Катерина Степаненко
редактор Україна по праву називають багатонаціональною країною, адже, за даними останньої всеукраїнського перепису населення, у нас проживають представники понад 130 національностей і народностей. Сьогодні в північних областях України мешкає багато білорусів, в західних – угорців, румунів, поляків, в східних – росіян, вірменів, татар, в південних і центральних регіонах – кримських татар, болгар і молдаван.
Історики пояснюють таку багатонаціональність процесами, які відбувалися на наших територіях ще задовго до здобуття державою незалежності.
"В різні періоди українські землі входили до складу різних держав, які проводили свою політику. Наприклад, після розпаду Галицько-Волинського князівства в кінці XIV століття частину цих земель отримало Польське королівство. Місцевий уряд сприяв переселенню в міста поляків, німців і євреїв, які витісняли українців в села. Спочатку Київська Русь – перша держава, яка утворилася на українських землях, – була багатонаціональною", – каже історик Марія Бордеева.
Зарахування себе до певної групи народів – самоідентифікація – це свідомий вибір, тому оперувати цифрами у вивченні питання дуже складно, зізнаються дослідники.
"В цілому наше суспільство дуже різноманітно і самі жителі навряд чи знають про ідентичність один одного, – каже засновник молодіжної організації "СТАН", яка займається організацією і підтримкою культурних, соціальних і правозахисних ініціатив Ярослав Мінікін. – Наприклад, моя знайома до 18 років вважала себе представницею російського народу і раптово дізналася про своє єврейське коріння. Зараз вона почувається юдейкою – вивчає мову і культуру".
Гагаузи: каравай хрещеним на Великдень і борщ с квасом
Тільки в Одеській області проживають представники більше 100 національностей. Ми ж вирушили в село Виноградівка Болградського району в гості до гагаузів. Вони відносяться до тюркської групи народів, предками яких були огузи – кочові племена, які переселилися з Середньої Азії на Балкани в X-XIII століттях.
На території нинішньої України вони оселилися більше 200 років тому. Сьогодні в нашій країні проживають близько 50 000 представників цієї національності, другою батьківщиною для більшості з яких стали села одеського регіону.
"Наше село – Виноградівка (Курчуй) з'явилося в 1811 році. Сюди майже одночасно переселилися болгари і гагаузи, які оселилися в різних частинах. Однак невеликі групи приходили сюди ще в 1805 році, імовірно з Балчика і Акдере в Болгарії", – розповіла нам директор обласного Центру гагаузької культури Ольга Кулаксиз.
- Шанують традиції
Багато свят і обрядів жителі Виноградівки зуміли зберегти і по сей день. Наймасштабніші з них – релігійні. До слова, гагаузи сповідують християнство на відміну від інших тюркських народів, які в основному сповідують іслам. Тут відзначають Різдво, Масляну, Великдень і День святого Георгія Побідоносця. Так, за тиждень до Великодня гагаузи святкують Лазарів день.
"Дівчатка 10-13 років в національному одязі співають пісні, що прославляють Лазаря, і сповіщають односельчан про прийдешнє свято. В знак подяки їх обдаровують сирими яйцями, маслом, борошном і грошима. Після цього все ділять порівну і приносять додому. І ці продукти господині обов'язково використовують при приготуванні пасок. Це вклад дитини в свято", – пояснює директор центру.
На Великдень місцеві жителі ходять до церкви на всенощну службу, а на наступний день обов'язково направляються до хрещених з великим короваєм. На нього кладуть варену курку "сююш", цукерки, печиво, яблука і пляшку вина або коньяку.
День святого Георгія, або "Хедерлесь", відзначають 6 травня. Після святкової служби у дворі церкви розставляють столи, за якими збирається мало не все село. Головна страва свята – "курбан" – пшенична каша з ягням, але якщо свято випадає на день посту, м'ясо замінюють рибою.
- Пача і чорба
Національні гагаузькі страви в основному схожі з кухнею інших представників Бессарабії, але відрізняються назвами або особливостями приготування. Так, у гагаузів є "киирма" – своєрідний пиріг, блюдо з тонко розкачаного тіста з сирною начинкою, политою сметаною з яйцем, і "гезлеме" – смажені пиріжки з бринзою. А ось "каурма" – це баранина, приготована у власному соку з різними спеціями. У кожному гагаузькому селі є фахівці, які знають секрет смачного приготування каурма і допомагають іншим.
Холодець у гагаузів називається "пача", квашена рубана капуста з морквою і червоним перцем – "киймалана", а суп з засмажкою з моркви і цибулі – "чорба". Причому в Комратському районі Гагаузії (Гагаузія – автономне територіальне утворення на півдні Молдови) його називають "борщ" і готують з домашнім квасом. Особливий рецепт і у гагаузької аджики: крім помідорів, гострого перцю і часнику, туди часом додають яблука або сливи.
І якщо про національні страви гагаузів ми тільки слухаємо, то національний одяг можемо споглядати. "У нас є колекція костюмів, куди входять також сукні 1970-х років, є і 1940-х. Тоді штани і сорочки виготовлялися з тканого бавовняного полотна і прикрашалися шовковими нитками. Ось весільна сукня моєї мами і татова сорочка, пошиті з шовку", – показує наша співрозмовниця.
Особливе місце в культурі гагаузів займає рушник – "пішкір". Рушники декорували рослинними і тваринними орнаментами, мереживом, яке плетуть за допомогою голки – "гергефь". Найчастіше на рушниках зображений баран, який символізує мужність і чоловіче начало, і півень – домашній оберіг.
- В пошуках заробітку
Зараз у Виноградівці живуть близько 4000 осіб За словами Ольги Кулаксиз, молодь поступово їде: хто на навчання, хто на заробітки. Однак багато хто повертається назад в село і намагається облаштуватися на місці. "Хтось займається столярною справою, хтось вирощує овочі та фрукти і виходить на базар в місті, хтось працює комбайнером або трактористом на місцевих аграрних підприємствах, займається розведенням і випасом овець, – говорить Ольга. – Крім того, у нас є школа, пошта, лікарня, магазини, пекарня, млин, олійниця, де теж можна підшукати заробіток".
Китайці: ієрогліф щастя і чай
Вихідців з Піднебесної можна зустріти в багатьох містах України. Причому, за офіційними даними, 50% китайців, бажаючих осісти в нашій країні, вибирають для проживання Харків. Вони трудяться на торгових майданчиках, вчаться і викладають в вузах. Зараз близько 1000 уродженців КНР мають постійний вид на проживання в першій столиці.
Улюблене свято китайців у Харкові – китайський Новий рік, який відзначають в центральному парку ім. Горького з майстер-класами з каліграфії, чайними церемоніями, танцем дракона і концертом. Також тут святкують День Місяця і врожаю у вересні і День зимового сонцестояння в грудні (тоді готують смачні китайські пельмені). А центром китайської мови і культури став Інститут Конфуція, який працює на базі ХНУ ім. Каразіна. Мова Мао Цзедуна і Брюса Лі тут вивчають не тільки українські студенти, а й дітвора з китайської діаспори – так зване друге покоління мігрантів.
"Вони народилися в Харкові і розмовляють українською або російською, але їх батьки хочуть, щоб вони знали китайську мову", – каже 38-річний викладач Лі Чже.
Наш співрозмовник вважає Україну другою батьківщиною.
"У 1998 році я приїхав на підготовчі курси до Києва, потім вступив до університету в Сімферополі. Там отримав вищу освіту за спеціальністю "вчитель російської мови", – розповідає Лі. – Під час навчання в аспірантурі познайомився з майбутньою дружиною – українкою. Так нас поєднала доля, а нашій дитині скоро виповниться п'ять".
Проживши в Україні 10 років, Лі повернувся на батьківщину. Однак батьківщина козаків манила його більше. Так, разом з сім'єю він перебрався з Піднебесної спочатку до Сум, а тепер сім'я осіла в Харкові.
"Живемо в гуртожитку. Там на декілька блоків живуть китайські студенти і викладачі", – пояснює Лі. На пам'ять про батьківщину він взяв китайський чай і порцеляновий посуд для чайної церемонії.
А у Дніпрі ми познайомилися з родиною 28-річного Яо Вана, який приїхав до нас вчитися ще в 2009-му.
"Університет мені порадив китайський друг. Через два роки навчання я познайомився з дівчиною, і у нас зав'язалися довгі і міцні стосунки. Ще через чотири роки ми одружилися в Китаї, де згодом прожили два роки, – розповідає Яо Ван. – Але нас все одно тягнуло в Україну, оскільки я звик тут жити".
Хлопець каже, що добре розуміє український гумор і любить українську кухню, а в країні почувається комфортно і вільно.
"Три місяці тому у нас народилася дочка Каталіна. І я хотів би ростити її саме в Україні", – зізнається Яо Ван.
Вдома сім'я зберігає лікарські трави з Китаю, ієрогліф щастя, святкову атрибутику, китайські спеції і соуси.
"Національні свята я відзначаю з дружиною і китайськими студентами. Ми часто збираємося разом, щоб поспілкуватися, подивитися китайське телебачення і приготувати щось з наших національних страв", – додає Яо.
В'єтнамці: Будда і бізнес
В'єтнамська громада в Харкові – найбільша в Україні. Зараз в першій столиці проживає близько 3000 в'єтнамців, а раніше їх чисельність сягала 5000 (багато хто виїхав починаючи з 2014-го). Перші в'єтнамці приїжджали до Харкова в 1950-х, щоб вчитися, а з 1980-х – щоб працювати на заводах. Але після розпаду СРСР більшість з них повернулися на батьківщину, а ті, хто залишився, змінили заводи на торговельні майданчики. Зараз як приватні підприємці вони працюють в ТЦ "Барабашово", корпорації Sun Group, заводах "Делтана" і "Прінтленд", володіють кафе і ресторанами в'єтнамської кухні.
Інтереси в'єтнамської громади в першій столиці представляє Харківське міське об'єднання громадян "В'єтнамське товариство", створене в 1998-му.
"Наша мета – зберегти традиції В'єтнаму, культуру і звичаї, а також допомогти нашим громадянам адаптуватися, вивчати і дотримуватися законів України", – розповів голова об'єднання Чан Дик Тиа.
У кожної в'єтнамської сім'ї в будинку є вівтар предків з запашними паличками і ритуальними предметами, а у самої діаспори в Харкові – справжній буддійський храм і окремий житловий комплекс. З свят вони відзначають азіатський Новий рік, День народження Будди, День подяки батькам, День народження президента Хо Ши Міна – засновника Демократичної Республіки В'єтнам – і День поминання королів Хунг – засновників древньої в'єтнамської держави. Багато уваги вони приділяють молодому поколінню, для якого Україна вже, скоріше, перша батьківщина.
"Ми створили 14 класів з вивчення в'єтнамської мови. Адже багато дітей з батьками розмовляють в'єтнамською, а між собою – російською чи українською, – розповідає Чан Дик Тиа. – У нас багато обдарованих дітей, які досягають успіху в навчанні, стали переможцями в складі української шкільної збірної на міжнародній олімпіаді з математики".
Молодь отримує в Харкові вищу освіту, але багато також їдуть вчитися до Європи, В'єтнаму, Канади, де нерідко залишаються на ПМЖ. До слова, товариство співпрацює з організацією колишніх радянських ветеранів В'єтнамської війни, допомагає людям з інвалідністю, дитбудинкам, переселенцям, а також бере участь у святах національно-культурних товариств.
Німці: Октоберфест і бісерна вишивка
Вельми чисельною є в Україні і німецька громада. За даними останнього перепису, у нас живе понад 33 000 етнічних німців. Найбільше вони облюбували Донецьку і Дніпропетровську області, а ось Івано-Франківськ та Тернопіль вибирали для проживання рідше. Перше офіційне товариство представників цієї національності з'явилося в нашій державі після того, як було остаточно знято заборону на переміщення німців по країні в 1973-му.
Діаспора німців в Дніпропетровській області налічує приблизно 3700 осіб, а в обласному центрі – близько 1100 осіб (більш точні дані про представників національних меншин в Україні з'являться після перепису населення в 2020-му). Як розповіли нам в обласному товаристві німців "Відергебурт", етнічні німці задоволені життям в Україні, підкреслюючи, що наш ритм життя їм дуже підходить. Крім того, українці відрізняються толерантністю. Тут німці відвідують різні клуби за інтересами: творчу майстерню, історичний клуб, ансамбль, з яким їздять на українські фестивалі.
"Ми збираємося з товариством приблизно раз в два місяці. Разом відзначаємо переважно релігійні свята. Наприклад, 21 квітня святкуватимемо Великдень. Також відзначаємо День пам'яті та примирення 8 травня, День виселення німців 28 серпня, а в жовтні святкуємо Октоберфест", - каже керівник товариства в Дніпрі Володимир Райнберг, відзначаючи, що живуть німці за католицьким календарем.
На згадку про історичну батьківщину представники суспільства зберігають молитовники і Євангеліє на німецькій, а також предмети німецького народної творчості, зокрема вишивку бісером.
Нагадаємо, раніше представники діаспори оцінили демократичність президентських виборів. Світовий конгрес українців визнав, що вибори в Україні відповідали міжнародним стандартам.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми