Фото: з архіву О. Жука
- Олександре, розкажіть, як ви потрапили до проекту "Учитель року"?
- Цей конкурс відбувається в 20 країнах світу. Фіналісти мають право брати участь в освітньому форумі в Дубаї. Для участі необхідно було вчасно заповнити анкету, яка складалася з мікроісторій: "Моя історія життя", "Як я став учителем", "Досягнення мої і моїх учнів". Цього року від України подали заявки 1915 вчителів.
Наступний етап відбору проходив незалежними оцінювачами в трьох містах – Київ, Одеса і Львів. Волонтери (студенти, школярі, працівники інших сфер) оцінювали анкети учасників за 5-бальною системою. Так визначили ТОП-50 анкет. Їх відправили до шести різних педагогічних закладів України. Там фахівці-професіонали сформували ТОП-10 анкет, і ось вже ця "десятка" лідерів приїхала до Львова. Там, в одній зі шкіл, кожен учитель з десятки мав провести тренінг, майстер-клас та самопрезентацію.
- Що виявилося найскладнішим?
- Пройти формат "відкритих уроків". Тему організатори давали буквально за 40 хвилин до дзвінка на урок! За нами спостерігали 9 членів журі, в числі яких були і діти (вони оцінювали роботу педагога з точки зору учня). Потім нас привезли до Києва на нагородження. Уже в столиці ми один день витратили на примірку вбрань для церемонії в одному зі столичних театрів.
- Дрес-код був суворий?
- Нас одягли у фраки, жінок – у вечірні сукні. Хто виграв, ми ще не знали. У міру вручення номінацій "Вибір серця", "Приз глядацьких симпатій" мені ставало не по собі: відчуття було, що залишуся ні з чим. Цікаво, що поки оголошували результати, художник на сцені малював портрет переможця. І коли на полотні стали вгадуватися риси мого обличчя, я все зрозумів...
- Ваші відчуття?
- Мені раптом захотілося до школи, до своїх учнів. Я відчув, як за ними скучив! Згадав, як дотягнув до останнього дня подачі заявок, як учні мене вмовляли... Стало так тепло всередині. Захотілося сказати дуже дякую кожному з дітей!
Портрет переможця. Ім'я фіналіста оголошували живописно. Фото: з архіву О. Жука
- Чи вдалося сказати "дякую" дітям?
- Та я взагалі дар мови втратив, коли біля входу в школу учні та вчителі влаштували танцювальний флешмоб на мою честь! А потім ми їли торт.
- А що дає перемога в "Вчителі року", крім форуму в Дубаї?
- Ми зобов'язуємося популяризувати професію вчителя. А це, як ви знаєте, справа не з легких. Думаю, професія вчителя не надто популярна у нас в країні сьогодні, в тому числі і з вини самих вчителів. Не всі вони досить поінформовані про можливості самореалізації в своїй професії. Тоді як сьогодні є безліч грантів, які допомагають втілити свої ідеї і навіть заробити гроші. Просто за цим потрібно стежити і постійно самовдосконалюватися. Наприклад, кілька років тому переможниця подібного конкурсу вирушила до Канади як... доглядальниця! Для мене це не варіант взагалі. І не тому, що у мене багато роботи тут. Побувавши в багатьох країнах, я вважаю, що в Україні все не так погано. Наприклад, нагорода за перемогу в "Вчителі року" немаленька – 250 тис. грн.
- На що плануєте витратити "преміальні"?
- На самоосвіту, подорожі та здійснення ще однієї ідеї – відкриття в Запоріжжі гуртка з робототехніки.
Нагороди. "Дякую учням!". Фото: з архіву О. Жука
- Ви мріяли стати вчителем з дитинства?
- Ні. Навпаки, я досить негативно сприймав школу. Тому після її закінчення мріяв податися до бізнесу, вступив на факультет "Економіка і право". Але вже на курсі третьому зрозумів – не моє. Всупереч заборонам батьків я змінив не тільки вуз, але і місто: переїхав з Дніпра до Запоріжжя і поступив на факультет психології.
- Так ви думали стати психологом?
- Спочатку так. А до вчителювання мене підштовхнув випадок: подрузі потрібно було занести документи до однієї зі шкіл, а я просто залишився у дворі її чекати. І тут до мене підійшла дитина і почала щось пояснювати мовою жестів. Чесно зізнаюся: до того дня я взагалі не зустрічав таких людей. Цей хлопчисько "зачепив" мене, і я захотів зрозуміти, чим живуть ці люди. Незабаром влаштувався до цієї школи на посаду соціального педагога. А через рік роботи вже був на випускному хлопчини, з яким познайомився у дворі.
- Складно було працювати з такими незвичайними дітьми?
- Довелося вчити мову жестів, заочно закінчити вуз з сурдопедагогіки. Після нього я вже міг працювати вихователем. У процесі спілкування з учнями я бачив їх зацікавленість різного роду гаджетами. Але далі примітивних ігор діти в освоєнні IT-технологій не просувалися. Тоді поступив на вчителя інформатики, на денну форму навчання.
- А як ви встигали вчитися і працювати?
- Навчання було в другу зміну, а в школі я був зранку. Домігся, щоб адміністрація школи оновила комп'ютерний клас, і став успішно працювати з дітьми в сфері освоєння комп'ютерної грамотності.
- Як дружина ставиться до вашої професії?
- Мама в дитинстві змусила її йти до педагогічного вузу, і в підсумку вона його кинула. Ми вирішили, що вчитель в будинку повинен бути один – я. Дружина працює в індустрії краси. І ми обидва не прогадали!
Учні навчили позитивно мислити
Олександр Жук працює в школі для діток з вадами мови та слуху, "сонячних" дітей (з синдромом Дауна), хлопців з порушеннями шлунково-кишкового тракту та ортопедичними проблемами. Є й клас з абсолютно здоровими дітьми.
"За 9 років роботи в школі я не побачив великої різниці між звичайними учнями і дітьми з якимись фізичними відхиленнями, – каже Олександр. – Другим, може бути, трохи важче пояснити матеріал, але тут приходить на допомогу фантазія вчителя в візуалізації теми, що пояснюється. А бешкетники є скрізь! Їм я пропоную провести якусь гру, пов'язану з навчанням. Ще п'ять років тому за подібні вольності на уроці мені дорікали, а тепер навіть радяться зі мною! Сьогодні мій графік тренінгів розписаний на півроку вперед, і все це – завдяки моїм учням. Вони навчили мене позитивно мислити, критично ставиться до себе, не боятися говорити на публіку. А жестову мову без них я б ніколи досконально не освоїв! Взагалі життя штука цікава. Ми вчилися в такій системі координат, де вчитель височів над учнем. Зараз учень з учителем – партнери (не варто плутати з друзями). Учитель повинен уміти цікаво побудувати урок, одягатися зі смаком, бути в соцмережах".
Після перемоги. Олександр був вражений зустріччю в його школі. Фото: з архіву О. Жука