Митрополит УПЦ — про те, як церква допомагає українським військовим і переселенцям, про загиблих на Сході священнослужителях, зруйновані війною храми, здатність українців до прощення і про шляхи до миру в Україні.
— Владико! Закінчується 2014 рік. Які події року, що минає, стали найбільш важливими для Української Православної Церкви?
— У році, що минає Господь покликав до Себе Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Володимира, який стояв на чолі нашої Церкви з 1992 року, тобто більше двадцяти двох років. Блаженніший Митрополит Володимир — це ціла епоха в житті Українського Православ'я. Роки його служіння стали періодом масштабного церковного відродження в Україні. За цей час більш ніж у два рази збільшилася кількість громад нашої Церкви, відновлені тисячі храмів і монастирів, відкриті духовні семінарії, активно розвивається церковна журналістика, помітно активізовано місіонерська діяльність, реалізуються численні соціальні та благодійні проекти. Все це стало можливим багато в чому завдяки зусиллям Його Блаженства. Для нас Блаженніший Митрополит Володимир був справжнім батьком, добрим пастирем. Він завжди був відкритий до потреб своєї пастви, завжди знаходив слово потіхи. Тому його смерть стала для всіх нас особистої втратою. Так що, для УПЦ 2014 — це, насамперед, рік, коли від нас пішов Блаженніший Володимир.
— Навколо вибору нового Предстоятеля УПЦ в ЗМІ було досить багато шуму. Як це відбилося на внутрішньоцерковному житті?
— 13 серпня в Києві пройшов Собор єпископів нашої Церкви, який обрав новим Предстоятелем митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія. Незважаючи на те, що в період підготовки до Собору і на деяких телеканалах, і в інших ЗМІ велася активна кампанія з дискредитації нашої Церкви, ми змогли провести Собор без яких би то не було потрясінь. На Собор прибули всі єпископи нашої Церкви. За митрополита Онуфрія віддали свої голоси 48 з 74 єпископів Української Православної Церкви, тобто практично дві третини від загального числа учасників Собору. Для мене це важливий показник консолідації нашого єпископату. Собор пройшов спокійно і конструктивно. Так що похитнути нашу Церкву зсередини не вдалося.
— Якщо говорити про загальну ситуацію в країні, то 2014 був найважчим роком для України з моменту проголошення незалежності. А як відбилися на житті Церкви всі ті потрясіння, які пережила Україна за минулий рік?
— Хоча Церква у нас відділена від держави, але вона не може бути відділена від суспільства, не може бути відділена від народу. Тому всі важкі випробування, що випали на долю нашої країни в році, що минає, не могли не відбитися і на церковному житті. Зрозуміло, що найважчим випробуванням для всіх нас стало військове протистояння в Донецькій і Луганській областях. Збройний конфлікт відбився і на житті нашої Церкви. У регіоні, охопленому бойовими діями, розташовані п'ять єпархій нашої Церкви. До їх складу входить більше 1100 храмів, в яких несуть служіння більш 1100 священиків. За час військового конфлікту було зруйновано 9 храмів Української Православної Церкви, ще 77 храмів отримали різні пошкодження. Загинуло кілька священнослужителів. Так що Церква сповна розділила долю наших співвітчизників, які опинилися в зоні силового протистояння.
— А як взагалі Церква оцінює ситуацію в Донецькій і Луганській областях?
— І Предстоятель нашої Церкви Блаженніший Митрополит Онуфрій, і Собор єпископів, і Священний Синод неодноразово закликали до пошуку мирних шляхів врегулювання конфлікту. Але, на жаль, поки що не найден шлях до встановлення міцного миру на Донбасі. За кожною літургією в наших храмах підноситься молитва про дарування Україна світу. Віримо, що Господь нас почує і пошле довгоочікуваний мир. Поки в Донецькій і Луганській областях триває конфлікт, наша Церква робить особливий наголос на соціальному служінні. Ми не можемо зупинити війну, але ми можемо надати допомогу тим, хто від неї постраждав. Тим самим, ми виконуємо заповідь Христа про необхідність нагодувати голодного, напоїти спраглого, і взагалі допомогти кожному, хто опинився у важкій ситуації. Сьогодні у всіх єпархіях нашої Церкви ведеться збір коштів для допомоги мирному населенню, що опинилося в зоні бойових дій. Також реалізуються численні програми допомоги вимушеним переселенцям. Регулярно направляються гуманітарні вантажі як в зону проведення АТО, так і на прилеглі до неї території. Наше духовенство займалося організацією вивозу людей із зони бойових дій. У кількох єпархіях створені Центри соціальної адаптації для вимушених переселенців.
— А чи допомагає Церква Українській армії?
— Зрозуміло, що Церква не може займатися закупівлею зброї. Це неприпустимо з точки зору церковних канонів. Тому наша допомога армії носить виключно гуманітарний характер. Ми направляємо в діючу армію продукти, теплі речі, медикаменти, бронежилети. Духовенство Української Православної Церкви регулярно відвідує частини Української армії, які знаходяться в зоні АТО. Проводяться бесіди з солдатами і офіцерами, вчиняються для них богослужіння. Воїни, що опинилися сьогодні в зоні бойових дій, особливо потребують духовної та психологічної підтримки. І ми намагаємося її надавати. Також особливої турботи потребують поранені, що знаходяться на лікуванні в лікарнях і військових госпіталях по всій Україні. Сьогодні за військовими шпиталями закріплені наші священики, які регулярно відвідують поранених. У Києві, Дніпропетровську, Одесі та Запоріжжі священики і миряни нашої Церкви брали активну участь в ремонті та переобладнанні лікарень і госпіталів, в яких проходять курс лікування поранені українські військові.
— А як би ви оцінили взаємини УПЦ з Київським патріархатом в минулому році?
— На жаль, минулий рік багато в чому погіршив наші взаємини з Київським патріархатом. На парафіяльному рівні відбулося серйозне загострення. Мали місце захоплення наших храмів з метою їх передачі Київському патріархату. Втім, в цілому це не змінило конфесійну ситуацію в країні. Кількість парафій УПЦ особливо не зменшилася, тим більше, якщо враховувати нові парафії, зареєстровані в 2014 році. Але самі по собі протиправні дії, спрямовані проти нашої Церкви і предпринимавшиеся за участю офіційних представників Київського патріархату, помітно ускладнюють сьогодні можливий діалог між нами.
— А як би ви в цілому оцінили міжконфесійні взаємини в Україні?
— На рубежі 2013-2014 років, коли в центрі Києва продовжувалися масові акції протесту, всі конфесії, що входять у Всеукраїнську раду церков і релігійних організацій, були єдині в тому, що потрібно шукати мирні шляхи виходу з соціальної кризи. Ми спілкувалися і з тодішньою владою, і з опозицією, закликали до пошуку компромісів. На жаль, нам не вдалося запобігти кровопролиттю. Але все ж, нам вдалося не допустити міжконфесійного конфлікту. І це я вважаю дуже важливим нашим досягненням. Сьогодні ми закликаємо послідовно припиняти всі спроби розпалювання міжконфесійної та міжрелігійної ворожнечі. Якщо в нинішній важкий конфлікт ще додасться релігійна складова, це може істотно погіршити ситуацію в країні.
— Що б ви хотіли побажати нашим читачам в прийдешньому році?
— Ми прожили вкрай непростий рік. Дуже хочеться сподіватися, що в прийдешньому році нам вдасться хоч почасти подолати ті випробування, які випали на долю нашої країни. Все те, що з нами сталося за минулий рік, як мені здається, відкрило у всіх нас брак любові. На жаль, ми не вміємо приймати нашого ближнього таким, яким він є, ми не вміємо любити його просто і безкорисливо. Тому в новому році я хочу побажати всім нам зробити крок назустріч одне одному, зробити крок назустріч справжньому християнському примирення. Давайте навчимося любити і прощати. Тільки так можна змінити світ навколо нас.
Від армії до митрополита
Ім'я: Паканич Іван Іванович
Народився: 25.08.1967, в с. Чумальово (Закарпатська обл.)
Ректор Київської духовної академії і семінарії
З 1981 р. Іван Паканич ніс послух старшого іподиякона. У 1985-1987 рр. служив в армії. У 1995 р. закінчив Московську духовну академію. Отримав ступінь кандидата богослов'я. У січні 1994-го пострижений у чернецтво і висвячений в сан ієромонаха. У 1999-му возведений у сан ігумена, а в 2002 році — призначений керівником Інформаційно-просвітницького центру Києво-Печерської лаври. У 2006 році — обраний єпископом Бориспільським, вікарієм Київської єпархії, в 2007 році — призначений ректором Київської духовної академії і семінарії. У 2008 році возведений у сан архієпископа, а в 2013 — митрополита.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми