"Новий закон про Донбас розробляється в Офісі президента": інтерв'ю з Іриною Верещук

Гарячі суперечки щодо отримання Україною Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), які припали на дводенний візит Північноатлантичної ради до України минулого тижня, змінюють інші не менш запеклі дискусії.

У Верховної Ради залишається менше двох місяців на розробку і прийняття нового закону про "особливий статус" Донбасу (але, напевно, назва буде інша). На брифінгу в Офісі президента 1 жовтня, коли на засіданні Тристоронньої контактної групи (ТКГ) Україна погодилася на "формулу Штайнмайєра", Володимир Зеленський анонсував, що ця сама формула стане складовою нового закону про Донбас, який буде розроблятися з широким обговоренням і залученням громадськості. Проте, ні депутати "Слуги народу", ні представники опозиції досі не бачили хоча б якихось чорнових варіантів.

За словами представниці уряду у Верховній Раді, народної обраниці від "Слуги народу" Ірини Верещук, такий законопроект в Офісі президента вже розробляється. В інтерв’ю для проекту Smart Talk сайту "Сьогодні" Ірина Верещук розказала, коли законопроект щодо Донбасу може з’явитися у сесійній залі, і коли будуть ухвалені закони про СБУ та розвідку.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Минулого тижня гарячі суперечки точилися навколо Плану дій щодо членства в НАТО. Представники опозиції наполягали, що ВР має проголосувати звернення до Альянсу з підтвердженням нашого євроатлантичного вектору руху і нагадуванням про надання нам ПДЧ. Урядовці наголошували, що Україна 2008 року вже подавала заявку на ПДЧ і вона досі чинна.

- Ми зараз говоримо щодо ПДЧ, до якого ми апелювали 2008 року. Ця заявка є чинною. І коли президент Зеленський говорить, що ми готові прискорюватися, він напевно має на увазі чинну заявку. Однак, дійсно, 11 років ми все-таки не прискорилися настільки, аби говорити сьогодні про реальний вступ. Але це не звільняє нас від відповідальності робити все від нас залежне, щоб ті кроки, які ми на сьогодні демонструватимемо, як суспільству, так і нашим партнерам-членам НАТО, наближали нас до Альянсу. Тому що, ви ж знаєте, там рішення приймаються консенсусом. Ми мусимо демонструвати кроки, які будуть видимі і зрозумілі всім без винятку членам НАТО. А це важливо розуміти. Бо політичне рішення, а про це Єнс Столтенберг теж сказав, на часі і без нього нікуди. НАТО мусить побачити, що Україна справді готова, і це важливо.

- Проте, повторюся, напередодні і під час візиту Північноатлантичної ради до України дискусії точилися не навколо нового формату співпраці України з НАТО, а саме навколо ПДЧ. Чи треба ВР ухвалювати відповідне звернення до Альянсу? Це вам, владі, закидала опозиція, мовляв, ви не хочете голосувати таке звернення.

- Давайте конкретизуємо, бо опозиція у нас теж різна. Власне, це закидає нам "Європейська солідарність", яка каже, що, напевно, варто би було ще раз подати заявку щодо ПДЧ. Позаяк 2008 року ми її подали, це справді так. Але 2010 року з приходом Януковича на пост президента ми знівелювали цю заявку, ставши нейтральними. Хоча, як ми почули потім у відповідях Єнса Столтенберга, це неправда, заявка на отримання ПДЧ є чинною, вона розглядається, і та формальна дорога, яка сьогодні є перед нами, теж буде виконуватися відповідно до цієї заявки ПДЧ. Але, як правильно сказав Єнс Столтенберг, не в ПДЧ справа, а у співробітництві між Україною і НАТО, як Україна буде готова реформуватися, як Україна вже мала би продемонструвати за минулі роки, починаючи із 2014 року, боротьбу з корупцією, реформи судового, правоохоронного і оборонного секторів.

Отже, маємо дві компоненти: безпекову і політичну. Безпекова стосується власне трансформацій в секторі оборони, а туди йде і наша розвідка, і СБУ, і Міноборони. Політична компонента – це ті реформи, які мають наближати нас до стандартів, які є прийнятними в країнах Альянсу. А це, як правило, і верховенство права, і забезпечення прав і свобод громадян, і гарантування, в тому числі, прав нацменшин. А ми бачимо по останній заяві, що і таке питання ставить одна з членкинь НАТО – Угорщина. Тобто, перед нами ще дуже багато роботи.

- Але Угорщина все ж розблокувала спільну підсумкову заяву Україна-НАТО візиту Північноатлантичної ради.

- Знаєте, коли на сьогодні люди, які вчора уособлювали владу, спровокували конфлікт з Угорщиною, коли ми два роки, а вже зараз третій, маємо заблоковану Комісію Україна-НАТО (КУН)… А ми її справді маємо заблоковану і наразі ми не вирішили тих питань, які могли б напевно в робочому порядку вирішити… Мені видається, що два і більше роки – це достатній час, аби такі питання бодай спробувати вирішити, вийти до суспільства і чесно сказати: дивіться, ми тут не можемо вирішити. Проте, наразі ми лише чуємо нападки від наших опозиціонерів, і мені це видається не те, що смішним, а навіть дивним, бо вони знають, про що говорять. І, напевно, щоб відволікти увагу від прорахунків і тих помилок, які були допущені саме під час їхнього перебування у владі, вони починають перекидати вагу відповідальності на нову владу. Тут, я вважаю, президент Зеленський зробив правильно, коли заявив, що ми готові якнайшвидше прискорити наш рух до НАТО. Якщо потрібне ПДЧ ще раз, давайте ми подаватимемо. Якщо нова Програма розширених можливостей, давайте будемо її обговорювати.

- Ще опозиція закидає, що монобільшість свідомо не пішла на голосування звернення до НАТО, щоб не дратувати Путіна напередодні зустрічі у Нормандському форматі.

- Це абсолютна неправда. Я перебувала у залі парламенту і жодних постанов такого плану на голосування не виносилося. Якщо є така зареєстрована постанова і юридично все правильно оформлено, чому б ми не могли це обговорити? Значить є інші підстави вважати, що така постанова чи звернення було б недоречним, коли Єнс Столтенберг виступав з трибуни ВР. Я зараз апелюю до тих, хто були ініціаторами таких звернень, а саме "Європейська солідарність" голосом Петра Порошенка, який напередодні з трибуни у парламенті заявляв про те, що нам потрібно подати заявку на отримання ПДЧ. Чомусь він сидячи в парламенті в залі (я дивилася, чи він уважно слухає Єнса Столтенберга) не сказав цього, а він є рівноправним членом парламенту. І якщо би це справді мало якийсь практичний вимір, окрім впливу на суспільство, або тих людей, які ще досі вірять, що вони говорять щиро і знають, про що говорять, то він би звичайно цим скористався. Проте, не скористався, ні у сесійній залі, ні під час зустрічі з Разумковим і рештою парламентарів з Єнсом Столтенбергом.

- У четвер ввечері…

- Так. На жаль, чи на щастя, ми бачимо те, що бачимо. Ніяких постанов чи звернень прийнято не було.

- Тобто, наша заявка на отримання ПДЧ від 2008 року досі чинна і розглядається.

- Так.

- Другої подавати не треба?

- Формально – ні. І неформально також. Ми можемо лише підтвердити, що маємо декілька напрямків співпраці, серед яких, наприклад, КУН, яка на сьогодні є заблокованою. Є сім рекомендацій Венеціанської комісії, шість з яких вже виконано. Залишилася одна про приватні школи на Закарпатті.

- Нагадаю читачам, що ми зараз говоримо про закон про освіту і його "мовну" статтю 7, яку Венеціанська комісія рекомендувала нам не розповсюджувати на приватні школи Закарпаття і продовжити перехідний період її застосування до 2023 року.

- Так. Тому, сьогодні ми або розблокуємо КУН і почнемо нормально працювати, або продовжимо йти хибною стежкою, яка точно нас не приведе до НАТО. Я виступаю за те, аби наші партнери з Угорщини за посередництвом або дружнім керівництвом НАТО, сіли з нами разом, наприклад в Брюсселі або в Україні, і спокійно за круглим столом перемовин домовимося, що зробить Україна і Угорщина задля розблокування КУН, а що гарантуватиме керівництво НАТО.

- У вас була зустріч з Північноатлантичною радою. Чи проговорювали ви практичні аспекти нового формату співпраці України і Альянсу – "одна країна – один план"?

- Якщо коротко і узагальнено, йдеться про наступне. Ми мали декілька фондів, з яких фінансувалися проекти і програми технічної допомоги (там є і оборона, і навчання), які були дещо роздрібнені, і це не мало системного характеру. Сьогодні ж тестується, і Україна в цьому є першою, новий формат співпраці, який дозволить побачити в одній загальній моделі всі проекти і програми допомоги. Це фонди технічної і фінансової допомоги Україні, і організаційна допомога, і спільні навчання, і тренінги, в тому числі закупівля зброї, обмін інформацією, ми також говоримо про розвідку і т.д. Тобто, це буде комплекс заходів в одній уніфікованій моделі, який буде наближати нас до НАТО. Ба більше, ми навіть зможемо розраховувати на те, що наші представники будуть заангажовані в процес прийняття рішень у самому Альянсі. Тобто, це така, мені видається, ефективна модель співпраці, яка наближає нас до НАТО, напевно навіть більше, ніж те, що було зроблено до цих років. Я вірю в її практичність і думаю, що навіть сама НАТО, проаналізувавши останні роки, побачила недопрацювання, провела аудит і ми на сьогодні вийшли на хорошу робочу модель. Побачимо, як вона буде працювати.

- Я просто знаю, що Альянс нам пропонує визначитися з п’ятьма головними пріоритетами в рамках нового формату "одна країна – один план". Проте вже зараз експерти слушно наголошують, що для України в умовах війни з Росією п’ять пріоритетів замало. Взяти хоча б розмінування, яке, наприклад, для інших країн-партнерів Альянсу на порядку денному не стоїть.

- Ви знаєте, я розумію і сприймаю логіку НАТО, коли кажуть, давайте почнемо хоча б з п’яти пріоритетів. Також розумію і сприймаю критику експертів, що у нас забагато проблем, аби зосереджуватися тільки на п’ятьох пріоритетах. Але якщо є така пропозиція від НАТО, аби відновити довіру і те, що ми на сьогодні називаємо реальною і практичною співпрацею, давайте все-таки зосередимося на тих пріоритетах, які є для нас найбільш важливими и найпотрібнішими.

Якщо ми хочемо бути тією країною, яка називається партнером, повноцінно і нормально дивиться в очі не зі сторони прохача, а чекає на повагу до себе, ми маємо вчитися це робити бодай на своєму локальному рівні. Коли ми це закладаємо в програми, коли ми ставимо чіткі цілі, коли ми бачимо механізми, як досягти тих цілей, рухатися до них і бачити аудит, ми можемо в кінці зверифікувати, проаналізувати і сказати: дивіться, уряд заклав такі цілі, хай їх небагато, але вони є і давайте до них рухатися.

- Україна офіційно звернулася до НАТО про приєднання до Програми розширених можливостей. Грузія, наприклад, вже є її учасником. Проте деякі експерти наголошують, що ця програма була розроблена для тих країн, які не мають на меті стати членами Альянсу.

- Звичайно, що Програма розширених можливостей сама по собі не забезпечує членства в НАТО. Це інструмент, який може бути дієвим або недієвим. Він або буде мати ефект, або цього ефекту мати не буде. Я читала інтерв’ю Єнса Столтенберга, він пригадав Балтійські країни, коли він ще був прем’єр-міністром Норвегії. Він сказав, що ми ніколи не могли подумати, що Литва, Латвія і Естонія (ви пам’ятаєте, це тільки розпався Радянський союз, вони були бідні, корумповані, що казати, люди виїжджають за кордон, проблем купа) стануть членами НАТО. А їм теж, між іншим, відмовили свого часу в ПДЧ, коли вони подали заявку. Проте ці три країни не склали руки, не почали розповідати, що все пропало, зрада, і не почали сваритися між собою, а домовилися, створили Балтійську хартію (підписану країнами Балтії і США 1998 року, яка мала на меті підготовку цих трьох держав до членства в НАТО – Авт.), підписали її зі США і почали рухатися. Вони робили спільні проекти, навчання, навіть та ж англійська мова – це все було однією моделлю. І у 2004 році вони вступають до НАТО.

Другий приклад – Адріатичні країни – Адріатична хартія 2003 року. А їм, між іншим, свого часу так само відмовили. То чому Україна, маючи Програму розширених можливостей (учасниками якої, окрім Грузії, є Фінляндія, яка також каже, що думає про вступ в НАТО, а Альянс сказав, що обов’язково її прийме), не може на це розраховувати? Окей, візьмемо Грузію, вона нам ближча. Справді, вона приєдналася до цієї програми. І я вам скажу, з практичною точки зору не втратила. Бо якщо ми будемо говорити навіть про політичний вимір цього питання, то Грузія набагато ближче до НАТО, ніж Україна. Не знаю, чи це заслуга Грузії, чи це її географічна меншість… Будемо об’єктивні, Україна дуже велика країна, і ми мусимо розуміти, що НАТО теж зі свого боку має підготуватись до такої країни, як Україна до Альянсу.

- А якби ви були депутатом попереднього скликання ВР, чи проголосували б за зміни до Конституції, які закріпили у преамбулі стратегічний курс на вступ до ЄС і НАТО?

- Я тоді була експертом з міжнародних питань, критикувала такі ідеї, бо вважала, що краще зосередитися на практичному вимірі, аніж закладати у Конституції слова, які лише для нас, а не для НАТО, і ніяк нас не наближають до Альянсу. Але, якби я була депутатом, я би все-таки голосувала "за". Тому що ми знаємо, як часто політичний маятник хитається і ми можемо отримати владу, яка буде розвертати на 180 градусів, а це буде катастрофа для України. Ми не можемо розвертатися геополітично настільки різко, як це було 2010 року.

- Навіть мені в інтерв’ю колишні високопосадовці Альянсу говорили: уявіть, якщо умовно завтра Україна стає членом НАТО, тоді стаття 5 Уставу про колективну оборону автоматично почне працювати проти Росії. Альянс і окремі його члени до цього не готові. Може тоді прямо сказати людям, що членство в Альянсі нам поки не світить?

- В геополітичному вимірі ми рухаємося дуже швидко. Ми намагаємося вирішити свої проблеми, бо ми не є ані членом ЄС, ані НАТО, ані інших утворень. Ми вийшли з СНД… Ми залишилися сам на сам фактично зі своїми проблемами. Ми не є стратегічним партнером для США, як би ми цього не хотіли. А США для нас є. Це ж реалізм. Тому ми мусимо про це говорити і бути свідомі, що нас може очікувати. І абсолютно безвідповідально, коли ми, знаючи і маючи таку інформацію, будемо обманювати наше суспільство і тішити їх ілюзіями, бо це в умовах війни, я вважаю, безвідповідально. А потім ми бачимо, як Росія повертається в ПАРЄ, ми чуємо Макрона (в інтерв’ю правому журналу Аleurs Actuelles президент Франції заявив, що "краще мати справу з людьми, які легально приїхали з Гвінеї чи Кот-д'Івуар, ніж з нелегальними болгарськими або українськими мережами". – Авт.), президента Земана (президент Чехії запросив у Празький Град на урочистий захід представників проросійської кримської організації, де нібито визнав Крим російським – Авт.), коли прем’єр і президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган зустрічається з Поклонською (до анексії Криму Росією Наталія Поклонська працювала в органах прокуратури, потім перейшла на окупаційну сторону, зараз депутат Держдуми РФ. – Авт.), яка має сидіти в тюрмі за зраду Батьківщини, а вона сьогодні "представляє" Крим перед нашими партнерами з Туреччини. Послухайте, ці речі теж треба проговорювати. Звичайно, не закидаючи, бо ми розуміємо, що не можемо сваритися і конфліктувати з нашими партнерами перед лицем агресії РФ.

Тому той стан, в якому ми сьогодні перебуваємо, зумовлює потребу реалістичних оцінок від тих політиків, які беруть на себе відповідальність і від імені народу приймають рішення. А реалістична оцінка така: ми на сьогодні (я маю на увазі 2019 року) ще не в НАТО і ЄС. Але ми маємо безвіз, асоціацію з ЄС, в тому числі економічну, яку ще треба виконати. Тоді ми будемо дуже глибоко інспіровані і занурені в економічні і транспортні, доступ до трастових фондів, коштів і реальних проектів ЄС і НАТО. Але для цього треба виконати домашнє завдання – боротьба з корупцією, верховенство права, судочинство.

- Тобто, фокусуємося на реальних реформах, не створюючи ілюзій. От і поговоримо про реформи. Під час свого виступу з трибуни ВР Єнс Столтенберг прямо вказав нам на реформу СБУ. Власне, коли нарешті будуть ухвалені закони про СБУ, розвідку, поводження з державною таємницею, і створено новий комітет ВР з нагляду за СБУ та розвідкою? Адже це все рекомендації НАТО…

- Так, дійсно, це все рекомендації НАТО. Не вистачило у нас можливостей чи, напевно, політичної далекоглядності створити окремий комітет з питань розвідки, а я була "за" такий окремий комітет. Але, чесно скажу, не було дуже багато бажаючих бути в цьому комітеті. Не знаю чому, але є, як є. Проте наразі є підкомітет, його очолює Давид Арахамія, а у минулому скликанні навіть цього не було, хоча були ті самі вимоги НАТО. Ми на сьогодні розробляємо законодавчу базу, яка стосується реформи СБУ. Щодо СБУ. На сьогодні є три варіанти законопроектів. Перший – розроблений самим СБУ, який протягом останніх трьох років розроблявся ще за Василя Грицака (екс-голова Служби. – Авт.). На сьогодні він відбув вже у цих стінах (комітету. – Авт.), ми ходили і в СБУ, де Іван Баканов особисто його презентував, ми оцінювали, дивилися. Однак, самого тексту закону ми ще не бачили, ми тільки бачили презентацію. А презентація – це не закон, бо диявол може критися в деталях, де кожна кома може змінювати ситуацію і логіку.

- Але ж потім закон про СБУ все одно треба узгоджувати з НАТО, тому тут особливо немає поля для маневру.

- А це відбувається паралельно.

- Який дедлайн ухвалення закону про СБУ?

- Кінець року. Так, це дедлайн, буквально до грудня місяця. На сьогодні цей законопроект знаходиться в Офісі президента. Ми також розглядали другий варіант законопроекту, розроблений експертними організаціями. Однак, хочеться більш широкої дискусії. Нам поки що її не вистачає в силу того, що ми не маємо тіла закону. Як він до нас прийде, ми зініціюємо обговорення і обов’язково запросимо вас, журналістів і експертів, щоб разом оцінити законопроект.

- Ну і дедлайн створення комітету з нагляду за СБУ та розвідкою?

- Будемо бачити, як ми спочатку проголосуємо ці законопроекти. Якщо нам вдасться, наша робота буде ефективною і ми знайдемо співпрацю і конструктив у парламенті.

- Чи вже почалася розробка нового закону про "особливий статус" Донбасу? Володимир Зеленський обіцяв, що новий закон щодо Донбасу буде розроблятися із широким обговоренням і залученням суспільства. Чи, власне, таке обговорення стартувало?

- В нашому комітеті такого обговорення ще не було – це правда. Але я знаю, що на сьогодні напрацьовуються такі законопроектні ініціативи в Офісі президента. Там є команда. По-перше, це команда людей, які мають доступ до інформації, вони є перемовниками і в ТКГ, тому мають найширшу і найповнішу інформацію. Тому я вважаю це є те властиве джерело, яке має бути суб’єктом законодавчої ініціативи. Все-таки це мав би бути законопроект (я так вважаю, проте, можливо, я помиляюся, давайте обговорювати) президента. Бо він є верховним головнокомандувачем. В парламенті ми маємо багато перипетій, дискусій і конфліктів. Щоб не заговорити тему, а справді дійсно мати вертикаль, яка буде відповідальна за цей законопроект, а ми будемо долучені в комітетах, бо нам потім голосувати за цей законопроект, тіло закону мало би прийти з Офісу президента.

- Щоб не вийшло ситуації, коли Офіс президента дотягне до останнього, внесе законопроект під ялинку, а депутати проголосують, не читаючи, щоб банально встигнути до 31 грудня, коли спливає термін діючого закону про особливий статус.

- Не хочеться цього, я з вами погоджуюся. І я дуже сподіваюся, що ми цього свідомі. Ми розуміємо, на що ми йдемо, бо суспільство має бути залучене. Щоб не вийшло так, як минулого разу, ухвалювалися закони, в тому числі і про особливий статус, коли ніхто ні з ким нічого не обговорював.

- Тодішня влада говорила, що нам конче потрібно продовжити термін дії закону про особливий статус, бо інакше Європа послабить санкції проти Росії.

- Так. І це коштувало життя людей – чотирьох наших військовослужбовців (31 серпня 2015 року під час голосування змін до Конституції, які передбачали особливий статус Донбасу, під стінами ВР загинули чотири нацгвардійці. – Авт.). Такого допустити не можна. А ризик дуже великий. "Формула Штайнмайєра"… Ми побачили, що може бути, коли влада недокомуніковує з суспільством.

- А "формула Штайнмайєра" була недокомунікована?

- Так. Звичайно, ми би мали цей процес почати ще 2016 року, коли вона до нас прийшла і в руках президента Порошенка стала документом, бо до цього часу ми про неї не знали. Після засідання у Нормандському форматі президент Порошенко нам розповів про певну "формулу Штайнмайєра", але ніякої дискусії не було. Ми, напевно, не акцентували на ній увагу. Певні експерти звичайно писали, але це не набуло розголосу, в ЗМІ це не обговорювалося. Тому ми, влада і ті нечисленні експерти, які знали про "формулу Штайнмайєра", були дуже подивовані, коли суспільство зустріло в штики таку формулу. А коли суспільство не розуміє, воно має запитати у влади, в тому числі, виходячи на вулицю. Суспільство має на це право.

- Чи розглядає "Слуга народу" можливість скасування "блокади" Донбасу і відновлення фінансових виплат на окупованих територіях?

- Ну, найперше, блокада Донбасу є для підприємств, які діють на непідконтрольній Україні території. Незаконні збройні формування ОРДЛО їх фактично експропріювали. Тому тільки після рішення про те, що нам повертають наші підприємства, як казенні, так і приватні… А це величезна кількість втрачених робочих місць, доходів до бюджету, і ці втрати треба комусь порахувати. І на сьогодні ми маємо дійсно проблему, як з такими підприємствами, так і з людьми, які мають пенсію, або право на пенсію, які мали би отримувати її, але ми в силу певних обставин не можемо верифікувати таких людей. І чи отримують вони дві пенсії? Чи отримують вони лише українську? На сьогодні це складна проблема.

Але, що можу сказати з позитивного, Кабмін нею займається. Я була присутня на нараді, де також були представники Луганської і Донецької ВЦА, Казначейства, Пенсійного фонду, міністри. Разом з прем’єром ми розробляли алгоритм, який би можна було застосувати у випадку, якщо, наприклад, проведена верифікація, ми проводимо деокупацію тих територій і реінтеграційні процеси, як би це мало виглядати? Ми до цього готуємося. Наразі питання про розблокування не стоїть. Це лише ті алгоритмічні дії, які би ми мали зробити, якби відбулася деокупація.

- Чи не вважаєте ви, що нам потрібна комплексна програма підтримки і допомоги переселенцям? Можливо, якщо б була програма переселення і допомоги з житлом, Росії просто банально б нікого було "захищати" на Донбасі?

- Так. Я є представником Кабміну у ВР і часто-густо буваю на того роду нарадах, де цю проблематику піднімають. Ви будете подивовані, наскільки мало зроблено за минулі роки. Те, що ми на сьогодні маємо і та основа, з якої починаємо, навіть не нуль, а від’ємна. І, в тому числі, це проблема програми внутрішньо переміщених осіб. Якщо мені не зраджує пам'ять, 2020 року уряд закладає 300 млн грн на закупівлю житла для внутрішньо переміщених осіб.

- Це дуже мало…

- Але у минулі роки навіть 100 млн грн не закладали. І було дивно, чому? Ну що таке 100 млн грн для житла? Це скільки? 90-100 сімей? Чи це вирішить проблему? І ви праві, така програма має бути комплексна. Бо навіть не стільки в купівлі житла, а як навіть в оренді є проблема. Щоб, наприклад, 90% оплатила держава, а 10% – сама сім’я. Це вже би дало поштовх тим людям, які дуже хочуть бути з Україною, бояться слова там сказати, приїхати сюди, відчувати себе людьми і громадянами, які потрібні своїй державі і своїй владі.

Зараз така програма розробляється. Я знаю, міністр у справах ветеранів Оксана Коляда її розробляє. І волонтери, і експертні середовища долучені, які за минулі роки більше зробили, ніж уряд. У них є дуже багато гарних напрацювань. Нещодавно ми в комітеті з прав людини, деокупації та реінтеграції, який очолює Дмитро Лубінець, проводили нараду. І там дійсно було дуже багато напрацювань. Були представники з Мінсоц, МінТОТ, Мінветеранів, ми всі сіли і почали думати. Результат – вже через кілька днів після такої наради був указ президента, де він чітко доручив Кабміну розробити таку програму. Рішення президента одразу призвело до рішення Кабміну. Вже проводяться наради, вже ми зустрічаємося. І я думаю, що на кінець листопада ми вийдемо з такою програмою і будемо її втілювати в життя, щоби новий бюджет-2021 був наповнений змістом.