"Процес переходів до ПЦУ практично зійшов нанівець": інтерв'ю з митрополитом УПЦ МП Климентом

Рік тому рішення Синоду Константинопольського патріархату поклало початок серйозних зрушень в церковному житті. Скасувавши рішення від 1686 року, яке дає право Московському патріарху посвячувати Київського митрополита, Синод відкрив шлях для створення Православної церкви України, яка, як передбачалося, об'єднає в собі чинні в Україні православні конфесії.

Однак за фактом в нову українську церкву об'єдналися лише Українська православна церква Київського патріархату та Українська автокефальна православна церква. Що ж стосується найбільшої церкви – Української православної церкви Московського патріархату, то бажання бути присутнім на Об'єднавчому соборі виявили лише два єпископи з майже сотні. Таким чином, на початковому етапі створення ПЦУ процес практично не торкнувся УПЦ МП.

Проте після отримання Православною церквою України Томосу почалися процеси, які мають вже безпосереднє відношення до найбільшої православної церкви. По-перше, деякі парафії УПЦ МП виявили бажання перейти до ПЦУ. По-друге, парламентом були ухвалені зміни до закону "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій, а також затверджений закон №2673-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підпорядкованості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи". Обидва рішення, по суті, безпосередньо стосувалися або могли торкнутися Київської метрополії УПЦ.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Через деякий час УПЦ (МП) вдалося призупинити як процес перейменування церкви (оскарживши наказ Мінкульту про затвердження релігієзнавчої експертизи зі встановлення переліку релігійних організацій, що підпадають під дію нових норм закону про свободу совісті та релігійних організацій), так і переходи.

Про те, як зміни церковного ландшафту, старт яким був покладений рік тому, позначилися на Київській митрополії УПЦ (МП), сайт "Сьогодні" поговорив з митрополитом Ніжинським і Прилуцьким, главою Синодального інформаційно-просвітницького відділу Української православної церкви (МП) Климентом.

Читайте на сайті "Сьогодні" також інтерв'ю змитрополитом ПЦУ Олександром (Драбинко) "Простіше отримати Томос, ніж держдокументи про реєстрацію в Києві" і з єпископом УПЦ КП Андрієм "Незалежна церква в Україні може бути тільки в статусі патріархату".єпископом УПЦ КП Андрієм "Незалежна церква в Україні може бути тільки в статусі патріархату".

- Ваше високопреосвященство, як відомо, Київська митрополія УПЦ МП не брала участі в створенні Православної церкви України і намагалася всіляко дистанціюватися від цього процесу. Проте в результаті події все ж торкнулися Київської митрополії. Зокрема, держава ухвалила рішення, що зачіпають безпосередньо УПЦ МП – наприклад, про перейменування церкви. У квітні окружний суд Києва задовольнив позов УПЦ МП до Мінкульту і заборонив держреєстраторам проводити будь-які реєстраційні дії щодо Київської митрополії – тобто, по суті, перейменування церкви призупинено. На якому етапі зараз перебуває судовий спір?

- Зараз тривають судові розгляди. Зазначу, що на рішення Окружного суду Мінкульт подав апеляцію, і в липні суд цю апеляцію не задовольнив. Таким чином, квітневе рішення Окружного суду залишається чинним, примусове перейменування зупинено до розгляду справи по суті. І ми вважаємо, що немає ніяких юридичних підстав відмовити Українській православній церкві в позовах. Хіба що можуть бути якісь політичні мотиви для цього.

Тому що твердження багатьох рішень минулою владою в сфері релігії визначалися суто політичними чинниками. У тому числі тиснули на чиновників Міністерства культури, які в результаті не тільки безпідставно відмовляли в реєстрації релігійних громад Української православної церкви, а й змушували парафії міняти свою конфесію. Також тиснули на місцеві органи влади. Тобто, по суті, відбувалося грубе втручання держави в релігійну сферу.

Якщо говорити конкретно про рішення Мінкульту, яке ми оскаржуємо, то воно базувалося на висновках якоїсь експертної комісії. Водночас нікому невідомо, хто делегував членам комісії такі права, хто взагалі створював цю комісію, на яких підставах можна вважати членів цієї комісії експертами в тих чи інших питаннях, якою методологією користувалася ця комісія. Маса питань, і, думаю, ніхто ніколи не зможе дати відповіді на них. Є підстави вважати, що створення цієї комісії відбувалося протизаконним способом. І Мінкульт, відповідно, не мав абсолютно ніяких прав ухвалювати якісь рішення щодо ліквідації релігійної громади або її перейменування на основі висновків такої комісії.

Тому сьогодні, звичайно, розв’язання цього питання (про перейменування, – авт.), яке сьогодні турбує українську православну церкву, – лише перший етап. Тому що другий етап, на наш погляд, має полягати в правовій оцінці дій тих, хто підписував рішення, які поставили під загрозу і міжконфесійний мир, і фундаментальні права і свободи в країні. Також повинна бути дана правова оцінка діям тих, хто сприяв рейдерським захопленням культових споруд. Тобто в принципі був причетний до кримінальних злочинів.

- За інформацією правоохоронних органів, в деяких регіонах уже розслідуються подібні справи.

- Так, сьогодні в Чернівецькій, у Вінницькій областях суди вже розглядають питання, пов'язані з діяльністю місцевих чиновників, які незаконно реєстрували і переводили парафії з однієї конфесії в іншу.

Питання навіть не в тому, що перевели парафії, хоча і це часто робилося незаконно. А в тому, що чиновники намагалися ліквідувати конфесію як юридичну особу. Тобто дискримінувати її, позбавити юридичних прав, які є в інших релігійних громад.

- До речі, про переходи парафій. Якщо відразу після створення ПЦУ ЗМІ повідомляли про такі факти регулярно, то сьогодні подібні повідомлення практично не зустрічаються. Процес призупинено?

- Коли процес переходів відбувався масово – через те, що певні структури в місцевих органах влади ініціювали такі переходи, тиснули або всіляко стимулювали парафії, – все це подавалося під гаслом "Народ України масово хоче змінити свою конфесію". Але коли змінилася політична ситуація, ми бачимо, що таких зборів і переходів вже практично немає. Виникає питання: чому народ України раптом якось несподівано перехотів змінювати свої власні релігійні переконання?

Ми цей дивовижний факт можемо пояснити тільки тим, що процес переходів був штучним. Ініціювалися збори, розпалювалася міжконфесійна ворожнеча – все це відбувалося при потуранні, а часом і за прямої участі представників місцевих органів влади. На наш погляд, такі дії підпадають під абсолютно конкретні статті Кримінального кодексу.

Як я вже сказав, зараз дійсно процес переходів практично зійшов нанівець. Більше того, почався зворотний процес. Уже зафіксовано кілька випадків, коли парафії, які через тиск, обман свого часу заявили про перехід до іншої конфесії, повернулися в Українську православну церкву. Наприклад, повернулася релігійна громада в селі Морозівка ​​Київської області тощо.

Хочу сказати, що насправді статистика, яка сьогодні озвучується, що нібито 500 парафій пішли до ПЦУ, – це абсолютні фейки. Цифри, які не мають нічого спільного з реальністю. І це дуже легко перевірити. Просто поїхати, подивитися на парафії – особливо на сході України, на півночі, які, як було заявлено, перейшли в ПЦУ. Ви переконаєтеся, що в реальності ніхто нікуди не переходив. Тобто ми маємо справу з банальними "приписками" в дусі радянських часів. Коли "зверху" спускали план, а чиновники на місцях, не маючи можливості його виконати, просто "малювали" цифри.