Бою під Крутами виповнюється 100 років: поразка, яка стала перемогою

Січень 1918 року. Минуло трохи більше трьох місяців, з того часу як в Петрограді більшовики зробили переворот і скинули Тимчасовий уряд. У Києві, столиці Української Народної Республіки, – важкі часи. Центральній Раді від Ради народних комісарів пред'явлений ультиматум, підписаний Леніним і Троцьким. Більшовики вимагають негайно легалізувати і припинити роззброєння більшовицьких загонів на території УНР. Інакше – відкрита війна. Центральна Рада навіть не встигла дати відповідь у відведені їй ультиматумом 48 годин, як уже опинилася в стані неоголошеної війни – більшовики почали наступ на Україну. Уже в середині місяця загони більшовиків взяли під контроль майже всю Лівобережну Україну і продовжували наступ на Київ. У таких важких умовах 22 січня Центральна Рада видала IV Універсал і проголосила повну незалежність Української Народної Республіки.

ПЕРЕД БОЄМ. Повноцінно протистояти двом "революційним арміям", які планували возз'єднатися під Бахмачем (Чернігівська область), Центральна Рада не могла. Чи не найбільш боєздатним українським загоном на Чернігівщині був бойовий відділ Української військової юнацької школи, яким командував Аверкій Гончаренко. Саме вони 25-27 січня разом з іншими підрозділами і нечисленними добровольцями героїчно захищали від більшовиків залізничну станцію Бахмач. Але через загрозу оточення були змушені відступити і зміцнитися на маленькій станції Крути. Тим часом з Києва на допомогу захисникам було вислано підкріплення – учні Київської військової школи імені Богдана Хмельницького та Студентського куреня Січових стрільців (зовсім юні, по 18-20 років, студенти Університету святого Володимира, Київської гімназії Кирила і Мефодія та Українського народного університету – погано озброєні і без бойового досвіду). 

Один з учасників бою під Крутами згодом згадував: "Після короткого поспішного курсу бойової муштри частина куреня вирушила на фронт. Ми виїхали в напрямку станції Бахмач на Чернігівщині, де невеликий загін Вільного козацтва стримував авангард російсько-більшовицьких військ під командою Муравйова. По дорозі на фронт ми часто зустрічалися на залізниці з ворожим ставленням залізничників-росіян, які під різними технічними приводами, затримували наш поїзд. До Бахмача ми доїхати не встигли, затрималися на станції Крути".

БИТВА І РЕТИРАДА. 28 січня обидві армії більшовиків возз'єдналися і продовжили наступати на Київ. Командувач більшовиками Михайло Муравйов закликав: "Наша бойова задача – Київ. Жаліти київських жителів нічого – хай отримають відплату. Ніякого жалю. Якщо потрібно, каменя на камені не залишимо". Але швидко не вийшло – 29 січня на станції Крути більшовиків зупинили наші бійці – 520 осіб, озброєних 16 кулеметами і однієї гарматою. Більшовиків було вдесятеро більше. Крім того, у них були бронепоїзд і артилерія. Бій тривав весь день, і нашим вдалося зменшити сили більшовиків на 300 осіб і стримати наступ до приходу темряви. Після чого Аверкій Гончаренко відступив до заздалегідь приготованих ешелонів і виїхав на Київ, руйнуючи за собою залізничну колію. Лише один студентський загін з 27 осіб, заблукавши в темряві, повернувся до станції Крути, не знаючи, що вона вже захоплена більшовиками. Юнаків взяли в полон і після тортур стратили. Саме їх потім перепоховали в Києві на Аскольдовій могилі над Дніпром. Всього ж під Крутами, за оцінками істориків, загинуло близько 70 українців.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Гончаренко. Очолював оборону Крут

Муравйов. Вчинив терор в Києві

"До кінця відступу у нас залишалося по 3-5 куль"

Учасник битви, солдат Студентського куреня Левко Лукасевич так описував відступ наших бойових з'єднань.

"Ворожі сили, наступаючи на наші окопи по обидва боки залізничного насипу, більше уваги приділили нашому правому флангу, котрий був слабший, тому що складався майже виключно з учнів і студентів мало знайомих з військовою справою. Більшовики, оточили його з трьох сторін, зайняли станцію і притиснули тих, хто оборонявся, до високого залізничного насипу". Лукасевич пише, що через те, що більшовиків було в рази більше, "частина січовиків відступила на станцію Крути, не знаючи, що вона вже в руках більшовиків. Там вони були оточені і взяті в полон".

Решта вирвалася з кільця ворогів і почала відступ.

"Це був дуже важкий відступ. Патронів ставало все менше. У багатьох стрільців від перегріву перестали стріляти гвинтівки, і вони, як і менш досвідчені стрілки, віддавали свої патрони тим, хто стріляв краще, а самі, озброївшись багнетами, відступали під кулями наступаючого зі усіх боків противника. Наші кулемети майже не працювали через брак амуніції. Пам'ятаю, як наш кулеметник ніс свій кулемет на плечах, щоб не залишити його ворогові. Кілька кілометрів відступу здавалися вічністю. Коли ми були біля поїзда, який чекав нас далеко у полі, мало у кого залишилося по три-п'ять куль".

Терор: атака газами і вбивство митрополита

Розгромивши студентів і гімназистів під Крутами, війська Муравйова, хоч і втратили в боях близько 300 осіб, не втрачаючи часу висунулися на Київ встановлювати радянську владу.

Вже 5 лютого більшовики, захопивши Бровари, вийшли на підступи до Києва.

На жаль, незважаючи на те, що сили Української Народної Республіки перевершували чисельністю більшовиків (9 тисяч проти 7), утримати Києв не представилося можливим. По-перше, через те, що влада Києва не змогла навіть створити єдиний штаб командування. Номінально сили УНР очолював командувач Київським військовим округом штабс-капітан Микола Шинкар, але за фактом обороною командував журналіст і дипломат Михайло Ковенко, який, як вважають історики, виявився повністю безпорадним на такій відповідальній посаді. Другим же важливим фактором стала пасивність місцевого населення. У той час в Києві проживало 430 тисяч осіб, і близько 20 тисяч з них – кадрові солдати і офіцери старої, ще царської армії.

Облога. Війська Муравйова випустили по Києву близько 15 тис. снарядів і сильно зруйнували центр міста

Вони в більшості своїй були байдужі до боротьби УНР з більшовиками. Більш того – багато киян були налаштовані дуже проросійськи і спочатку навіть симпатизували більшовикам. По Києву посилено поширювалися чутки, що більшовики – це російські патріоти, які "рятують єдину державу від розколу".

Київ упав через чотири дні – в місті запанував червоний терор. Командувач наступом більшовиків на Україну Володимир Антонов-Овсієнко в своїх "Записках про громадянську війну" цитує наказ Муравйова, відданий перед штурмом Києва: "Військам обох армій наказую нещадно знищити в Києві всіх офіцерів і юнкерів, гайдамаків, монархістів і ворогів революції".

Сам же полковник Муравйов описував свій "подвиг" так: "Ми йдемо вогнем і мечем встановлювати радянську владу. Я зайняв місто, бив по палацах і церквах... бив, нікому не даючи пощади! Дума (Києва) просила перемир'я. У відповідь я наказав душити їх газами. Сотні генералів, а може, й тисячі, були безжалісно вбиті... Так ми мстилися. Ми могли зупинити гнів помсти, проте ми не робили цього, тому що наше гасло – бути нещадними!".

Бойовики більшовиків не зупинялися ні перед чим. 7 лютого матроси пограбували і розстріляли біля стін Лаври київського митрополита Володимира, який, згідно з легендою, не злякався розстрілу і перед смертю сказав вбивцям "Нехай Господь вас простить".

