Фото з архіву Вікторії Костецької
Півтора року боротьби і 1,7 млн грн на лікування. Вікторія Костецька пережила рак. За цей час вона зважилася втілити в життя невтілену мрію: тепер вона онкопсихолог і допомагає хворим.
Вікторія Костецька розповіла про те, чому хотіла перестати лікуватися, як збирала гроші на лікування і що їй допомогло перемогти рак.
Мені було дуже соромно просити про допомогу
У мене є фото за три дні до того, як я дізналася про свій діагноз. Я на фотосесії в шикарній дизайнерській сукні, сонячний день, я щаслива. Моя подруга побачила це фото в соцмережі і написала: "Ти шикарно виглядаєш, ця сукня тобі личить. Купи її". Я відповіла, що вона дуже дорога для мене і забула про це.
Фото з архіву Вікторії Костецької
Через три дні я пройшла мамографію, і лікар повідомив мені погану новину. У мене пухлина. Я повернулася додому в повній розгубленості і не знала, що робити. В цей час у двері подзвонили: кур'єр приніс ту саму зелену сукню – її прислала подруга. Я сиділа і плакала над нею. Просила подругу забрати її назад – мені більше ніколи її не надіти. Вона вмовила залишити її собі, що ще буде шанс її надіти і вразити всіх. Але я думала про те, що мені належить пройти – хіміотерапія, втрата волосся... Думала про те, що ніколи більше не буду такою гарною і у мене немає майбутнього. Найжахливіше те, що тип раку, який у мене виявили, – дуже дорогий в лікуванні. Я ретельно вела всі підрахунки, зберегла всі чеки. Понад 1,7 млн грн – це вартість лікування, і воно тривало півтора року. Тоді, 2017 року, в бюджеті на ліки для онкохворих виділили дуже мало. Препарати, які були мені необхідні, не закуповувалися.
Коли я дізналася, наскільки дорогі ліки мені потрібні, я думала про те, чи потрібно взагалі лікуватися і де взяти гроші. Мені було дуже соромно просити допомоги у людей. Зазвичай я допомагала іншим, але ніколи не просила допомогти мені.
Я продала машину – її вистачило на чотири крапельниці
Ми всі шукаємо сенс, заради чого жити, за що зачепитися, де знайти точку опори, від якої можна відштовхнутися і йти далі. Для мене це моя дочка. Я подумала, що дуже важливо показати їй, як боротися з труднощами. Якщо вона бачитиме, як мама здається – їй буде складно, у неї не буде прикладу. Я боролася заради дочки, щоб вона знала – з будь-якою труднощами можна справитися.
Фото з архіву Вікторії Костецької
Коли я захворіла, моя дочка була в іншій частині світу і не могла приїхати. Але вона дуже допомогла як фінансово, так і своєю підтримкою.
Дочка придумала операцію "Хелп Вікторія". Вона написала для мене сайт, ми стали думати, як зібрати гроші. Для дорослих онкопацієнтів дуже важко зібрати гроші.
Всі мої друзі, близькі, колеги намагалися зібрати цю суму. Ми проводили різні бізнес-форуми, вебінари, конференції, на яких ділилися знаннями і збирали гроші. Мені довелося продати свою машину – вона коштувала всього чотири крапельниці. Дуже велику підтримку мені надали наші онкоспівтовариства.
Щоб отримати допомогу, погоджувалася на будь-яку пропозицію, яка приходила. Я брала участь в фотопроєктах, давала інтерв'ю, приходила на телебачення. А на презентацію проєкту "Безстрашна краса" я знову одягла зелену сукню. Я відчувала себе щасливою.
Ніколи не пізно
Коли я лікувалася, я не думала, що поїду кудись відпочивати найближчим часом, тому що фінанси сім'ї виснажилися. Про зарубіжні подорожі неможливо було і мріяти. Але раптом, звідки не візьмись з'явилася фея – одна з моїх колег, і запросила мене до Ніцци. Це була перша подорож, але не остання.
Фото з архіву Вікторії Костецької
І ось я подумала: хай йому грець, я ще багато чого не зробила. Для початку я вирішила пофарбувати волосся в рожевий колір завдяки проекту Cancel Cancer (перекладається як "Скасувати рак". – Прим. ред.).
Я згадала про давню мрію. Далекого 83-го я поступала до МГУ на психологію, але провалила іспити. Поки я проходила хіміотерапію, у мене було багато часу про це подумати. Я зрозуміла, що хочу допомагати іншим і для цього потрібно отримати освіту – четверту в моєму житті. Я вступила до Національного університету ім. Тараса Шевченка. На нашому курсі я найстарший студент – мені 54. Я старша за багатьох викладачів, але це не заважає мені отримувати задоволення від навчання. Також я закінчила курс когнітивно-поведінкової терапії низької інтенсивності, щоб допомагати людям з діагнозом. Я знову поїхала за кордон – до Берліна на Всесвітній конгрес з когнітивно-поведінкової терапії. Це було неймовірне задоволення – опинитися серед людей, які близькі і серед яких хочеш перебувати. І ось 21 листопада досвідчені онкопсихологи і я заснували Українську онкопсихологічну асоціацію. Нині навчання онкопсихологів в Україні немає, ми хочемо займатися цим. Торік я зустрічалася з родичами пацієнтів і зрозуміла, що їм теж потрібна допомога. Тому що про них ніхто не думає – вони залишаються самі зі своїми проблемами і швидко вигоряють. Ми організували першу групу підтримки, дехто приходить на індивідуальні консультації. Це дуже потрібна річ і я її продовжуватиму.
Для себе я вирішила, що ніколи не пізно вчитися, любити і допомагати іншим.
Що робити, якщо у близької людини виявили рак
Передусім, не можна приховувати діагноз від пацієнта – це найбільша і часта помилка, каже Володимир Коростій, заступник директора клініки Харківського національного медичного університету та керівник програми психологічної підтримки онкохворих в лікарні. А якщо людина морально може не витримати таку інформацію через депресію або невроз, тоді варто підключити психіатра, каже лікар. Якщо приховувати діагноз, людина може залишитися без повноцінного лікування.
"Онкохворий переживає екзистенційну кризу, коли потрібно багато чого переосмислити, щоб рухатися далі. З моєї практики можу сказати, що є люди, які після захворювання змінюють ставлення до життя, кожен день має цінність. Це дуже важливе розуміння, яке приходить за трагічних обставин. У такі моменти близьким краще бути поруч", – говорить Володимир Коростій.
Потрібно перебувати поруч і вчитися відчувати людину, каже Ганна Узлова, співорганізатор Форуму онкопацієнтів, співзасновниця організації Soul Sisters.
"У цей момент є тонка грань, щоб і не тиснути на людину, навчитися відчувати її емоції, і дати можливість побути наодинці", – говорить Ганна Узлова.
Не варто звертатися до цілителів. Дуже часто близьке оточення радить альтернативну медицину, зауважує Ганна Узлова. Це може тільки відняти час і ресурси і призвести до сумних наслідків.
Потрібно показати, що рак можна побороти. Спілкування з людиною, яка пройшла шлях боротьби з онкологією, може дати хороший психотерапевтичний ефект, зазначає Узлова.
"Людина, яка поборов хворобу і ділиться своїм досвідом з іншими, дає величезну підтримку. Щоб допомагати знайти таких людей, ми запустили проект "Рівний консультант", – розповідає Ганна Узлова.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" розповідали, як кухонний посуд може стати причиною онкологічних захворювань. Подробиці – в сюжеті.