Сумне свято 8 Березня. Які права мали жінки в СРСР

7 березня, 09:54

Олексій Росовецький Олексій Росовецький

Радянські жінки могли зробити кар'єру тільки в певній сфері, а феміністок садили до в’язниці

Мережеві баталії між критиками Радянського союзу і тими, хто ностальгує за часами СРСР, не вщухають ніколи. Та напередодні свят, які були введені в обіг наших дідів і батьків радянською владою, ці "диванні" битви спалахують з новою силою.

Реклама

8 Березня в цій когорті виявилося одним з найбільш суперечливиих свят. Міжнародний жіночий день, який віддавав данину боротьбі прекрасної половини людства за свої права, в умовах СРСР виглядав особливо двозначним – з правами людини там саме спостерігалися великі проблеми.

Фото: соцмережі

РРФСР – найбільш передова країна для жінок

Спочатку влада більшовиків дала радянським жінкам небачені свободи: Конституція РРФСР 1918 року затверджувала широкий спектр прав і привілеїв для всіх та рівні можливості для жінок нарівні з чоловіками. Такого роздолля на той момент не спостерігалося в жодній країні світу – наприклад, супердемократична Швейцарія дала жінкам право обирати і бути обраними тільки в 1971 році.

Ба більше, коли в листопаді 1920 року вийшла спільна постанова Наркомату охорони здоров'я і Наркомюста "Про штучне переривання вагітності", в жодній іншій країні світу аборти не були дозволені офіційно. І це ще не все: сама процедура була безкоштовною.

Інше питання, що реалії громадянської війни, колективізації, розкуркулення та репресій звели нанівець права всіх жителів молодої країни Рад, а не тільки жінок. Та й з точки зору законодавства досить скоро уряд почав "закручувати гайки" – за перших демографічних проблем, які почалися в тридцяті роки.

Реклама

Насамперед було скасовано рух емансипації, ще в 1930 році, коли Сталін оголосив "жіноче питання" "вирішеним". А коли радянський фемінізм відродився в сімдесятих роках, то він переслідувався вже як політичний злочин, на рівні однієї з найстрашніших у світі спецслужб.

Ті лідери руху, які мали серед західних інтелектуалів статус правозахисниць – Наталя Малаховська чи Тетяна Мамонова, отримали можливість емігрувати. Менш вагомі фігури ризикували опинитися у в'язниці чи на примусовому лікуванні в психіатричних лікарнях.

У цьому сенсі показовою є доля поетеси Карі Унксової, яка брала участь у створенні самвидавного журналу "Жінка і Росія". Жінка була на смерть збита невідомим автомобілем буквально за тиждень до від'їзду з СРСР – на думку людей, які близько її знали, це було вбивство, організоване КДБ.

Жінка в тоталітарній державі

У 1936 році виходить указ Раднаркому СРСР "Про заборону абортів, збільшення матеріальної допомоги породіллям, встановлення державної допомоги багатосімейним, розширенні мережі пологових будинків, дитячих ясел і дитячих садків, посилення кримінального покарання за несплату аліментів і про деякі зміни в законодавстві про розлучення".

Тож коли маршал СРСР Георгій Жуков заявив про те, що убитих на Другій світовій війні солдатів "баби ще народять", він знав, про що говорив.

Фото: соцмережі
Реклама

Але жінки не перестали переривати вагітність штучним шляхом – просто така процедура стала сферою тіньового бізнесу. Науковий співробітник Єрусалимського університету, демограф Марк Толь, що вивчає, крім іншого, питання соціології сім'ї в СРСР, писав, що тільки в одному 1940 році в містах Російської Федерації померло від наслідків кримінальних абортів понад 2 тис. жінкок. Проте заходи щодо збільшення матеріальної допомоги та розширення мережі закладів для дітей і породіль, були "швидше прикриттям в силу своєї не дуже великої дієвості".

Далі більше. У 1944 році держава суттєво ускладнює для своїх громадян процедуру розлучення. Якщо до 1926 року розлучитися можна було за відсутності дружини чи чоловіка, то починаючи з 1944 року ця процедура стала, по-перше, публічною, а по-друге, за неї тепер доводилося платити.

Відтепер розлучення коштувало 15 рублів плюс мито 50 рублів, якщо громадяни проходили через таку процедуру вперше. Друге розлучення коштувало вже 150, а третє й наступні – 300. (Для порівняння, буханець чорного хліба коштував рубль, літр молока – два.) Судові витрати оплачував позивач, а в газетах було потрібно опублікувати замітку про слухання справи про розлучення і повідомлення по факту. Процедура розлучення спростилася тільки за Брежнєва, в 1965 році.

Крім того, указом 1944 року також вводилося нове поняття – "самотня мати". Воно поширювалося на всіх жінок, які народили поза шлюбом. "Самотня мати" не мала права претендувати на матеріальну допомогу з боку батька дитини. Така ситуація змінилася тільки в 1968 році.

Кріпосне право закінчилося в 1981 році

"У 1955 році хватка на шиї жінок поступово послаблюється, – пише феміністка, блогер Зоя Шиманська, – освіта стає змішаною, повертається доступність абортів. Відбувається поступовий відкат, розлучення стають можливими (1965), жінки отримують право на аліменти, посібники на дітей, декретні відпустки (1968). Але проблема подвійної роботи залишається – масова пропаганда все ще спритно лавірує між образом жінки як хранительки домашнього вогнища, матері і працюючого громадянина".

Реклама

Відзначимо, що тут пані феміністка дещо "пересмикує" факти. Оплачувані декретні відпустки існували в СРСР, але до певного часу були мізерно малі. Так, з 1939 року відпустку становила всього 63 календарних дні (35 днів до пологів і 28 днів після пологів), а заслужити її можна було тільки через сім місяців ударної праці на підприємстві.

