Сім з половиною місяців знадобилося В'ячеславу Кравчуку і Олені Садомі з Хмельницького, щоб виїхати на машині з рідного міста, обігнути всю Африку і стати, напевно, першими українцями, які наважилися на таку авантюру. За 200 днів вони подолали понад 51 тис. км, витратили 7 тис. літрів палива і відвідали по шляху 44 країни. "Сегодня" зв'язалася зі сміливцями і дізналася, як вони пройшли цей шлях.
На поїздку їх надихнула історія двох бельгійців, які подорожували по африканському континенту. Розуміючи, що з віком ідею втілити буде складніше, В'ячеслав вирішив її не відкладати. Уже в кінці травня 2018 року діти опинилися в першій на шляху африканській країні Марокко, а в кінці грудня відвідали останню – Єгипет.
"Маршрут був зразковим – ми опрацьовували його детальніше вже в дорозі", – розповів мандрівник "Сегодня".
Часом напрямок міняли: коли в Камеруні загострився місцевий конфлікт і основну кордон з Нігерією закрили, їм довелося об'їжджати через гори.
"Кожен день ми проїжджали близько 250 км і проводили за кермом 7-8 годин", – ділиться Кравчук.
Скільки всього грошей пішло на поїздку, вони не розкривають, але говорять, що найбільше витрачали на паливо і візи. Найдорожча – в Анголу – обійшлася їм в $ 250. Знайомство з країнами починалося з митниць – їх найчастіше проходили без проблем, але, бувало, і затримувалися на годин шість:
"Одного разу ми були єдиними бажаючими перетнути кордон, але прикордонник просто не пропускав нас без особистого дозволу від начальника".
Стикалися українці і з корупцією: в Камеруні за згідно із законом безкоштовний проїзд зажадали плату в 15 євро. Після суперечки В'ячеслав запропонував митникам три долари на двох, на що ті розсміялися:
"Тоді я сказав, що вони не поважають гроші, адже цього достатньо, щоб купити продукти на скромну вечерю на двох і в Україні, і в Камеруні. Якщо вони над такими грошима сміються, то живуть не бідно. Крити їм було нічим – з кислим обличчям ті відкрили шлагбаум".
Але так було не скрізь: в Нігерії прикордонники їм були дуже раді.
"З таким захопленням нам ще ніхто не розповідав, що ми перші українці в їх житті. Всі хотіли з нами фото, особливо з Оленою – войовничо сперечалися, хто буде позувати поруч з нею", – згадує Кравчук.
У цій же країні подорожні пережили і пригоду.
"На поганих гірських дорогах у нас в машині відвалився бак з водою прямо посеред невеликого села. Але за допомогою місцевих ми вирішили проблему за кілька годин", – розповів В'ячеслав.
Все б нічого, але під час ремонту до них підійшов солдат, натякаючи на хабар, а потім і зовсім витягнув автомат.
"Це міг бути сюжет з серіалу. Нігерія. Гори. Прикордонне село. Накурений солдат з автоматом. Що може піти не так?!"- іронізує українець.
Однак, на щастя, все обійшлося: солдату вдалося заговорити зуби і відволікти його селфі, пізніше той забув про хабар і прибрав зброю. Найстрашніше ж всього їм було, коли вони їхали через африканські регіони з активними конфліктами або ж поруч з ними:
"Ту ж Нігерію ми проїжджали в режимі підвищеної уваги через розгул криміналу".
Левів боятися – в Африку не їздити
Під час свого вояжу хлопці вдосталь надивилися і на багату флору і фауну континенту. Бачили все: від гігантських баобабів до жирафів і бабуїнів в савані. Не раз доводилося зупинятися прямо на трасі – дати дорогу слонам, а одного разу відважні мандрівники навіть підібралися впритул до левиць.
"Коли вони ситі, а ви в машині – це безпечно", – запевняють мандрівники.
А ось в Намібії під містом Свакопмунд вони були в гостях у цілій колонії морських котиків, проте ті їх не вразили:
"В реальності – це безліч дуже смердбчих ледачих тел, що лежать на піску і один на одному і видають смішні звуки".
Суворий побут: риба з сіркою і ночівля з крокодилами
Під час подорожі українці де тільки не ночували. Пошукові системи оренди житла виручали рідко – варіантів в маленьких містечках не було зовсім. У таких випадках просто колесили по містам в пошуках нічлігу, орієнтуючись на вивіски.
"Одного разу ми натрапили на добрий будинок з охороною. Там було чисто і охайно. Хотіли заночувати там, але виявилося, що це – будинок мера", – ділиться курйозом В'ячеслав.
За його словами, іноді хлопці вони прямо в машині на закритих парковках.
"Житло часто йшло з бонусом у вигляді багатого білками свіжого "перекусу" – рудих тарганів. Найбільший був довжиною в 10 см", – сміється мандрівник.
А в Кенії зупинялися в кемпінгу прямо на березі озера, де мешкають крокодили і бегемоти.
"Там весь день в десяти метрах від берега плескалися і пірнали бегемоти. А ввечері крокодили підпливали прямо до берега – якщо посвітити ліхтариком, тільки очі блищать", – розповідає В'ячеслав. – Тоді вночі вперше почув, як голосно вони клацають зубами".
У цій же країні українці спробували незвичайне блюдо: рибу, зварену в гарячих сірчаних джерелах.
"Рибу купили у місцевих рибалок за долар, зварилася вона швидко – з сіллю вийшло смачно", – кажуть мандрівники, але відзначають, що найбільше їм сподобалися стейки в Намібії, які навіть йдуть на експорт.
Але найцікавіші моменти подорожі були пов'язані з людьми.
"Бували поверхневі знайомства на кордонах, а бували глибокі – наприклад, занурення в нетрі столиці Сьєрра-Леоне з британцем, який допомагав місцевим, що вижили після Еболи", – розповів Кравчук.
Але майже всюди місцеві жителі ставилися до українців привітно. При цьому про Україну африканці знають мало:
"В основному наших футболістів. Ті, хто постарше, – Андрія Шевченка, молодше – Ярмоленка".