З бармена в шахтарі: як війна змінює життя та професії українців

Пара знайшла прихисток від війни та розпочала нове життя / Фото: Колаж: Сьогодні

Війна Росії проти України триває вже дев'ятий рік. Вона йде по п'ятах і за тими, хто врятувався з Донецька та Луганська 2014-го, переїхавши до підконтрольних Україні міст.

Артем та Карина – молода пара. Їм по 24 роки. Обидва родом із Луганської області. Вона – із Сєвєродонецька, він – із Рубіжного. А ось зустрілися вони у Харкові, куди обоє поїхали на навчання.

Карина та Артем

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

У 2018 році Карина, дитячий тренер з акробатичного рок-н-ролу, прийшла з друзями до одного з місцевих барів, де працював Артем. Познайомились, закохалися та стали жити разом. Квартиру зняли у затишному спальному мікрорайоні – на Салтівці, їхні плани були нерозривно пов'язані саме з Харковом.

Прокинулися від гуркоту

О п'ятій ранку 24 лютого пара прокинулася від гуркоту. Вікна у квартирі тремтіли. Вони знали, що це означає. Карина пам'ятала постійні прильоти у Сєвєродонецьку у 2014 році.

"Ми одразу почали заряджати телефони, пауербанки, розуміючи, що світло може зникнути будь-якої хвилини, збирали тривожну валізку. Почали дзвонити рідним. На роботу ніхто цього дня вже не поїхав", – згадує пара.

Приблизно тим самим займалися всі харків'яни: поспішали запасатися продуктами, водою та ліками. Одні бігли до бюветів із порожніми пляшками для води, інші поспішно вантажили речі в автомобілі.

"Вже по обіді полиці магазинів та аптек були порожні. Ми встигли купити мінімум продуктів, годину простояли в черзі за водою, а потім сховалися у квартирі. Не виходили з неї кілька днів, а на час прильотів ховалися у ванній", – нагадує пара.

Але обстріли ставали дедалі сильнішими. Тоді Артем та Карина вирішили перебратися до центру Харкова, сподіваючись, що там буде безпечніше. Переїхали до молодшої сестри Карини до підвалу гуртожитку біля обладміністрації – він був забитий людьми.

"За кілька днів туди прилетіло так, що я думала, нас там і поховають (1 березня центр Харкова зазнав потужного ракетного удару, – ред.). Тоді ми вирішили вибиратися із міста", – розповідає дівчина.

Вибратися з Харкова

Те, як Артем та Карина вибиралися з Харкова, стало ще одним страшним епізодом у їхньому житті. Коли вони зібрали речі, на Салтівці зник мобільний зв'язок, вони довго не могли знайти машину, щоби доїхати до вокзалу. На відміну від довоєнних 70 грн за проїзд таксист узяв із пари 2 тисячі. На вокзалі вони, як і більшість людей, чекали взагалі на будь-який поїзд, аби виїхати з міста.

"Я питала людей: "Куди ви їдете?". Вони відповідали: "Куди завгодно", – згадує Карина.

На першому ж поїзді Артем та Карина доїхали до Лозової, звідти до Павлограда, а там – до Дмитрівки, невеликого села на Дніпропетровщині. Їм дали притулок родичі хлопця сестри Карини. Вперше за останній тиждень Артем та Карина змогли поспати більше кількох годин поспіль.

"Вранці ми були вражені, як нас одразу оточили турботою, сільські жителі просто завалили їжею… Звісно, повітряні тривоги були і продовжуються і тут, але порівняно з Харковом ми відчували себе у безпеці", – каже Карина.

Пошук роботи

Але на молодих людей чекало на нове випробування. Трохи оговтавшись від шоку, пара почала шукати роботу. Майже два місяці вони намагалися хоч кудись влаштуватися за колишніми спеціальностями, але марно.

Тоді знайомі та порадили їм сходити на прийом до директора одного із шахтоуправлінь ДТЕК Енерго. Це велике підприємство, на якому працює багато місцевих.

"Артем прийшов влаштовуватись, і його запитали – одружений? Він сказав, що ні, але є дівчина. Тоді у шахтоуправлінні здивувалися, а чого її не взяв? І тоді я теж віднесла туди своє резюме", – розповідає дівчина.

Артему запропонували стати учнем електрослюсаря на ділянці вентиляції та техніки безпеки на шахті. А педагогічна освіта Карини та її вміння налагоджувати контакти з людьми стали у нагоді у відділі навчання HR-служби.

Карина і Артем

Тепер вона також працює на шахті. Для пари, яка звикла до великого галасливого Харкова, цей дивовижний поворот життя раптово виявився рятівним. Тепер саме із шахтоуправлінням вони пов'язують своє майбутнє.

"У Харкові я працював барменом в одному із крутих нічних барів. Бувало всяке – і весело, і страшно. Але розумів, що по суті перспектив немає. Шкода, що даремно навчався у Харківському авіаційному", – розмірковує Артем.

З пошуком роботи йому не допоміг і диплом фахівця з кібербезпеки, який просто припадав пилом у папці з документами. Хлопець розраховує, що на шахті зможе реалізуватися у професії та проявити себе.

"Чув, що тут багато керівників свого часу починали із простих робітників. На шахті все стабільно та фундаментально. Зрозуміло, що працюєш на глобальну місію – давати людям світло та тепло", – додає він.

Карина зауважує, що на новому місці їх зустріли тепло – допомагають, щоб парі було комфортно. Артем більш товариський і вже грає щоп'ятниці з колегами у волейбол.

Робота, що приносить задоволення

Зараз робота — одна з небагатьох речей, які приносять парі задоволення та радість. Ближче до них, до Павлограда, переїхали батьки Карини з Сєвєродонецька.

"Вони приїхали ще у березні. Вдалося виїхати з сусідами в машині, тому взяли лише найпотрібніші речі. Усі думали, добре б з'їздити до Сєвєродонецька, забрати дещо ще. Але 1,5 тижня тому був черговий приліт, і наша квартира повністю згоріла. Більше батькам їхати нема куди", – каже Карина крізь сльози.

Сім'ю Артема насильно евакуювали з Рубіжного. Мати з 11-річною сестрою ховалися від обстрілів у школі. Одного дня до них прийшли люди у військовій формі так званої "ЛНР", змусили сісти у вантажівку та відвезли до Луганська.

Звідти сім'я перебралася до Росії, щоб розпочати шлях додому. Для людей, яких насильно вивезли з України це непросто, але можливо.

"Молодша сестра Артема навіть не розмовляє російською, вона все життя говорила тільки українською, а мама взагалі без України не уявляє життя", – наголошує дівчина.

Пара сподівається, що родичі зможуть швидше повернутися на Батьківщину. Карина зауважила, що коли Артем розмовляв з мамою телефоном, вона вперше в житті побачила, як він плаче.

"Сьогодні" раніше розповідали, як "русскій мір" прийшов до українського енергетика, а також писали, як енергетики продовжують працювати на одній із ТЕС неподалік лінії фронту.