В тренді
Похолодання, дощі і навіть сніг: синоптики попередили про погіршення погоди
Фото: соцмережі

З 1 квітня 1956 року декретну відпустку збільшили до 112 календарних днів (56 днів до пологів і 56 днів після пологів). До того ж працівниці колгоспів до 1965 року – коли Міжнародний жіночий день став не тільки святом, а й неробочим днем, отримували тільки 50% від розміру заробітної плати. Для порівняння, зараз оплачувану декретну відпустку становить 126 календарних днів (70 днів до дати пологів і 56 після).

До слова про робітниць колгоспів. Якщо все описане вище можна списати на "жахи сталінізму", то селяни навіть в "гладкі" роки правління Брежнєва мали набагато менше прав, ніж міські жителі. Сільське населення в СРСР до 1974 року жило взагалі без паспортів, що з урахуванням радянського законодавства не давало права переміщення країною. А за даними перепису населення 1970 року народження, в селах проживало близько 50 мільйонів людина, тобто 20,5% населення країни.

Виходить, що з 1953 по 1974 рік п'ятій частині радянських людей заборонялося переїжджати з місця на місце – вони були намертво прив'язані до рідного села і свого колгоспу. Порушення каралося штрафом до 100 рублів і запроторенням в рідні краї, за повторного порушення – терміном до двох років. Такий стан речей не надто сильно відрізнявся від горезвісного кріпосного права. До слова, повна паспортизація сільського населення закінчилася тільки в 1981 році.

МОЗ попереджає: від протизаплідних таблеток вмирають

Приблизно водночас, на початку вісімдесятих, держава починає обережно рекомендувати своїм громадянкам користуватися протизаплідними засобами. Саме тоді, коли у всьому світі давно відгриміла сексуальна революція, спровокована доступністю оральних контрацептивів, в СРСР сімдесятих насаджувалася думка, що від них помирають.

"У 1974 р. Міністерство охорони здоров'я розіслало лист, в якому побічні ефекти застосування оральних контрацептивів були настільки перебільшені, що саме подальше їхнє використання виявилося під питанням", – пишуть Анатолій Вишневський, Борис Денисов і Вікторія Сакевич в роботі "контрацептивна революція в Росії".

Все просто: таблетки закуповувалися за кордоном, за валюту, тому тривалий час найдоступнішим методом залишався презерватив, посипаний тальком. Користуватися ним було болісно, чоловіки намагалися обходитися без нього.

Фото: соцмережі

Радянська жінка зобов'язана була народжувати і виховувати дітей, що прописувалося в Конституції. Редакція Конституції СРСР 1977 року стверджувала, що "жінка і чоловік мають в СРСР рівні права", але уточнювала, що жінка зобов'язана поєднувати працю з материнством. (В кримінальному кодексі була стаття за так зване "дармоїдство", тож працювали всі.) Але якщо Радянська держава часів застою таки здійснювала "матеріальну і моральну підтримку материнства і дитинства", то слова про рівні права на працю були явною брехнею.

"У соціальній сфері, проте, зберігаються проблеми: більш низькі зарплати, відсутність можливості просування кар'єрними сходами, величезне побутове навантаження", – пише Софія Шиманська.

В СРСР усі рівні, але чоловіки "рівніші"

Жінка могла зробити кар'єру, але в певних сферах зайнятості, які вважалися за радянських часів "жіночими": фінансова сфера, юриспруденція, освіта, медицина – серед чоловіків, за винятком хіба що професії лікаря, робота директором чи бухгалтером не вважалась "престижною". Єдиною жінкою в уряді СРСР була Катерина Фурцева, яка обіймала типово "жіночий" пост міністра культури (1960-1974).

Катерина Фурцева. Фото: Вікіпедія

З перебудовою ця ситуація не змінилася. На думку кандидата юридичних наук Людмили Завадської, ринок праці, який формувався, не прийняв жінку як професіонала: коли "планова економіка" посипалася, як картковий будиночок, і підприємства почали масово закриватися, жінки могли знайти нову роботу тільки в сферах традиційної "жіночої" зайнятості – в торгівлі, сфері обслуговування, фінансових установах.

"Жінка в доперебудовний період була уособленням жінки-професіонала (до 60% жінок мали середню спеціальну чи вищу освіту) або жінки-робітниці, але не жінки-керівника. Історія перебудови дала урок громадянам: чоловіки і жінки не могли мати рівний доступ і рівні можливості при переділі власності. Власність в результаті перебудови стала належати класу чоловіків, оскільки вони були найближчими до цієї власності", – пише Завадська.

Фото: соцмережі

Зараз, звичайно ж, ситуація змінилася, але не можна сказати, щоб сильно: за даними Всесвітнього економічного форуму, сьогодні Україна посідає 59-е місце в світі за показниками гендерної нерівності. Згідно зі статистикою, в останні роки різниця в зарплатах чоловіків і жінок продовжувала зростати і за останні кілька років зросла з 24% до 26%. Водночас абсолютна більшість українських чоловіків вірять, що професії діляться на "жіночі" й "чоловічі". Ба більше, 40% чоловіків вважають, що жінки мусять залишити оплачувану роботу і повністю присвятити себе сім'ї й займатися неоплачуваною хатньою роботою.

Тож боротьба жінок за свої права, так би мовити, триває.

Нагадаємо, де в Україні випаде сніг на 8 березня.

Відеоблогер-пенсіонер Дід Панч випустив нову серію свого YouTube-шоу, де разом з молоддю обговорив 8 Березня. Свято це чи "день сексизму"?

Всі подробиці в спецтемі Готуємося до 8 Березня

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Новини партнерів

Загрузка...

Новини партнерів

Загрузка...
загрузка...

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти