Україна нарощує сили протиповітряної оборони

Україна посилює свої війська протиповітряної оборони. Планується повернути на бойове чергування відразу шість радянських зенітно-ракетних комплексів (ЗРК), виведених з бойового складу в довоєнні роки. За словами експертів, це пов'язано з необхідністю побудувати суцільну зенітно-ракетну оборону, яка за останні два десятки років виявилася практично повністю зруйнованою.

Радянська спадщина

За останній місяць з'являється все більше і більше повідомлень про те, що Україна посилює свою протиповітряну оборону. Наприклад, радник міністра оборони Юрій Бірюков повідомив про прийом на бойове чергування зенітно-ракетних комплексів С-300 В1, розроблених ще за часів СРСР.

"Ми поставили на бойове чергування частина комплексів С-300 В1 і вже почали дивитися вперед. На нараді міністра оборони з представниками профільних підприємств "Укроборонпрому" обговорювалися плани не тільки відновлення, але і компонентної модернізації комплексів С-300В1, ЗРК" Бук "і ЗРК "Тор", – написав у себе на Facebook Юрій Бірюков.

ЗРК С-300 В1 можуть вражати крилаті і балістичні ракети класу "земля-земля", а також повітряні цілі, які рухаються зі швидкістю до 3 тис. м/с (близько 11 тис. км/год). Дальність дії цієї системи може досягати 100 км.

ЗРК "Тор" є комплексом малої дальності, здатним вражати цілі на відстані до 12 км. Цей ЗРК був прийнятий на озброєння 1986 року. Його "родзинкою" є можливість працювати в повністю автоматичному режимі і знищувати безпілотники, а також малопомітні повітряні цілі, виконані за технологією "стелс". 2001 року "Тор" був знятий з озброєння, проте 2017 року одна з установок несподівано була показана на військовому параді з нагоди Дня Незалежності.

Зараз же основою українських ППО є радянські ЗРК середньої дальності С-300 ПС (самохідні), а також "Бук-М1". Ці ЗРК можуть знищувати противника на максимальній відстані в 75 і 39 км і на висоті в 27 і 22 км відповідно.

Директор інформаційно-консалтингової компаній Defence Express Сергій Згурець повідомив про швидке повернення до строю шести типів зенітно-ракетних комплексів. Крім уже згаданих С-300 В1 і "Тор", Згурець назвав ЗРК малої дальності "Куб" і С-125, ЗРК середньої дальності С-300 ПТ (транспортується, з характеристиками, близькими до С-300 ПС), а також дальнобійну систему С-200В.

У нас "довгі руки"

На ЗРК С-200В варто зупинитися окремо. Незважаючи на свій поважний вік – перші ЗРК цього "сімейства" почали експлуатуватися далекого 1967 року, – "двохсотка" все ще має вражаючі характеристики. Вона здатна вражати цілі на відстані в 240 км, тобто є засобом "далекої руки", якого наразі не вистачає нашим військам.

Як зазначив Сергій Згурець, С-200 можуть знищувати ворожі літаки ще до того, як вони досягнуть рубежів запуску своїх ракет.

"Вважається, що С-200 може позбавити противника можливості управляти повітряною операцією, оскільки не дозволить наблизитися до України ворожим повітряним командним пунктам, літакам-розвідникам, а також літакам – постановникам перешкод", – пояснив експерт.

Одним з недоліків С-200 є його існування, зазвичай, в варіанті, що транспортується. Тобто "двохсотка" може бути обмежена в маневруванні.

Системи С-200 застосовувалися різними країнами під час військових кампаній, насамперед, на Близькому Сході. Результати застосування неоднозначні. Наприклад, 10 лютого 2018 року в результаті обстрілу з С-200 був збитий ізраїльський винищувач F-16. А 14 квітня сирійський уряд використовував установки С-200 для відображення ракетного удару міжнародної коаліції на чолі з США по своїх об'єктах. Було випущено 8 ракет, але жодна з них не влучила в ціль.

Також 10 травня сирійці застосували С-200 для протидії повітряним ударам з боку Ізраїлю. За даними ізраїльської сторони, одна з установок була знищена.

За словами Сергія Згурця, в Україні 2012 року було чотири військові частини, озброєних ЗРК С-200. Всі вони за результатами 2012 року були визнані боєздатними. Але вже на початку 2013 року за розпорядженням тодішнього міністра оборони Павла Лебедєва, який нині проживає в анексованому Криму, їх раптово визнали застарілими.

"Скорочення" зайняло буквально місяць", – повідомив Згурець.

Життя змушує

За оцінками Згурця, якщо плани щодо посилення зенітно-ракетного щита вдасться реалізувати, то кількість боєздатних комплексів у складі зенітних ракетних військ ЗСУ збільшиться на третину. Але головною проблемою радянських "старичків" все ж є їх поважний вік.

"Цій техніці вже не один десяток років, терміни експлуатації закінчуються. "Найсвіжішому" з ЗРК – чверть століття, але є вироби і значно старші", – пояснив експерт з питань ОПК Максим Глущенко.

За його словами, така ситуація вимагає дозволу. Відновлення та модернізація старих зенітно-ракетних комплексів зараз є найреальнішим шляхом підвищення бойових можливостей українських ППО.

"Найвдалішим проектом модернізації можна вважати спільну роботу київського КБ "Луч" і компанії "Радіонікс" щодо зенітно-ракетного комплексу С-125 "Печора", випробування якого відбулися в січні нинішнього року. За рахунок установки на ракети нових головок наведення межа зони ураження збільшилася за дальністю з 18 до 40 км, а щодо висоти – з 18 до 25 км", – говорить Глущенко.

За його словами, КБ "Луч" і КБ "Південне" мають свої концепції зі створення вітчизняних ЗРК, але вони поки лише "в стадії обговорення".

"Створення нових, сучасних вітчизняних ЗРК – красиве і правильне завдання. Воно цілком реальне, але як довго ми готові чекати? Наприклад, на розробку С-300 пішло більше 10 років, при тому, що на його створення були кинуті колосальні ресурси: працювали з десяток наукових установ, і грошей в СРСР не шкодували. Тому в нашому випадку оптимальний варіант – це продовжувати власні розробки, одночасно відновлюючи те, що може зміцнити щит протиповітряної оборони над Україною", – заявив Глущенко.

Готуємося до всього

Як пояснив член парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Дмитро Тимчук, прагнення посилити зенітно-ракетну "парасольку" продиктовано двома причинами. По-перше, в Україні мають на думці найгірший варіант розвитку подій – широкомасштабну агресію з боку Росії.

"І хоча такий сценарій малоймовірний, все ж нам потрібно до нього готуватися", – уточнив Тимчук.

По-друге, в нашій країні хотіли б відродити суцільний зенітно-ракетний щит, який дістався нам у спадок від СРСР..

"За 15-20 років цей щит був практично повністю зруйнований – до 2014 року прикривалися тільки окремі райони нашої країни", – пояснив Тимчук.

За його словами, реальні можливості української ППО відобразити повітряний напад з боку РФ, так само як і її слабкі місця, є секретною інформацією:

"Але можна сказати, що в розвиток Повітряних сил, частиною яких є війська ППО, вкладаються великі кошти. Принаймні, щодо нальоту годин українських льотчиків ми досягли міжнародних стандартів. Зараз він становить 120-150 годин на рік, причому це стосується не тільки повітряних сил, але і пілотів армійської авіації Сухопутних військ. А ось 2013 року, навіть для елітних частин, цей показник не перевищував 25 годин на рік".