Катерина Степаненко
редактор В Харкові запрацювала Служба супроводу незрячих. 14 співробітників допомагають людям, позбавленим зору, пересуватися по місту і вирішувати справи, що нагромадилися в лікарнях та міських інстанціях. В Україні подібні організації працюють лише у Львові та Рівному. " Сегодня" вирушила на виклик разом із супроводжуючим і з'ясувала, з якими труднощами стикаються незрячі в Харкові і чому ця робота так важлива .
"Сегодня у меня один вызов. Сопровождение запланировано с 8:00 до 13:00", — рассказывает Светлана.
Її, як і інших супроводжуючих, направили на громадські роботи з міського Центру зайнятості. Робота не високооплачувана, проїзд за свій рахунок плюс часом морально важкий: адже потрібно мати терпіння і знаходити підхід до людей з проблемами зору .
"Пока я временно нетрудоустроенная, подумала, зачем зря дома сидеть. Работаю только месяц, хожу на работу каждый день, выполняю по одной заявке", — продолжает Светлана.
Так до 8:00 за розмовами ми і дісталися з нею до житлової багатоповерхівки на краю Салтівки. Там, на ганку, нас уже чекала 47 – річна Вікторія Блажко, яка втратила зір 14 років тому і так і не навчилася пересуватися по місту самостійно. Зараз жінка проходить курс лікування в лікарні Гіршмана, куди нам і потрібно було її доставити. Шлях далекий: добиратися потрібно тролейбусом, метро, а потім ще йти пішки. Така поїздка виснажлива і для здорової людини, а для того, кому складно орієнтуватися в просторі, і поготів .
"Дома я со всеми делами справляюсь сама — готовлю, стираю, гуляю с двухлетним внуком. Справляться самостоятельно с домашней работой меня учили в реабилитационном центре. А вот на улице без сопровождающего не передвигаюсь. Боюсь. Вот даже перед нами арка (по памяти указывает на сооружение женщина. — Авт.), где из-за автомобилей даже зрячему человеку находиться опасно. Я только в нее войду, а меня собьют", — делится переживаниями Виктория.
З боку Світлана та Вікторія виглядають, як дві п одружки. Але насправді одна з них дуже зосереджена, адже відповідає за іншу людину і повинна підказувати їй про наявність будь-яких перешкод попереду. Друга – намагається не відставати від супроводжуючого і в досить швидкому темпі долає сходинки, бордюри, стовпчики, ями на асфальті і калюжі .
"Вот только посмотрите на эти лабиринты! Как незрячий человек сможет их преодолеть?" — комментирует сопровождающая, а также делится с нами навыками сопровождения.
Виявляється, їх небагато: головне – триматися на півкроку попереду незрячого і не забувати про його присутність, постійно нагадуючи про всілякі перешкоди на шляху. При цьому супроводжуючий може перебувати як зліва, так і праворуч від свого підопічного – це залежить від уподобань і звичок кожного з них .
В транспорті. Супроводжуючу і незрячу ніхто не помітив. Фото: Л. Грубник
"Я слышу, что он стал очень далеко. Если бы троллейбусы, маршрутки и автобусы каждый раз становились в одном месте и вплотную приближались к бордюрам, это бы значительно упростило нам жизнь. Многие же из нас шаги считают, запоминают дистанции".
"У Виктории есть одна особенность: она может слышать лишь правым ухом. Поэтому я всегда должна находиться справа от нее. Иногда приходится культурно объяснять это тем, кто не понимает", — говорит сопровождающая.
"Если бы незрячих встречали сотрудники метро, заводили их в поезда, а на нужной станции помогали выйти, это вообще было бы прекрасно", — делятся женщины.
Дороги. Не пристосовані для людей, позбавлених зору. Фото: Л. Грубник
По дорозі в лікарню.На шляху до клініки Вікторії і Світлані доводиться тричі переходити дорогу, і кожен раз це може стати випробуванням для незрячої людини, яка вирішить подолати маршрут самостійно: на магістралі на вулиці Алчевських є тільки " зебра ", на вулиці Олеся Гончара – тільки світлофор для пішоходів без звукових сигналів, на вулиці Чернишевського – знову лише дорожня розмітка .
"Клинику Гиршмана посещают люди с проблемами зрения, часть из них — слабовидящие или вообще незрячие. Почему бы на этих участках дороги не установить знаки для водителей, чтобы они были готовы к тому, что дорогу может переходить незрячий человек?" — говорит сопровождающая Светлана.
"Там всегда помогают. Я прошу выделить мне личного консультанта, который поможет выбрать товар", — рассказывает Виктория.
Супроводжуючі надають незрячим і психологічну допомогу: вислуховують, дають поради і, головне, – спілкуються, чого останнім дуже не вистачає. По дорозі з поліклініки Світлана завела Вікторію в парк, де по дорозі стала описувати принади харківської весни .
"В этой работе в первую очередь нужно любить людей. Незрячие бывают абсолютно разные, и каждого нужно понять. Но главное — не сильно проникаться их историями. Мнительным людям здесь не место", — рассказывает Светлана, провожая Викторию домой.
Переміни: волонтери і провідник у відпустці
Послугами поводирів в Харкові люди з проблемами зору можуть скористатися абсолютно безкоштовно, однак працює служба не за графіком. Ще в 2000-му випускники гімназії-інтернату для сліпих дітей ім. Короленка створили Харківську громадську організацію інвалідів "Соціально-реабілітаційний центр незрячих". Там люди з проблемами зору могли за допомогою спеціальних комп'ютерних голосових програм відвідувати комп'ютерні курси, брати аудіокниги, отримувати психологічну та юридичну допомогу. А в 2007-му у директора центру Сергія Москальця виникла ідея організувати супровід незрячих людей в місті, транспорті, організаціях та установах.
"Совместно с Харьковским городским центром занятости и Управлением труда и соцзащиты населения горсовета такой проект был реализован, и инвалиды по зрению, проживающие в городе, получили возможность заказать сопровождение и без привязки к родным и близким решить свои дела в поликлинике, на рынках и магазинах, разного рода учреждениях", — рассказывает социальный работник Ольга Стахова.
"Мы работаем, когда есть финансирование. В прошлом году не работали почти полгода", — дополняет Ольга.
Співробітників для Служби завжди знаходив міський Центр зайнятості, пропонуючи безробітним тимчасовий ( до 180 календарних днів ) підробіток за мінімальну зарплату. З минулого року в зв'язку з ростом мінімальної зарплати кількість вакансій скоротилася, і зараз в Службі працює тільки 14 супроводжуючих, які обслуговують щодня трохи більше 20 заявок .
"Заявки мы принимаем заранее. День в день незрячий человек не может заказать себе сопровождающего, так как он будет занят на другом вызове. Но иногда есть экстренные случаи, когда мы идем на встречу", — поясняет Ольга Стахова.
"У нас есть идея создать платформу подобно интернет-ресурсу "Я — твои глаза", который широко распространен в европейский странах. Его суть состоит в том, что каждый человек может стать поводырем для незрячего на волонтерских началах. Может, кто-то рядом живет с человеком, лишенным зрения, или же ходит с ним по одному маршруту. Но пока создание подобной платформы не получило поддержки ни у властей, ни среди людей. Только один человек согласился помогать незрячим в таком формате", — рассказывает директор Центра реабилитации молодых инвалидов и членов их семей "Право выбора" Валентина Бутенко.
"В Швеции, в Германии я видела, как социальный работник по необходимости может поехать в отпуск с незрячим, может пойти с ним в кафе, в ресторан, помочь что-то сделать дома. И это все ему оплачивается. Мы же пока даже не советуем нашим сотрудникам заходить в квартиры, дабы избежать неприятных ситуаций", — говорит Валентина Бутенко.
Зміни. Щоб Харків став більш комфортним і безпечним містом для людей, які живуть в темряві, необхідно не так вже й багато. У Центрі кажуть, що починати потрібно з тротуарів без перешкод, безпечних доріг і табличок зі шрифтом Брайля, якими варто забезпечити всі установи .
"Некоторые пытаются делать первые шаги, но они иногда абсолютно бесполезны. Бывает, в учреждениях вешают таблички не на уровне рук, а выше, или делают точки надписей такими острыми, что их невозможно прочитать", — делится Бутенко.
Цифрова допомога: Брайль в годиннику і ультразвук
Сьогодні на українському ринку можна відшукати принтер для тактильної графіки, який друкує зображення на особливому капсульному папері, але обійдеться від 30,5 тис. до 300 тис. грн. Є в побуті і будівельна рулетка з вбудованим звуковим меню, машинка, яка друкує шрифтом Брайля .
Але всі ці речі не можуть так здивувати людей, як новомодні гаджети з використанням тактильного шрифту, існування яких ще 20 років тому здавалося фантастикою. Так, в 2008-му з'явився перший в світі фотоапарат для незрячих – Touch Sight (англ. – тактильне зір). Замість звичної рідкокристалічної панелі в цьому пристрої є гнучкий дисплей, на якому вся інформація відображається в рельєфному вигляді за допомогою точок. Крім того, камера кілька секунд записує звук після зйомки картинки, що дозволяє орієнтуватися в бібліотеці зображень.
Годинник. Час — по точках. Фото: 3dnews.ru
Винахідники з США придумали спеціальну панель для користування банківськими картами, яка дозволяє незрячим людям знімати гроші і при цьому зберігати конфіденційність. Можна відшукати і спеціальний пристрій Finger Reader, яке допомагає читати тексти. Як нескладно здогадатися, його надягають на палець і водять по сторінках, а пристрій відтворює те, що нанесено на папір або написано на екрані електронної книги .
Невтомні розробники вирішили навіть удосконалити білу тростину незрячих. Так, в 2010-му представили " Ультразвукову тростину на зап'ясті ". Пристрій надягають на руку, за допомогою ультразвукового сигналу він аналізує простір і передає сигнал про перешкоду власнику. Використовують сьогодні і ультразвукові насадки на тростину .
Тростина. Сканує простір. Фото: fakty.ictv.ua
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми