Василь Іванчук на чемпіонаті світу в Катарі. Фото qatarchess2016.com
У лютому в Ірані пройде чемпіонат світу з шахів серед жінок. Він вже викликав міжнародний скандал. Кілька шахісток, у тому числі і екс-чемпіонка світу українка Марія Музичук, заявили, що не поїдуть на турнір, адже там не дотримуються права людини і жінок змушують грати в хіджабах.
Своєю думкою про цю ситуацію в інтерв'ю chess-news поділився відомий український гросмейстер Василь Іванчук.
- Я якраз над цим думав, причому нещодавно, але я уявляв собі іншу ситуацію, оскільки я чоловік. Я уявляв собі, що чемпіонат вирішили провести в Шотландії за умови, щоб учасники грали у картатих кілтах. Взагалі-то в Шотландії кілт традиційно вважається чоловічим одягом, але для більшості гравців це було б не зовсім звично, в тому числі і для мене. І що б я робив, не знаю. Подумав би, що все це дуже дивно – накладати на гравців такі зобов'язання... Ну як я можу поставитися до цього? – журиться Іванчук. – Якщо, наприклад, надіти хустку... якби справа була тільки в цьому, то я б, напевно, дав пораду: піти до кравця, але не в Ірані, а в тому місці, де ця дівчина живе, щоб він зшив їй таку хустку, в якій вона б відчувала себе зручно, привезти з собою і сказати: ось, у мене є своя, я чужі речі одягати не хочу, голова буде прикрита, повагу до місцевих традицій дотримано... тобто якось так справлятися з цією проблемою. Якщо там є ще якісь інші проблеми, інші вимоги, то теж дивлячись що. Може, щось можна обійти. Я розумію, що це проблема відповідальних за змагання.
- Так, там багато нюансів, не тільки в хіджабі.
- Я підозрюю. Навіть чув, що вони там мало не з охоронцями ходять. Якщо це так, то це теж нікуди не годиться. Гравцеві потрібно іноді побути одному, відволіктися, вийти на свіже повітря, щоб ніхто не заважав. Так що все це складно.
З іншого боку, якби була якась колективна відмова, скажімо, десятка найсильніших шахісток, то ФІДЕ, напевно, змушена була якось переглянути це рішення. А так...
Зрештою, навіть в Ірані можна було якось домовитися. Припустимо, нехай грають не в самому Тегерані, а десь за містом, в окремому місці, в спеціальному готелі, де будуть одні гравці. В таких умовах їхні традиції, звичайно, можна поважати, якби вони були менш суворими або пов'язаними з певним ризиком для здоров'я і життя. Вони могли б про це якось подбати. Але якщо вони цього не зробили... Може, ще не пізно це зробити. Тому що я вважаю, що в змаганнях такого високого рівня бажано, щоб брали участь всі відомі гросмейстери, щоб їх нічого не відволікало, нічого їм не заважало.