Крістіна Зеленюк
політичний оглядач Ангела Меркель і Еммануель Макрон позитивно оцінили зрушення в реалізації Мінських домовленостей. Але насправді це шлях з одностороннім рухом. Україна погодилася на "формулу Штайнмаєра", пообіцявши вмонтувати її в новий закон про особливий статус Донбасу. З боку Росії кроків до миру ми поки не бачимо. Москва висуває все нові і нові умови для першої зустрічі президентів України і Росії. У Парижі і Берліні цього вперто не помічають.
Насправді у німецькій та французькій дипломатії досить багатий досвід участі у врегулюванні такого роду військових конфліктів: Придністров'я, Абхазія і Південна Осетія, Нагірний Карабах, а з 2014 року Донбас. Всі ці проблемні конфлікти на пострадянському просторі далекі від вирішення. Скрізь Париж і Берлін по черзі пропонують свої мирні ініціативи, покликані принести мир. Але, якою ціною? Сайт "Сьогодні" розбирався в схожості і відмінності спроб мирного врегулювання військових конфліктів на пострадянському просторі.
Мінський процес по Нагірному Карабаху
Конфлікт між Вірменією і Азербайджаном через Нагірний Карабах, заселений переважно етнічними вірменами, триває вже понад 30 років. Причому назвати його замороженим навряд чи можна. За весь цей час загинуло 30 тис осіб, понад мільйон покинули свої будинки.
Конфлікт в Нагірному Карабаху, який почався в 1988 році, став першим на території тодішнього СРСР. Угоду про всеосяжне припинення вогню вдалося підписати лише в 1994 році. Для пошуку мирних шляхів врегулювання була створена Мінська група ОБСЄ, куди увійшли 11 країн, в тому числі Росія, Франція і США в якості співголів. Першу скрипку тут грав саме Париж, поряд з Москвою.
Радбез ООН ніколи не визнавав так звану Нагірно-Карабахську Республіку і прийняла кілька резолюцій, які закликають Вірменію не підтримувати вірмен нагірно-карабахського регіону продовжувати їх військову кампанію. Але все це не давало результатів. Перший мирний план щодо врегулювання конфлікту з'явився в 1997 році на Лісабонському саміті ОБСЄ. Нагірному Карабаху надавався особливий статус аж до рівня Республіки в складі Азербайджану, разом з миротворцями і багатотисячною місією. Але Баку на це не пішов.
З 2001 року тодішній президент Франції Жак Ширак дав старт новому переговорному треку і регулярні паризькі зустрічі вилилися в наступний мирний документ – Мадридські принципи. Оновлений план, який до цих пір залишається основою мирного врегулювання, розсекретили лише в 2009 році. США, Франція і Росія запропонували: території навколо Нагірного Карабаху повернути під контроль Азербайджану; надати Карабаху тимчасовий особливий статус до референдуму, який визначить остаточний правовий статус регіону; розгорнути операцію з підтримання миру і відкрити коридор між Вірменією і Нагірним Карабахом.
Паралельно свій переговорний трек вела Москва. У 2008 році вперше, як заявили в Росії, конфліктуючі сторони (Вірменія і Азербайджан) підписали Декларацію щодо Нагірного Карабаху, яка передбачає мирне врегулювання конфлікту Мінською групою ОБСЄ на основі Мадридських принципів. Але вже в ході 4-денної війни в квітні 2016- го загинуло понад 500 осіб з обох сторін, а Азербайджан узяв під контроль близько 20 кв км. Це було перше масштабне військове зіткнення з 1994 року, яке засудили абсолютно всі країни, що входять в Мінську групу ОБСЄ. Правда, вже через кілька років Азербайджан направив ноту протесту Франції – співголові Мінської групи – за візит французьких депутатів у Нагірний Карабах. Тим часом Ангела Меркель заявляє, що Німеччина готова взяти відповідальність за врегулювання конфлікту в Карабаху.
Плани Ющенка і Козака
Придністровський конфлікт спалахнув на початку 90-х на грунті мовного питання і бажання окремих рухів у Молдові об'єднатися з Румунією. Активні бойові дії (за півроку загинули близько тисячі осіб) закінчилися підписанням Угоди про принципи мирного врегулювання в 1992 році. З тих пір конфлікт заморожений.
Консервація невизнаної Придністровської Молдавської Республіки стала можливою завдяки активній участі в конфлікті 14-ї радянської армії, яка зараз називається Оперативна група російських військ (ОГРВ). До речі, в Будапештському документі ОБСЄ від 1994 року говориться, що Молдова і РФ підписали Угоду про виведення російської 14-ї армії. Але до цього дня Росія не виконала взяті на себе зобов'язання. У Москві кажуть, що 1,5 тис солдатів просто охороняють склад боєприпасів в селі Кобасна.
На відміну від Нагороного Карабаху, роль лідируючого посередника з боку Європейського союзу у вирішенні придністровського конфлікту відіграє Німеччина. Хоча, час від часу і Париж згадує про заморожений конфлікт, а кілька років тому в ПМР навіть приїжджала французька делегація на чолі з послом Франції в Молдові. Але все це не заважало Москві, за мовчазної згоди Берліна, просувати свої мирні плани. "План Козака" (авторства теперішнього заступника голови уряду і спецпредставника президента РФ по Молдові Дмитра Козака) залишається основою врегулювання і реінтеграції ПМР.
У репортажі з невизнаного Придністров'я сайт "Сьогодні" вже писав, що за Меморандумом Козака ПМР і Гагаузія отримують особливий статус і право блокувати законодавчі ініціативи Кишинева. На початку 2000-х підписання Меморандуму зірвалося. На зміну прийшов "план Ющенка", запропонований Україною – учасницею міжнародного переговорного формату "5+2" (був створений у 2005 році) з врегулювання конфлікту в Придністров'ї. У Кишиневі не приховували, що "план Ющенка" мало чим відрізняється від "плану Козака", оскільки не передбачав головного – виведення російської ОГРВ. "План Ющенка" також передбачав прийняття закону про особливий статус ПМР, який парламент Молдови таки проголосував. Правда, на відміну від російської, українська ініціатива не передбачала ніяких федерацій і автономій.
Але і "план Ющенка" не був реалізований. Референдум, проведений в ПМР в 2006 році, де понад 97% жителів висловилися за приєднання до Росії, обнулив всі мирні ініціативи. Через чотири роки ініціативу в свої руки вирішила взяти Німеччина. На зустрічі в німецькому місті Мезеберг в 2010 році Ангела Меркель і тодішній президент РФ Дмитро Медведєв підписали Мезеберзький меморандум. Документ, за словами заступника голови правління Ради зовнішньої політики "Українська призма" Сергія Герасимчука, передбачав виведення російських військ з Придністров'я, а Європа в цілому і Німеччина зокрема заявляла про готовність почати діалог про європейську архітектуру безпеки в рамках Комітету Росія-ЄС (який створювався Мезеберзьким меморандумом).
"Меркель тоді допускала, що у Медведєва є амбіція відігравати самостійну роль, тому давала йому шанс проявити себе. Правда, як обережний політик, Меркель наполягала на тому, що безпека повинна передувати подальшого діалогу, а Москва повинна виконати зобов'язання відповідно до рішень ОБСЄ в Порто 1999 року і в Стамбулі 2001 року. Гра Росії тоді полягала в тому, щоб отримати європейські гроші на реінтеграцію Придністров'я, домогтися статусу повноцінного партнера в формуванні європейської безпекової структури і при цьому нічим не поступитися в Молдові. Російська зухвалість в цій ситуації зіткнулася з німецьким педантизмом. Тому ініціатива виявилася мертвонародженою. Переобрання Володимира Путіна президентом РФ стало остаточним цвяхом в труну ініціативи. Її побічним продуктом можна вважати так звану політику малих кроків – спроби порозуміння між Молдовою і сепаратистами Придністров'ї з неполітичних питань. Однак і такий підхід виявився малоефективним і в деякому роді контрпродуктивним", – сказав сайту "Сьогодні" Сергій Герасимчук.
Все перевернулося з ніг на голову кілька місяців тому, коли соціалісти проросійського президента Молдови Ігоря Додона сформували коаліцію з проєвропейським блоком ACUM. Підсумком стала втеча олігарха Влада Плахотнюка, який, фактично, був тіньовим власником Молдови. Архітекторами цього союзу виступили Росія, США і ЄС. Куратором молдавського напрямки від Росії виступає Дмитро Козак і, судячи із заяв Ігоря Додона, активно просуває свій план реінтеграції ПМР. Деталі мирного плану, який передбачає надання Придністров'ю широку автономію, буде представлений на Баварській конференції на початку листопада.
Абхазія і Південна Осетія
Російсько-грузинська війна почалася в серпні 2008-го, коли регулярна російська армія через Рокський тунель вторглася на територію Грузії. Осередком протистояння стала саме Південна Осетія, яка ще на початку 90-х проголосила "незалежність", а за два роки до російської агресії там пройшов референдум про відокремлення від Грузії. Хмизу у вогонь майбутньої війни підкинула і масова видача російських паспортів жителям Абхазії і Південної Осетії.
Через п'ять днів активних військових дій президенти Росії і Франції презентували так званий план Саркозі (в російській пресі його називали планом Медведєва-Саркозі). Через два дні, 14 серпня, документ підписали представники Абхазії і Південної Осетії, 15 серпня – тодішній президент Грузії Міхеїл Саакашвілі, а 16 серпня – президент РФ Дмитро Медведєв.
Головним медіатором врегулювання виступав саме Ніколя Саркозі. Однак, незважаючи на підписаний мирний план, російські війська почали активно просуватися вглиб грузинської території, а вже 26 серпня Росія визнала незалежність Абхазії і Південної Осетії. Пізніше план Саркозі, який включав шість пунктів, доповнили ще трьома. Серед іншого, документ передбачав обговорення майбутнього статусу невизнаних республік. Але до цього не дійшло, оскільки Росія відмовилася виконати безпекові пункти. Кремль не просто не вивів свої війська, але і розмістив в Абхазії і Південній Осетії військові бази з подальшим їх включенням до Південного військового округу РФ.
Один з грузинських дипломатів в бесіді з сайтом "Сьогодні" сказав, що "план Саркозі" передбачав повернення грузинських і російських військ на вихідні позиції. Але Росія порушила домовленості. Загальновідомий факт: коли грузинські війська почали відступ від Цхінвалі, росіяни, порушуючи мирні домовленості, захопили міста Поті, Горі і Сенакі.
Але найцікавіше, на що звертає увагу грузинський дипломат, так це на нещодавній візит президента Німеччини Франк-Вальтера Штайнмаєра в Тбілісі. Напередодні російські ЗМІ поширили інформацію, що Штайнмаєр везе до Грузії "формулу Штайнмаєра" щодо врегулювання ситуації з окупованими Абхазією і Південною Осетією. Офіційний Тбілісі назвав ці чутки спекуляцією.
"Але, нагадаю, що Штайнмаєр (в статусі глави МЗС ФРН – Авт.) приїжджав до Грузії в 2008 році за кілька тижнів до нападу Росії. Він міг попередити тодішнє грузинське керівництво про насування російської агресії. Адже, наприклад, свого часу Берлін знав про військове вторгнення СРСР до Афганістану", – сказав сайту "Сьогодні" грузинський дипломат.
В грузинських ЗМІ немає інформації про те, що Франк-Вальтер Штайнмаєр приїжджав в 2008-му в Тбілісі, щоб попередити про напад Росії. Однак грузинські експерти нагадують, що тоді глава МЗС ФРН привіз з собою трьохетапний план, розроблений США, Британією, Францією, Німеччиною і Росією, про врегулювання ситуації на Південному Кавказі. "План Штайнмаєра" передбачав підписання угоди про незастосування сили, початок відновлювальних робіт на кошти країн-донорів і визначення політичного статусу Абхазії. Але "формула" не спрацювала, а рівно через три тижні почалася війна.
Військова агресія Росії проти Грузії стала репетицією нападу на Україну. Вашингтон і Брюссель проковтнули російсько-грузинську війну, санкції проти Москви так і не були введені, а США, навпаки, почали перезавантаження відносин з Росією. Більш того, повзуча російська анексія грузинських територій триває донині. Російські прикордонники постійно пересувають прикордонні стовпи вглиб грузинської території.
Анексія Криму і війна на Донбасі
Російська військова агресія проти України почалася з анексії Криму і подальшого військового вторгнення на Донбас. Вперше з часів Другої Світової війни одна держава захопило території іншої. Напевно, саме це, завдяки правильній комунікації України на міжнародній арені, змусило Захід ввести санкції проти Росії. Хоча, по правді кажучи, економічні санкції були введені тільки після того, як проросійські бойовики збили пасажирський рейс MH-17 над Торезом.
На відміну від інших військових конфліктів на пострадянському просторі, війна на Донбасі не припинялася ні на день. Роль посередників в Нормандському форматі взяли на себе Німеччина і Франція. Результатом чотирьох зустрічей на найвищому рівні став Мінський протокол, підписаний в білоруській столиці 5 вересня 2014 року, і Декларація в підтримку комплексу заходів щодо виконання Мінських домовленостей від 12 лютого 2015 року. Було і два дорожніх карти з виконання Мінського протоколу і Комплексу заходів – "план Мореля" і "формула Штайнмаєра". Свої назви вони отримали по аналогії з прізвищами їхніх авторів – відомого французького дипломата П'єра Мореля і тодішнього міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра.
На засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську 1 жовтня Україна погодилася на "формулу Штайнмаєра" – механізм введення в дію закону про особливий статус Донбасу. Але виключно німецькою ініціативою це вважати не можна. За словами українських дипломатів, вперше про "формулу Штайнмаєра" йшлося в листі міністрів закордонних справ Німеччини та Франції до їх російського колеги.
Але всі ці документи більше відповідають інтересам Росії, ніж України. А Париж і Берлін методично схиляють Київ піти на поступки, мовляв, тільки таким чином на Донбасі настане мир.
"На 2014 рік, коли це відбувалося, у Штатів і Росії був період відлиги і перезавантаження відносин. Тому Німеччина і Франція взяли на себе відповідальність за врегулювання і хотіли показати, що можуть домовитися з Росією. І якщо ми подивимося на процес корекції їх позиції, вона йде по синусоїді: спочатку ближче до Росії, потім ближче до нас, тепер знову ближче до Росії. Але вони відстоюють насамперед власні інтереси. Вони зараз борються за доступ до величезного споживчого російського ринку. Путін їм пропонує вийти на російський ринок з їх високотехнологічними товарами. Тобто, він їм, фактично, пропонує економічне зростання. Жоден демократично обраний лідер відмовитися не в змозі. Мене в цій ситуації чесно кажучи дивують заяви Володимира Зеленського, що ми під все це можемо приєднати США. Я не розумію, навіщо їм цей головний біль. Це така ж ілюзія, як і те, що можна по свистку викликати Бориса Джонсона (прем'єра Великої Британії – Авт.), який почне займатися реалізацією Мінських домовленостей, замість того, щоб переконувати британських парламентаріїв проголосувати за Brexit", – сказав сайту "Сьогодні" директор інституту світової політики Євген Магда.
Схожість агресії Росії проти України на Донбасі з іншими конфліктами на пострадянському просторі величезна. Нам також нав'язують надання Донбасу особливого статусу. Правда, і "план Ющенка" по Придністров'ю передбачав те ж саме. Як і Меркель в 2010 році, зараз президент Франції Еммануель Макрон говорить про загальну архітектуру європейської безпеки з Росією. Але і відмінностей чимало. А головне – підписанти Будапештського меморандуму гарантували нам суверенітет і територіальну цілісність. Перемога чи поразка у війні з Росією знаходиться виключно в руках України. Саме нам приймати рішення, погоджуватися на російські формулювання "формули Штайнмаєра" чи ні, як і чим наповнювати новий закон про особливий статус, та й чи приймати його в принципі.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" розповідали про те, що бойовики на Донбасі пускають в хід гаубиці і самохідні гармати.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми