Тиждень закінчився сумною річницею події, наслідки якої наша країна відчуває вже більше вісімдесяти років. Голодомор, влаштований радянською владою, вбив у 1932-33 роках до восьми мільйонів українців.
У столиці пам'ять невинних жертв прийшли вшанувати тисячі людей. З самого ранку люди несли колоски пшениці, квіти і свічки до пам'ятника жертвам Голодомору.
А ввечері біля меморіалу пройшли офіційні заходи за участю перших осіб держави. У своїй промові президент Петро Порошенко говорив про уроки історії. Геноцид тридцятих років, за словами президента, став прямим наслідком втрати державності. Політичні еліти того часу були надто роз'єднані і захоплені боротьбою один з одним. Цим і скористалися більшовики.
Однак спроба зламати цілий народ далася Сталіну і його поплічникам нелегко. Вона цілком могла коштувати їм влади. Наприклад, армію, що складалася в основному з колишніх селян, боялися задіяти в конфіскації хліба і придушенні опору – війська цілком могли перейти на бік народу.
Та й самі мирні хлібороби не збиралися вмирати покірно. Україна запалала. Більше чотирьох тисяч повстань.
Дніпропетровська область. Земля чорна і родюча. У народі кажуть: "Палицю встав і та проросте".
Кінець двадцятих років. Українське село процвітає. У країні нова економічна політика. Люди потихеньку стали забувати жах червоного терору.
Ринок був перенасичений сільгосппродукцією. Ті, люди, які складали понад норми зерно державі, держава з ними розплачувалася червоним золотом.
Валентина Василівна – викладач Тернівської школи Павлоградського району. Її родичі Глєбови і Константинови до початку 30-х років працьовиті і заможні селяни. Для радянської влади – кулаки.
Саме родичі Валентини стануть організаторами одного з найбільш масових селянських повстань проти більшовиків.
Але добробут селянства не входив у плани рад. Країні потрібні гроші на індустріалізацію. Де їх взяти? Черговий раз пограбувати село.
Влада повернулася до перевірених репресивним методам.
У той же період у селах вводиться ноу-хау радянської влади – колективізація. Що це? Це коли у вас є корова, кури, качки, плуг, кінь і наповнена хлібом комора, але в один момент все це забирає держава.
Ось архівне фото суду над куркулем, людиною, яка не хотіла віддавати добро, нажите своєю працею.
Працьовиті селяни колективізацію не прийняли.
Вони знали, що за цим піде, і не помилилися. Пішли голод і мор.
Діди Валентини Чорнової терпіти не стали. Села Богданівка і Тернівка перетворилися в центри повстання.
Почалося все в суботу. Селяни іншого виходу не бачили: їхні сім'ї на краю загибелі, все зерно, яке було, відібрали, сіяти нічим, худоба дохне.
Зараз старий центр Тернівки виглядає ось так. Єдині споруди, які збереглися з того часу, це ось ця будівля, яке належала заготівельному пункту і магазину кооперації. Саме тут повстанці заблокували голову сільради і двох активістів.
В селі таких називали голодранцями. Працювати не хотіли, але активно агітували за радянську владу. Говорити – не мішки тягати.
Ненависть до таких у селян була особлива.
Ось ще одне фото учасників подій.
Повстанці обрізали телефонний зв'язок, щоб комуністи не могли викликати допомогу. Головним у повстанні був Костянтин Глєбов – брат діда Валентини Василівни.
Повстале селянство почало громити радянські установи, колгоспи і комуни.
Села Богданівка, Тернівка і довколишні хутори готувалися до оборони.
Наступною метою було йти на Павлоград.
Дослідники кажуть, що вони повинні були возз'єднатися з командиром військової частини міста Павлограда.
У цей же період часу повстання спалахують по всій Україні. Селяни не бажають вмирати добровільно. Органи Державного політичного управління, або ДПУ, фіксують більше чотирьох тисяч селянських бунтів. Ось записка глави ДПУ Української УСРР Всеволода Балицького про ситуацію в Тульчинській окрузі.
У деяких селах – збройні виступи. Вириті окопи навколо сіл, що зайняті озброєними (людьми), які не пускали в село.
В окремих селах співають "Ще не вмерла Україна" й викидають гасла "Геть Радянську владу, хай живе самостійна Україна".
Рухаючись на Павлоград, повстанці Богданівки і Тернівки сподівалися на військових, які обіцяли підтримку.
Але до Павлограда треба було ще добратися. На придушення селян вже відправили підрозділи НКВС.
Почалася перестрілка. У цій перестрілці загинуло 13 осіб повстанців. Був поранений начальник Петропавлівської міліції.
Звягінцева Віра Іванівна, очевидець цих подій, вона була маленька і каже: за мамку вхопилися. А нас троє. За мамку вхопилися, за сукню, і всі ридають. Вони бачили поразку. Вони передчували, що їхніх чоловіків будуть заарештовувати стовідсотково.
Селяни були погано озброєні: коси, палиці, лопати. Рідко у кого гвинтівка або револьвер.
Від військових допомога не прийшла. Сім'ю бабусі Валентини Василівни заарештували відразу.
Всього до розстрілу засудили 21-го учасника.
Українські повстання налякали Сталіна. Примусову колективізацію пригальмували. Селяни знову отримали можливість працювати на своїй землі. Але як тільки протестні настрої стихли, в Кремлі дозрів план жахливого покарання. Для всіх.
Відбирати стали все. Дивно, але друга бабуся Валентини Василівни по батькові, якраз була серед тих, хто пішов по дворах – за останнім хлібом.
Ось рідкісне фото, як червоні активісти знайшли захований хліб.
Почався Голодомор. Розкулачена бабуся Валентини Василівни залишилася вдовою: чоловіка вбили за спробу добути м'ясо дохлого коня. А потім голод забрав дітей.
Люди пухли з голоду, але як і раніше чинили опір, навіть у 1932-му.
Українці боролися, поки голод не вбив усіх, здатних чинити опір.
У родині Валентини Василівни ані про повстання, ані про голодомор не прийнято було говорити. Її батьки познайомилися і одружилися вже в 50-х роках. Але ненависть між бабусями залишилася назавжди.
Україна. 21 століття. Землю селянам давно повернули. Але відродити колишнє життя не вдалося.
Цю та інші новини ви можете подивитися у випуску інформаційної програми "События недели" на каналі "Україна".