Митрополит. Володимира розстріляли під Лаврою

Нейтралітет киян і відставних військових царської армії не вберіг їх від розправи. Муравйов зобов'язав Київ виплатити контрибуцію в 5 млн рублів, а всього в перші дні, за оцінками істориків, було вбито до 5 тисяч осіб, з них близько 3 тисяч – офіцери. Радянський історик Сергій Волков, вважає, що це була "одна з найбільших, якщо не найбільша за всю Громадянську війну, одномоментна розправа над російським офіцерством".

Обстріл. Снаряди зруйнували будинок Грушевського

Значення: Україна з'явилася на карті

Історики, досліджуючи події столітньої давності, підкреслюють: подвиг українських студентів був немарним. Завдяки йому на політичній карті світу з'явилася нова визнана держава – Українська Народна Республіка. Бій під Крутами затримав на кілька днів наступ більшовиків, а Центральна Рада залишалася в Києві, що було надзвичайно важливим для делегації УНР, яка в цей самий час була на мирних переговорах в Бресті і готувала документи про визнання іншими державами незалежності України. Саме наступ більшовиків ставив під загрозу підписання договору – дипломати європейських країн вимагали доказів того, що влада в Україні в руках Центральної Ради, а не більшовиків. Тим більше, що Лев Троцький неодноразово заявляв, що більшовики вже захопили всю територію України і Київ зокрема. Лише 9 лютого 1918 року УНР встигла підписати договір між урядом Української Народної Республіки і державами Четверного союзу (Німеччина, Болгарське царство, Австро-Угорщина та Османська імперія), який став першим мирним договором Першої світової війни. Важливо, що Брестський мирний договір визнавав самостійну Українську Народну Республіку суб'єктом міжнародних відносин і визначав спільні кордони. Крім іншого Україні в обмін на "60 мільйонів пудів хліба, 2750 тисяч пудів м'яса та іншу сільгосппродукцію" гарантували допомогу у звільненні українських територій, окупованих більшовиками, і обіцяли позичити мільярд рублів.

Уже в березні 1918 року німецькі та австро-угорські війська відтіснили більшовиків з усієї території України і увійшли в Київ. У квітні ж Центральну Раду змінив Гетьманат – на з'їзді хліборобів Павло Скоропадський, лояльний до німців нащадок запорізького гетьмана і колишній командувач військами УНР, був проголошений новим правителем України.

Брест. Українська делегація на переговорах з Четверного союзу

Зараз: мітинги і кіно

У незалежній Україні День пам'яті героїв Крут відзначають на державному рівні з 2003 року – по країні встановлено безліч меморіалів, а багато вулиць названі на честь київських студентів. Буквально на днях в Києві на фасаді Військового інституту комунікацій НТУУ "КПІ" встановили меморіальну дошку в пам'ять про Крути. А 29 січня на самому місці битви – станції "Крути" в Чернігівській області – пройде вже традиційний мітинг-реквієм. Крім того, зараз закінчуються зйомки художнього фільму "Крути 1918 року", який повинен вийти в прокат вже в грудні цього року. Картину знімають у Київській області і в Межигір'ї – резиденції президента-втікача Віктора Януковича, а до участі в батальних сценах кіношники залучили навіть 150 нацгвардійців. Зйомки фільму проходять за підтримки Державного агентства з питань кіно, а кошторис історичного блокбастера – 54 млн грн.

Есер і монархіст

Примітно, але Михайло Муравйов, якого Ленін і Троцький відправили воювати з "буржуазними націоналістами", сам більшовиком не був. Як і багато авантюристів того часу, він, колишній офіцер Російської імператорської гвардії, лише під тиском обставин був змушений примкнути спочатку до лівих есерів, а потім очолити регулярні частини Червоної армії.

Одеський історик Віктор Савченко в своїй книзі "Авантюристи громадянської війни" пише про ті часи: "Будучи прихильником гасла "Росія єдина, велика і неподільна", Муравйов був затятим противником "українізації", а "українців" вважав "зрадниками-мазепинцями" та "австрійськими шпигунами".

Війська Муравйова проводили масові репресії проти української інтелігенції, офіцерів. Говорити українською мовою стало небезпечно. Вже влітку 1918 року Муравйов збунтувався проти більшовиків і незабаром був застрелений при затриманні.