Житло луцького "робінзона". Фото: lutsk.rayon.in.ua
Дивовижна історія на новорічні свята сталася в Луцьку. Місцеві жителі звернули увагу, що один з кращих і найбільш старанних двірників цього облцентру живе в суворі холоди в саморобному будиночку, побудованому на узбіччі траси поблизу виїзду з міста з... будсміття. Городяни почали бити на сполох, звертатися в мерію і заступатися за двірника. У результаті чиновники зняли для хлопця готель і обіцяють знайти йому житло і роботу. А його самобуд збираються знести – як такий, що порушує норми благоустрою.
РОБІНЗОН. "Сегодня" розшукала незвичайного двірника. Його звуть Тарас Врублевський, йому 24 роки, і він називає себе сиротою при живих батьках. "Не знаю чому, але мати від мене відмовилася. До 18 років я жив в інтернаті в Тернопільській області. Після того як приїхав до Луцька, жив де доведеться, як-то навіть у незамкненій коптерці разом з лопатами. Але одного разу вирішив побудувати собі будинок сам, з підручних матеріалів. Живу в ньому вже півроку. Я навіть піч в ньому побудував! – Розповідає нам Тарас. – Влаштувався працювати двірником – вважаю, що це моє покликання. Після того як про мене заговорили в місті, комунальники заявили, що знесуть мій дім. Але коли приїхали місцеві журналісти, то ті, хто загрожував знесенням, чомусь сховалися від преси в туалеті. Зараз ситуація, звичайно, змінилася: один з нардепів зняв мені номер в одному з найкращих готелів міста, поки не вирішиться питання з моїм житлом – знайти кімнату в гуртожитку мені пообіцяв мер Луцька".
Начальник прес-служби Луцької мерії Зоя Балюк підтвердила "Сегодня", що міський голова пообіцяв вирішити житлове питання цього незвичайного двірника. "У хлопця дійсно складна доля, життя не один раз кидало його в перипетії. Він хоч і сирота, але, за непідтвердженими даними, у нього є мати і дід. Кажуть, що коли він виїжджав з Тернополя кілька років тому, то бачив на вокзалі свою матір – але вона, нібито, зробила вигляд, що взагалі не помітила його. Зараз міська влада Луцька вирішує питання з житлом для хлопця – можливо, буде виділена кімната в гуртожитку, можливо, підселять його до кого-небудь. Мер дав доручення вирішити це питання. Про Тараса можу сказати, що городяни його хвалять: він добре робить свою роботу, якісно, на його ділянці завжди чисто", – розповіла нам Балюк.
За її словами, самобуд Врублевського, найімовірніше, все-таки буде знесений – його наявність дійсно порушує норми благоустрою міста. Тарас же боїться, що якщо питання з іншим житлом не вирішиться, а старе знесуть, йому знову буде ніде жити. "Боюся, що мене обдурять, і в підсумку мені нікуди буде повертатися", – з тривогою в голосі говорить Врублевський. У мерії обіцяють, що не залишать хлопця один на один з його проблемами – хоча б тому, що він офіційно є працівником місцевого жеку (а відповідно, має право на службове житло. – Авт.).
Як виявилося, після того як історія двірника стала новиною №1 у Луцьку, про Врублевського дізналися і в інших областях. "Одна з останніх пропозицій про допомогу надійшла від мешканки Хмельницької області: жінка написала листа, що готова йому допомогти з безкоштовним житлом в передмісті обласного центру", – розповіли нам у луцькій мерії. До цього чиновники додають, що насправді проблемами Врублевського перейнялися безліч небайдужих людей з кількох областей країни: всі вони тепер пропонують хлопцю посильну допомогу.
ЗАМІСТЬ БУДИНКУ. Тарас Врублевський – далеко не єдиний українець, якому довелося жити в самолад. За останні роки близько десятка людей з різних причин змінили проживання в затишних будинках і квартирах на животіння на горищах і навіть у землянках. Так, у Перечинському районі Закарпатської області один з місцевих жителів викопав для себе землянку, облаштував її, стіни навіть прикрасив килимами, і став там жити! Сім'я "підземного" жителя живе в звичайному будинку: до них пенсіонер час від часу приходить скупатися і провідати сина-підприємця. А кілька років тому одній з киянок довелося перебратися жити на горище багатоповерхівки на Андріївському узвозі, бо невідомі аферисти без її відома продали її квартиру, причому настільки якісно, що навіть подати до суду вона не могла. Жінці нічого не залишалося, як забрати свої речі і частину меблів з квартири, і перебратися жити на тісне горище свого ж будинку в історичній частині столиці.