залежати від риторики Будапешта після парламентських виборів в квітні, так як буквально на початку грудня Петер Сійярто заявив, що Україна повинна відкликати новий закон про освіту, так як він "суперечить не тільки Угоді про асоціацію з ЄС, але і зобов'язанням України перед НАТО".
Рука Кремля у відносинах із Сербією
У "мовному" скандалі з Угорщиною багато хто бачив російський слід. Так, відносини Будапешта і Москви не можна назвати ворожими, але і сильно дружніми теж. Чого не скажеш про Сербію. Скандал між Києвом і Белградом спалахнув на початку листопада після інтерв'ю посла України в Сербії Олександра Олександровича. Дипломат заявив, що Москва використовує Белград для дестабілізації Західних Балкан і знищення Європи. Також український посол, в який раз звернув увагу, що за мовчазної згоди Белграда більше 300 сербів воюють на стороні "ДНР"/"ЛНР".
По суті, Олександр Олександрович нічого нового не сказав. Про воюючих на боці проросійських бойовиків на Донбасі сербів раніше говорив і глава СБУ Василь Грицак. А посол України в Хорватії, Боснії і Герцеговині (2010-2017 рр.) Олександр Левченко говорив сайту "Сегодня", що така кількість сербських найманців на Донбас організовано доставляла одна сербська громадська організація, яка фінансується Москвою.
Але замість того, щоб визнати свою провину, вибачитися і пообіцяти покарати винних, сербська влада почала пересмикувати історичні факти. Глава МЗС Сербії Івіца Дачич в абсолютно проросійській риториці заявив: "Добре відомо, що українські найманці брали участь у злочинах, скоєних хорватськими силами проти сербського народу, які Україна, на відміну від Сербії, ніколи не засуджувала". За словами Олександра Левченка, велика кількість українців, які проживали в автономному краї Сербії Воєводині, воювали якраз на сербській стороні, так як були призвані в армію в першу чергу. Так що заява глави сербського МЗС – чиста маніпуляція.
Але, як правильно зауважують українські експерти, Євросоюз вважає Сербію ключем до безпеки на західних Балканах. Після подій в Македонії і Чорногорії ЄС пішов з Сербією на негласну домовленість: якщо Белград продовжує рух в ЄС і готовий допомагати в стабілізації ситуації в регіоні, Брюссель жорстко Сербію не критикує. До того ж, з 2012 року Сербія – офіційний кандидат на вступ до ЄС. І Росія, як не дивно, підтримує вступ Сербії в ЄС, так як хоче отримати свого "агента" в європейській сім'ї. Хоча за багатьма позиціями євроінтеграційного вектора Сербія домоглася навіть менше, ніж Україна. Так що у вибудовуванні відносин з Белградом Києву доведеться враховувати позицію Євросоюзу, але ні в якому разі не відступати від своїх національних інтересів.
Багатовекторна політика Білорусі
Мінськ у відносинах з Києвом намагається балансувати, враховуючи інтереси Москви. Намагаючись уявити себе миротворцем, особливо перед Євросоюзом, Білорусь дуже пишається, що свого часу надала мінський майданчик для мирних переговорів України і Росії щодо врегулювання ситуації на Донбасі. Але якщо у відносинах з Брюсселем Мінську вдається дотримуватися такий-сякий нейтралітет, то з Києвом все куди складніше.
Як тільки в ООН розглядається питання по Донбасу або Криму, Білорусь або намагається заблокувати його, або стає на бік Росії, голосуючи "проти". Сайт "Сегодня" вже писав, що в середині жовтня минулого року на Генасамблеї ООН Білорусь стала однією з 23 країн, які проголосували "проти" резолюції про порушення прав людини в анексованому Криму. Через це українська сторона навіть відклала офіційний візит Олександра Лукашенка до Києва, який планувався на кінець 2016 року.
Візит білоруського президента до Києва відбувся в липні цього року і пройшов якраз напередодні масштабних спільних білорусько-російських військових навчань "Захід-2017". Нам було важливо почути, що з території Білорусі Росія не нападе на Україну, і Лукашенко дав Порошенку таку обіцянку. Але після цього Київ чекали сюрпризи. Уже в серпні на території Білорусі зник громадянин України Павло Гриб, який поїхав на побачення з росіянкою, а через тиждень його знайшли в Краснодарському СІЗО. ФСБ РФ звинувачує Гриба в тероризмі, під арештом він пробуде до 4 січня. Потім в середині листопада в Білорусі за підозрою в шпигунстві затримали кореспондента "Українського радіо" Павла Шаройка.
Пізніше КДБ Білорусі оголосив радника посольства України Ігоря Скворцова персоною нон-грата, а Україна пішла на дзеркальні заходи, оголосивши персоною нон-грата і виславши з країни співробітника посольства Білорусі. "Шпигунський" скандал, як його охрестили ЗМІ, неабияк зіпсував відносини Києва і Мінська. За словами українських експертів, все це ще раз наочно продемонструвало залежність Білорусі від Росії. Тому Києву варто будувати свої відносини з Мінськом без ілюзій, на чистому прагматизмі, враховуючи особливе становище Білорусі перед Росією, без зайвих надій на розуміння безпекових інтересів України.