Віталій Семченко
Редактор 
Андрій Хрустальов
Подієвий лідер Сьогодні 
12 травня народному депутату Віктору Медведчуку вручили підозру в "державній зраді" і "порушенні законів і звичаїв війни" (статті 111 і 438 КК України). Ці статті передбачають тюремне ув'язнення аж до довічного, а також конфіскацію майна. Також Генпрокуратура домагається санкції суду на утримання політика під вартою в період слідства.
Дисидент чи зрадник
Напередодні підозру збиралися вручити Медведчуку за місцем проживання. Але вдома його не було. У той момент багато експертів і політиків висловили припущення: нардеп поїде за кордон. Другий фігурант розслідування – Тарас Козак – вчинив саме так.
Однак пізніше Медведчук підкреслив, що ховатися не збирається. А біля входу в Генпрокуратуру 12 травня він заявив:
"Все, що робиться, це результат політичних репресій. Тиск на мене, як на главу політради партії, людину, що здійснює діяльність, яка з тих чи інших причин не підходить владі".
Тобто, по суті, Медведчук претендує на статус дисидента. У широкому значенні цього слова, це інакомислячий, людина, чиї погляди розходяться із загальноприйнятими.
Сучасні дисиденти добре відомі. У Росії – це Навальний. Його намагалися отруїти, він виїхав на лікування за кордон. Але потім повернувся, отримав строк і навіть у в'язниці продовжує відстоювати власну позицію. У Білорусі дисидентами називають юриста Юрія Зенковича і політолога Олександра Федуту, яких Олександр Лукашенко звинуватив у змові проти себе.
Примітно, що інакомислячих переслідують, зазвичай, в авторитарних країнах. У демократичних державах будь-які погляди допустимі.
Але зрада батьківщині – не припустима в жодній країні. І різниця тут тонка. Наприклад, якщо людина говорить, що нам потрібно дружити з Росією, вона має на це право. А якщо людина надсилає в Кремль секретні дані про переміщення українських військ, то вона чинить державну зраду.
Коли Медведчук оголошує себе дисидентом і доводить, що його переслідують виключно за погляди, а не вчинки, він завдає шкоди іміджу України. Цікаво, що у Медведчука змолоду – тісний зв'язок зі світом дисидентів.
У Радянському Союзі інакомислення жорстоко переслідувалося. І політик відіграв важливу роль в цьому процесі. Його призначали адвокатом на процесах проти відомих українських дисидентів. Робилося це для створення видимості справедливого суду. Але, за відгуками деяких підсудних, Медведчук, хоч і вважався адвокатом, звинувачував своїх підзахисних жорсткіше, ніж прокурор.
Ось, три найгучніші справи в кар'єрі Медведчука, як адвоката, в яких він захищав українських дисидентів.
Був адвокатом Стуса і на суді заявив, що Стус винен
Кримінальна справа стосовно Василя Стуса була порушена 13 травня 1980 року. Поета звинуватили в тому, що він виготовляв, зберігав і розповсюджував "з метою підриву й ослаблення радянської влади ворожу літературу, що ганьбить радянський державний і суспільний лад".
У вересні того ж року у справу вступив Віктор Медведчук. Ось що згадував письменник Євген Сверстюк про ставлення Стуса до свого адвоката.
"Коли Стус зустрівся з призначеним йому адвокатом, то відразу відчув, що Медведчук є людиною комсомольського агресивного типу, він його не захищає, не хоче його розуміти і, власне, не цікавиться його справою. І Василь Стус відмовився від цього адвоката", (Сверстюк Євген. Вічний сценарій // Українське слово. – 2000. – 26 травня).
Але суд відмову не прийняв. Медведчук залишився адвокатом Стуса всупереч протестам підзахисного. На процесі Медведчук заявив, що його клієнт заслуговує на покарання, але просить суд звернути увагу на сумлінну працю та стан здоров'я підсудного.
"Предметом судового розгляду... є кримінальна справа за звинуваченням Стуса Василя Семеновича у скоєнні злочинів, передбачених ст. 62, ч. 2 КК України і ч. 2 ст. 70 КК РРФСР (обидві статті – за антирадянську пропаганду й агітацію, – "Сьогодні"). Кваліфікацію його дій я вважаю правильною", – заявив Медведчук, тим самим фактично визнавши провину підзахисного.
Водночас сам Стус провини не визнавав. За оцінкою українських юристів Романа Титикала та Іллі Котіна, "визнаючи в суді провину свого підзахисного (при запереченні провини самим підзахисним), адвокат порушив професійний обов'язок, фактично відмовився від захисту Стуса, чим грубо порушив право останнього на захист у суді".
Примітно, що саме адвокату дали останнє слово. Вирок оголосили за відсутності самого Стуса – 10 років в'язниці і 5 років заслання. Стус помер на другому році ув'язнення, після голодування, яке він оголосив, перебуваючи в карцері.
Юрій Литвин звинуватив Медведчука у тому, що він імітує захист за вказівкою свеху
У 1979 році Медведчук був адвокатом ще одного репресованого поета – Юрія Литвина, який за свої неповні 50 років відсидів 22 роки.
Поет у своєму останньому слові в якості підсудного говорив: "Пасивність мого адвоката Медведчука в захисті обумовлена не його професійним профанством, а тими вказівками, які він одержав згори, і підлеглістю: він не сміє розкривати механізм здійсненої проти мене провокації".
Юрій Литвин загинув в таборі особливо суворого режиму в селі Кучино на Уралі за нез'ясованих обставин – його знайшли з розпоротим животом.
Поетові Кунцевичу попросив додати ще півтора роки в'язниці
А 1985 року Медведчук захищав інтереси поета Миколи Кунцевича, якого заарештували за поширення серед засуджених антидержавних матеріалів. Дисидент кілька разів намагався домогтися відведення адвоката, однак суд залишив вимогу без задоволення.
"Я повністю згоден з товаришем прокурором при визначенні міри покарання. Але, з незрозумілих для мене причин, товариш прокурор забув про те, що підсудний ще не відбув один рік і дев'ять місяців з попереднього терміну. Вважаю, що необхідно додати цей строк до нового покарання. Це клопотання було задоволено судом", – заявив в останньому слові Медведчук.
Виходець з родини репресованого
Медведчук народився в російському Кузбасі – в місці заслання свого батька, який під час Другої світової співпрацював з німецькою окупаційною владою.
Цікаво, що в радянські часи всі вступники до вишів або на роботу мали заповнювати так званий "лист з обліку кадрів". У ньому була графа "чи перебували ви або ваші родичі на окупованій території?".
Опинитися "під німцями" – це була хиба на все життя. А співпрацювати з ними – державний злочин. Діти таких людей не могли отримати нормальну освіту, і на хорошу роботу неблагонадійних не брали. Медведчук теж відразу не міг здобути вищу освіту. Та зрештою потрапив на престижний юрфак Київського університету.
"Діяльність адвокатів в CССР протягом всієї історії ретельно контролювалася радянською тоталітарною державою. Судова система була побудована таким чином, що адвокати були повністю залежні від держави, вони були під "ковпаком" і їхня роль в судових процесах, особливо політичних, зводилася до виконання певних формальностей – до імітації "захисту", – відзначаєісторик Любов Крупник.
Вона також нагадує, що в радянські часи до участі в політичних справах проти дисидентів допускали тільки обраних – тих, хто отримав спеціальний допуск від відповідних органів.
"Я не думаю, що Медведчук в тих умовах міг кардинально змінити ситуацію, якби поводився інакше на суді. Але адвокат не має права так думати, адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнту і прагнути до позитивного результату... Я думаю, що кар'єрі Медведчука нічого б особливо не загрожувало, якби він в процесі хоча б формально вів лінію захисту. Але він цього не робив, і ба більше – визнав провину свого підзахисного. Адвокат не має права визнавати провину клієнта, а він визнав", – вважає правозахисник Роман Титикало.
На відміну від дисидентів радянського часу, яких захищав Медведчук, у нього самого тепер є важливе право, яким він може скористатися, – право на захист.
Як повідомлялося раніше, народний депутат Віктор Медведчук 2015 року обговорював з керівництвом Російської Федерації санкції і те, що списки можна "редагувати".
Детальніше про розслідування проти голови партії "ОПЗЖ" – читайте в матеріалі "Сьогодні".
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми