У середині лютого цього року в Запоріжжі відкрили модульне містечко для переселенців. Табір місцеві жителі прозвали "зоною". Побудували його на околиці Південного мікрорайону, де немає ні дерев, ні будь-якої іншої рослинності. У будиночках можуть поселити близько 500 осіб, проте охочих виявилося значно менше – трохи більше 190 осіб.
У той час як одні категорично відмовляються жити в місцях, що нагадують вагончики, інші намагаються налагодити побут в запропонованих обставинах.
"Місто" в мікрорайоні
Городок для переселенців розмітили на околиці житлового мікрорайону Запоріжжя. Міська влада відзвітувала – місце вибрали вдало. Модульні будиночки розмістили по сусідству з автостоянкою і через дорогу від багатоповерхівок. У містечку, незважаючи на кілька крамничок і встановленої для дітей дитячого майданчика, порожньо. На лавочках сидять пенсіонерки, між будиночками зрідка бігають діти.
Декілька разів на тиждень в містечко приїжджають місцеві підприємці – продають молоко, м'ясо. У магазини переселенці ходять рідко. Засоби гігієни, крупи можна отримати від волонтерів Червоного Хреста, інше можна купити прямо в містечку. Маленькі кімнати розраховані на чотири людини, однак через те, що містечко для переселенців пустує, в будиночках живуть по дві-три людини.
Марина живе в містечку для переселенців практично з дня його відкриття. На умови життя не скаржиться, чоловік загинув у зоні бойових дій, дівчина залишилася одна з десятирічним дитиною. Родичі залишилися в Донецькій області. У Запоріжжі Марина вже встигла потоваришувати зі своїми сусідами-переселенцями.
"Ми разом святкуємо тут свята. Збираємося, підтримуємо один одного як можемо. Жити тут нормально. Зараз обіцяють, будемо платити по 160 гривень з людини. За такі гроші можна жити. У кімнаті я з дитиною, хоча є ще два місця", – розповідає Марина.
Побут в містечку для біженців
Містечко для переселенців розділене на блоки. У кожному блоці є загальна їдальня, кухня, душ. Також є будиночок з пральнею. У кімнаті Марини є власний санвузол.
"Я можу і півгодини купати дитину. Вода завжди такої температури, як я сама виставлю. Є у нас і загальна кухня. Готуємо по черзі, їсти намагаємося разом – у їдальні. Звичайно, місця не дуже багато, але я вже звикла. Живуть тут в основному матері з дітьми та пенсіонери, всіх згуртувала біда", – каже Марина.
Переселенка Марія. Фото: О.Литвин
Чужі в містечко заходять рідко. На "новеньких" дивляться з підозрою. "Мало хто сюди може зайти. Паркан нам не поставили, сказали, що ми не окрема "зона", а частина Південного мікрорайону. Але все одно страшно без паркану. Діти граються, поруч дорога. Мені краще було б з парканом", – каже Марина.
Існує також і адміністрація містечка. Вони, в основному, вирішують конфліктні ситуації серед переселенців. Конфліктні сім'ї поселяють в порожніх блоках для того, щоб не заважали сусідам.
Переселенцям надали все необхідне – холодильники, посуд, постільна білизна, безкоштовно також можна отримати засоби гігієни. Дітей влаштували в школи Південного мікрорайону. Однак, незважаючи на це, далеко не всі погоджуються жити в таких умовах.
Містечко пустує
На даний момент в містечку можуть поселити ще 300 переселенців. Міська влада під час відкриття містечка заявляла про те, що сім'ї будуть селити поетапно, мовляв, бажаючих цілий список. Однак, з 38 тисяч переселенців, які офіційно зареєстровані в Запоріжжі, в містечку живуть всього 193 осіб.
Модульне містечко може вмістити ще 300 переселенців. Фото: О.Литвин
Як розповіла Марина, нові сім'ї приходять дивитися на умови життя в містечку практично кожен день. "Дивляться, знайомляться, а потім йдуть і більше не повертаються. Деякі відразу говорять, коридори занадто маленькі, кімнати дуже тісні. Інші хочуть знімати квартири. Спочатку з людини за проживання брали 319 гривень. Якщо сім'я з 5 чоловік, то платити їм доводилося дійсно, як за квартиру. Зараз платимо менше", – розповіла мешканка містечка.
Потенційні мешканці скаржаться на маленькі коридори і тісні кімнати. Фото: О.Литвин
Але і виселятися зі свого нового будинку переселенці не поспішають. До нових умов звикають швидко.
Інформаційний голод
За новинами жителі містечка не стежать. Телевізор стоїть у їдальні, але дивляться тільки мультики. Телеканали не ловлять – дуже слабкий сигнал. Немає також і інтернету. Обіцяний wi-fi працює не скрізь. Зайти в інтернет з кімнат практично неможливо.
Новини дізнаються від журналістів, які приходять в містечко майже кожні два тижні. Марину вже кілька разів показували на місцевих телеканалах. Бувають також і кореспонденти всеукраїнських телеканалів.
Про політику і військових діях в містечку для переселенців говорити не прийнято. Про те, що відбувається на Донбасі, дізнаються від родичів, які залишилися на окупованій території. Про повернення додому жителі містечка навіть не замислюються. Багато хто живе за рахунок соціальних виплат, які на Донбасі вони отримати не зможуть. Деяким і повернуться нікуди – будинки і квартири зруйновані або заселені іншими людьми.
"Будемо жити тут стільки, скільки зможемо. Повертатися мені вже нікуди", – закінчила свій розповіла Марина.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми