Ольга Харлан: "Якось на Новий рік я була Бабою Ягою"

- Настрій вже новорічний? – почали розмову з Олею, яка зараз в Америці.
- В США немає снігу. Тому поки не сильно відчуваю Новий рік. В моєму розумінні зима – це сніг, холодно. Новий рік без снігу – не Новий рік. У нас, в Україні, все, як має бути: взимку – сніг, влітку – жарко. Буває, правда, занадто, але я до цього нормально ставлюся.

- Які у вас традиції святкування Нового року і Різдва?
- Останні років п'ять ми з друзями їздили на Новий рік в Буковель – кататися на сноубордах та лижах. Але в цьому році туди їдуть без нас з чоловіком. А ми тут залишаємось.

- А як будете в США зустрічати?
- Думаю, в колі друзів. А може удвох. Я дуже люблю кататися на сноуборді, і в Америці багато гірськолижних курортів, класних трас. Хочу покататися, але розумію, що зараз, після операції, мені це не потрібно. Особливо через те, що я люблю падати, тому можу собі ще більше нашкодити.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- Ялинка, мандарини і олів'є для вас маст-хев?
- Мандарини ще не їла. Треба буде купити (сміється). Олів'є зробимо в будь-якому випадку. У мене завжди повинна бути ялинка, навіть якщо я не вдома. І чим раніше вона буде стояти, тим краще. Не думаю, що ми будемо її тут ставити, тому що квартира не дуже велика. Але, може, маленьку (посміхається).

- Що вам дарували найчастіше?
- Цукерки (сміється). Але я не сильно люблю шоколад, і для мене це було якось так: "Ну і гаразд..." Дарували іграшки, як всім: я була звичайною дитиною.

- А що хотіли, щоб подарували, але так цього і не отримали?
- Були популярні такі великі пенали зі змійками. Відкриваєш – там купа ручок. Я завжди собі такий хотіла, але у мене був маленький. Ним все і обмежилося (сміється).

- Ким вбиралися на Новий рік?
- У дитинстві ялинкою була, білкою, ясна річ, Снігуронькою, сніжинкою. На якомусь святі взагалі Бабою Ягою. Зараз, коли ми їздимо на Новий рік в Буковель, у нас обов'язково є костюмована вечірка. Один раз обирали героїв фільмів – я була принцесою Амідалою з "Зоряних воєн". Були країни світу – я вбралася німкенею. Перший раз, коли їздили, одягали светри з оленями (сміється). В минулому році у нас була дискотека 1980-х.

- Фехтувальників часто порівнюють з мушкетерами.
- Чесно: не люблю цього. Ми – жінки, і я – Констанція.

- Що для вас було найбільш яскравим враженням 2016 року?
- Був дуже складний рік. Дуже рада, що потрапила на чемпіонаті Європи в трійку. У 2015 році у мене не вийшло цього зробити ні на світі, ні в Європі. Нехай це і "бронза", я все одно була рада повернутися на п'єдестал. І в команді у нас було третє місце.

Олімпіада в Ріо – один з найяскравіших моментів у моєму житті, не тільки в 2016-м. Перед Іграми був колосальний труд. Але, мабуть, не достатньо ми працювали, якщо у нас все-таки немає "золота". На цих помилках будемо вчитися. Після Олімпіади – операція на плечі, відновлення, яке я зараз продовжую. Це великий і серйозний крок у моєму спортивному житті: зробити паузу і з'їсти "Твікс". Я присвятила час своєму здоров'ю. У попередні роки так не виходило: більше думала про спорт, ніж про себе.

- Тобто яскраві враження ви не обов'язково асоціюєте з чимось позитивним?
- Так, події є і погані. Життя така штука – ти рано чи пізно з цим зможеш впоратися. Після операції дуже важко. Є біль, і ти не знаєш, як буде потім. Ти все одно працюєш, сподіваєшся, що через пару місяців повернешся на доріжку, що вдасться відновитися.

- Який поєдинок цього року ви б назвали найкращим?
- На Олімпіаді зі збірною Італії за вихід у фінал. Ми то програвали, то вигравали. В кінці ми все-таки перемогли і на 100% убезпечили себе медаллю. Нижче другого місця ми б не опустилися, тільки могли придбати "золото". Але не вийшло. Для моїх дівчаток це взагалі перша Олімпіада. Вони дуже молоді, і те, що у них вже є медаль, про щось говорить. Сподіваюся, що для них це буде свого роду поштовхом. Коли команда фехтували в Пекіні, на нашій першій Олімпіаді, ми взяли "золото". Для мене це стало великим поштовхом – я почала показувати результати, впевненіше себе почувати. Я розуміла, що однією медаллю на Іграх ми не обмежимося. Я розкрилася як особистість і як спортсмен. Сподіваюся, у моїх дівчаток буде так само.

- Хто був вашим головним суперником цього року?
- Команда, з якою ми фехтували за перше місце на Олімпіаді, – Росія. Але спочатку ми готувалися боротися за фінал з Францією. Протягом сезону ніяк не могли знайти до них підхід і найчастіше залишалися з "бронзою". Але Італія обіграла Францію, і ми фехтували з італійками. Не можу сказати, що я не зраділа цій (сміється), бо з ними ми краще фехтуємо, ніж з француженками. А потім вже думали: якщо доберемося до Росії, то там вже будемо вирішувати. Ми часто їм програвали. В майбутньому будемо уважніше дивитися.

- Де найгарячіші глядачі?
- На Олімпіаді, звичайно. Там були присутні моя мама, сестра, спортсмени, приходили Ілля Кваша, Жан Беленюк. У них були свої змагання, і їм потрібно було готуватися, але вони все одно дивилися і переживали. Для мене важливо, щоб за мене вболівали. Я сама така людина, що я завжди підтримую фехтувальників на чемпіонатах Європи, світу. Мене чути скрізь! Я найголосніше кричу – від мене навіть люди відсідають. Мій голос якось не сильно люблять (сміється). Але я розумію, що ця підтримка потрібна спортсмену. А коли це вся Україна, то подвійно приємно.

- Які найбільш захоплюючі змагання, де ви були в ролі глядача?
- Коли ми ходили вболівати за інших українських спортсменів. Це дуже важко. Особливо переживала за Аню Ризатдінову. Ми розуміли, що вона найкраща, але там така політика, що пробитися до медалі дуже важко. І коли Аня виграє "бронзу", а ти розумієш, що вона реально "золота"... Я разом з нею, і плакала, і що я тільки не робила разом з Анею! Це якесь грандіозне відчуття. І за Жана вболівали і знали, що буде "золото" або "срібло", бачили, що він міг виграти. Якщо чесно, я в тій боротьбі нічого не розуміла. Я дивилася на людей, які сиділи поруч, на його партнерів по команді і тренерів, і питала: "Що відбувається? Що відбувається?". Мені здається, що так само і фехтування дивляться: не розуміють, але все одно вболівають.

- Рідні кричать на вас, коли дивляться по телевізору?
- Так, мама зі мною розмовляє через телевізор або комп'ютер.

- А як підтримують люди, яких ви особисто не знаєте?
- У Ріо я просто йшла по вулиці, зі мною знімали інтерв'ю. І до мене підійшли люди і запитали: "Ти фехтувальниця?". – Я кажу: "Так". – "Виграла щось?" – "Виграла "бронзу". Вони так зраділи! Почали фотографуватися. Так приємно, що для них медалісти – це як герої якісь. І неважливо, який вид спорту, яка країна. Вболівальники, які були на змаганнях, теж, як мені здається, не розуміли, що таке фехтування, але вболівали за нас, кричали: "Ольга! Ольга! Україна!".

- Вболівальники подарунки дарують?
- Після Олімпіади подарували срібний кулон з фігуркою фехтувальника. Це зробив ювелір, для якого я була натхненням. Він великий, тому щодня його не можу носити.

- Найцікавіше місце, де вдалося побувати?
- В країну я приїжджаю приблизно на чотири дні, і весь час у залі. Мені кажуть: "Ти бачила Афіни!". – А я: "так, там такий гарний зал, ви собі не уявляєте!". Я була там три рази і тільки один раз виходила кудись погуляти. Чіпає Пекін через те, що там було 8 років тому. Приємні спогади з ним пов'язані, з олімпійським парком зокрема. У Сеулі теж були: нас завжди тягне до міст, де брали Гри. Знайомилися з корейської кухнею: я любитель спробувати що-небудь цікаве. Їли щось дуже-дуже гостре – я аж плакала. Назви не згадаю.

- Найцікавіше місце, де вдалося побувати?
- В країну я приїжджаю приблизно на чотири дні, і весь час у залі. Мені кажуть: "ти бачила Афіни!". – А я: "так, там такий гарний зал, ви собі не уявляєте!". Я була там три рази і тільки один раз виходила кудись погуляти. Чіпає Пекін – що там було 8 років тому. Приємні спогади з ним пов'язані, з олімпійським парком зокрема. У Сеулі теж були: нас завжди тягне до міст, де брали Ігри. Знайомилися з корейською кухнею: я любитель спробувати що-небудь цікаве. Їли щось дуже-дуже гостре – я аж плакала. Назви не згадаю.

- Найцікавіша зустріч в цьому році?
- З командою зустріли в аеропорту в Римі Кіану Рівза. Ми навіть сфотографувалися. Він потім питав, хто ми і звідки, навіть поговорив з нами трошки. Ну і президента України не щодня зустрічаєш. У цьому році вийшло, що два рази його бачила і тиснула руку.

- Коли є вільна хвилинка, дивитеся кіно?
- Я дуже люблю "Гаррі Поттера". Дивилася і читала його мільйон разів, на всіх мовах: англійською, українською, російською. Англійською я його перший раз подивилася тут, в США. Десь раз на півроку переглядаю. І завжди ніби перший раз: сиджу, рот відкрила. Мені чоловік каже: "Олю, скільки можна? Ти знову його дивишся?!".

І "Фантастичних звірів" тут дивилися в кінотеатрі англійською. Було цікаво, але дуже відрізняється англійський та американський акценти. Американців я розумію добре. Слава богу, головний герой приїхав у Нью-Йорк, і там персонажів в основному грали американські актори. А ось його я не розуміла взагалі! Він щось говорить – люди сміються, а я повертаюся до чоловіка: "Чого вони регочуть? Я нічого зрозуміти не можу!". Але фільм мені сподобався.

- А серіалами не страждаєте?
- Раніше більше страждала. Дивилася перші п'ять сезонів "Надприродних", але потім вони почали вмирати, потім воскрешатися, а потім знову вмирати. Мене це дістало. Вже 12-й сезон знімають, і нічого не змінюється. "Гру престолів" дивилася два сезони, а після "Червоного весілля" в третьому я на них образилася і сказала, що не можу цього витримати. Зараз буде новий серіал – "Табу" з Томом Харді, якого я дуже люблю. Дуже чекаю, коли вже буде перша серія! І, звичайно, чекаю "Шерлока".

- Як щодо кращої книги року?
- Читала "451 градус за Фаренгейтом". Думаю, що ще перечитаю пару разів, щоб зрозуміти, як там все було насправді. Намагаюся читати англійською. Люблю читати про спортсменів. Останнє, що я прочитала – "Смак перемоги" про дієту Новака Джоковича. Спочатку я скачала цю книгу з метою прочитати про те, як він харчується, про безглютенову дієту, але виявилося, там і про його життя, про те, як він добивався всього. У нього велика команда дієтологів. Не він сам це придумав. Повернувшись додому, я теж займуся всерйоз своїм спортивним харчуванням. Хочу попрацювати з дієтологами, щоб більш професійно підійти до цього олімпійського циклу. Мабуть, у попередньому ми щось недоробляли, якщо такий результат. Я не кажу, що він поганий, але могло бути краще.

- Ви нещодавно виставили в Інтернеті свою картину.
- Це був мій перший досвід. Я ніколи в житті нічого не малювала. А тут пішла на курси. Це гарне проведення часу. Туди навіть можна брати їжу, пити чай, спілкуватися з людьми. Я, як спортсменка, підійшла до цього серйозно. Мене відволікти було дуже важко (сміється). Чоловік повісив картину, я спочатку не хотіла цього, але він сказав: "Нехай висить".

- Як ще відпочиваєте душею?
- Тут ми намагалися окультуритися – ходили в Музей сучасного мистецтва в Бостоні. Там є все, що хочеш: ми бачили і Моне, і Пікассо. Ходили самі, тому що з гідом ми б там за цілий день все не обійшли. А взагалі дуже б хотілося потрапити на концерт симфонічного оркестру.

- Любите класику?
- Знаєте, раніше не помічала за собою. Я слухаю різну музику, під настрій. У мене в плейлисті і Metallica, та Джастін Бібер, і те, що взагалі ніколи не перетинається. А класику нещодавно почала слухати і зрозуміла, що мені подобається. Сідаю, закриваю очі і уявляю, що я на концерті (посміхається).

- З яким моральним і фізичним настроєм ідете в наступний рік?
- Душею добре зараз себе відчуваю, тілом – не дуже. Потрібно ще багато працювати над собою і над плечем. Головне, не поспішати. Я у доброму моральному стані, тому що є бажання рухатися далі, працювати, досягати нових цілей, вигравати. Ну вигравати – це така справа, як піде. Принаймні, намагатися.