Вже 28 українських бійців із зони військового конфлікту прийняті на лікування в столичну клінічну лікарню "Феофанія". Однак тут продовжують готувати койки і стверджують, що зможуть взяти на лікування до 200 тяжкопоранених солдатів. В першу чергу зі складними травмами і тих, хто потребує допомоги нейрохірургів.
"Наш медичний персонал готовий надавати практично будь-яку медичну допомогу. У нас є обладнання, а фахівці працюють за європейськими стандартами. Ми можемо заощадити гроші багатьом волонтерам, які збирають кошти на лікування наших бійців за кордоном. Адже і в Феофанії можуть проводити високоскладних операції. Нам платити нічого не треба. Ми виходимо бійців за державний рахунок", – говорить головлікар лікарні "Феофанія" Ігор Семенов.
Солдат в "Феофанію" не привозять з передової. Спочатку вони потрапляють в обласні лікарні, а перед цим їм надають допомогу на місці поранення. Тих же, кому не зможуть допомогти в регіоні, обіцяють переводити до Києва. Незабаром на лікування в столичну "Феофанію" надійде ще кілька десятків тяжкопоранених. У виходжуванні постраждалих задіяний практично весь персонал лікарні. Самі солдати запевняють, що на кожного з них припадає по дві медсестри. Ті, в свою чергу розповідають, що коли почали надходити перші поранені, не могли стримати сліз. А найбільш їх вразив голод прибулих.
"Вони спочатку не могли наїстися. Щогодини просили їжі. Звичайно, у нас добре годують, але ми й самі намагаємося принести їм з дому щось смачненьке, домашнє. Якихось особливих примх у них немає. Єдине, курити хочуть. Але ми в палатах їм не дозволяємо цього робити, а на вулиці... Ну що ж ми не люди? Розуміємо, що у них нерви розхитані, а комусь сигарета допомагає", – каже медсестра Наталія Сергієнко.
В палатах лежить по дві людини. Багато хто з них раніше не зустрічались, але кожен з них встиг побачити смерть товаришів, пролити кров на полі бою. Михайло захищав Донецький аеропорт. Він родом з Черкаської області, за професією механізатор. Його двоє дітей і дружина раді тому, що живий. А в тому, що видужає – не сумніваються. Він згадує, страшно не було, тільки дуже зимно і боляче втрачати товаришів. Коли ж опустився туман, його загін потрапив у пастку. "Нас було 10. Двоє загинули. Стільки ж пропали без вісті. Четверо в полоні. Я і ще один мій товариш зараз зализувати рани. Мене підстрелили в плече, в таз. Я не можу зараз ходити – просто немає кістки в нозі. Але лікар сказав, що вона сама може відрости", – розповідає Михайло Ярошенко.
Механізатор Михайло Ярошенко, Черкаська область
Поруч із ним лежить Вадим, він родом зі Львова. Просить не називати його прізвище. Каже, що родичі не знають, де він і навіть зараз, перебуваючи на лікуванні, він не вирішується їм повідомити, що він поранений і йде на поправку. Боїться заподіяти їм біль. Він поїхав, сказавши їм, що буде виконувати якусь комп'ютерну роботу в тилу. Сам Вадим програміст і в мирний час працював системним адміністратором. У нього великі, трохи короткозорі очі. "Мені було дуже холодно в Донецькому аеропорту. Ми грілися біля буржуйок, але східний вітер пронизував до кісток. Потім почався штурм, вибухи, постріли. У мене множинні осколкові поранення", – розповідає Вадим. Він ніколи раніше не був на Сході України. Вона стала для нього відкриттям. Шкодує, що випало познайомитися з іншою частиною країни в настільки важкий час.
Не був на Сході раніше і Олександр Кузьменко. Сам по професії таксист, раніше він возив по столиці киян та її гостей. Каже, що не міг залишитися осторонь від подій. Адже в армії отримав спеціальність – сапер. Вирішивши відправитися на передову, вибрав собі позивний "Таксист". Олександр захищав Дебальцеве. "Там живе багато хороших людей. Насправді вони раділи нашій присутності – української армії, хтось підгодовував нас, колись ми ділилися з ними тушонкою і хлібом. Всі моляться, щоб швидше припинився цей жах. Звичайно, є такі, які не розуміють суті речей. Але що можна вимагати від людей, що дивляться тільки російське телебачення. Вони там як зомбі, без інформації", – розповідає Олександр Кузьменко. Своє поранення він отримав під мінометним вогнем. Снаряд розірвався у нього в ногах. Лікарі прогнозують, що на реабілітацію піде близько півроку. Сам Олександр не виключає, що колись йому доведеться повернутися туди, де вбили чимало його товаришів. Розповідає, що в землі закопано чимало хв, багато пасток, які здатні знешкодити тільки професіонали.
Таксист Олександр Кузьменко, киянин
Хлопців постійно відвідують волонтери, приходять школярі, дарують свої малюнки, приносять гостинці, розпитують про поранення. Солдати раді такому спілкуванню, так само як і сну – спокійного, тихого, коли не треба ховатися від куль і чекати смерті. Зізнаються, іноді буває, прокидаються серед ночі і плачуть через те, що пережили смерть друзів, через те, що тепер ніколи не зможуть забути той жах, який їм довелося пережити.
Довідка. Клінічна лікарня "Феофанія" Державного управління справами розташована в Києві в мальовничому парку Голосіївського лісу, на екологічно чистій території, займає площу 49,07 га. Лікарня обслуговує, в основному, держслужбовців, чиновників високого рангу. У травні минулого року Верховна Рада прийняла постанову про забезпечення належним медичним обслуговуванням учасників бойових дій, які отримали поранення на Сході України в 2014 році. Таке рішення підтримали 234 із 306 народних депутатів.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми