Ігор Рець
Випусковий редактор Початок нового 2019 року ознаменувався важливою новиною – в Україні почали серійне виробництво РСЗВ (реактивної системи залпового вогню) "Вільха". Цей ракетний комплекс – глибока модернізацією радянського "Смерча". На відміну від старшого радянського брата, 300-мм ракета "Вільха" оснащена системою самонаведення і вражає ціль на відстані в 120 км. Це і є високоточна зброя майбутнього, про перспективи розвитку якого сайт "Сегодня" поспілкувався з директором інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергієм Згурцем.
- Нещодавно міністр оборони Степан Полторак в інтерв'ю повідомив, що запускається серійне виробництво комплексу "Вільха". Наскільки запуск озброєння – важлива подія?
– Дивлячись що приймати як точку відліку. Наприклад, для розробника важливою точкою є створення комплексу. Для промисловості – розгортання серійного виробництва, для армії – навчання особового складу застосуванню нових зразків озброєння. Всі точки є важливими, але результат залежить від їх інтегрального з'єднання.
Якщо говорити про комплекс "Вільха", то це один із зразків високоточної зброї, яка була розроблена в Україні в досить короткі терміни.
Високоточним озброєнням ми називаємо системи, які здатні вражати цілі з гарантованою точністю вище 50%. Але де-факто показники у високоточної зброї набагато вище, тому що вони забезпечують поразку мети з коефіцієнтом 0,8-0,9. При цьому в Україні розробляються різні зразки озброєння, яке може претендувати на назву високоточного.
"Вільха" – перший зразок, який пройшов шлях від розробки до початку серійного виробництва, і я думаю, що вже цього року ми отримаємо певну кількість модернізованих систем "Смерч" з можливостями, які забезпечує нова розробка.
Тому що за документацією Міністерства оборони це глибока модернізація комплексу РСЗВ "Смерч", яка має на увазі використання автоматизованих систем управління і нового високоточного снаряда, який розроблений КБ "Луч". На відміну від радянської РСЗВ, яка покривала одним залпом території в кілька футбольних полів, тепер кожна ракета має свою мету, і на дальності 70 км вона може знищувати цілі не за площею, як старий "Смерч", а точковим попаданням. Друга ключова відмінність – в автоматизованій системі, яка дозволяє призначити кожній ракеті свою мету. Це частина роботи, яку зробило КБ "Луч".
Фото: А. Лесик
Серійне виробництво використовує потенціал Павлоградського хімзаводу, який виготовляє нове сумішне паливо, і потужності КБ "Луч", які пов'язані з виготовленням ключових елементів цього виробу.
Але розгортання серійного виробництва – завдання, яке вирішується не КБ "Луч" або Міноборони, а Міністерством економічного розвитку і торгівлі в рамках державної цільової програми розвитку оборонної промисловості. Ця програма реалізується з 2017 року і передбачає виділення коштів на підготовку виробництв за ключовими напрямами під ті проекти, які потрібні армії. І "Вільха" – один з таких проектів поряд з іншими авторитетними проектами.
Тому, якщо ми говоримо про "Вільху", то цього року ми пройдемо перший етап – отримання в війська перших серійних зразків. КБ працюватиме над вдосконаленням цього виробу, забезпечуючи більшу дальність застосування, "Вільхи" версії "М", а війська вчитимуться застосовувати комплекси на полі бою, що істотно підвищить ефективність ракетних військ і артилерії за рахунок появи нових зразків в їх арсеналі.
- У Міністерстві торгівлі заявляли, що вартість "Вільхи" – майже мільярд. Наскільки це значна сума для такого проекту?
- У нас вся державна програма розвитку оборонної промисловості Мінекономрозвитку того року мала цифрове вираження в межах трьох мільярдів гривень.
Фото: А. Лесик
Якщо Кубів дійсно називав таку суму, кажучи про "Вільху", значить, третина програми 2018 року пішла на вирішення завдань, пов'язаних з серійним виробництвом нового комплексу.
- У чому конкретно полягала модернізація "Вільхи"? Це нові електронні компоненти, розробка програмного забезпечення?
- Коли ми говоримо про комплекс "Вільха", то це нова високоточна реактивна система залпового вогню. Радянський "Смерч" був системою, яка не передбачала наведення ракет на окремі точки. Це був вал вогню по площі, який зносив все. Системи управління на снарядах не було, тому КБ "Луч" вирішував завдання системно.
Ресурси ракет "Смерч" – це твердопаливні снаряди з періодом зберігання в 20 років. Всі ракети, які у нас – за межами гарантійних термінів використання. Потрібно робити інше паливо. Інша паливо робилося Павлоградським хімзаводом. Система управління, яка забезпечувала влучання в ціль, створювалася КБ "Луч" в ролі інтегратора із залученням інших підприємств. Тому, щоб снаряд вилетів і в польоті коректувався, потрібно створити ноу-хау. Була створена абсолютно нова система управління, коли в передній частині ракети по пояску розташовані 92 маленьких двигуни, які коректували політ ракети.
Були включені в роботу підприємства, які забезпечували наведення ракети за інерційною системою, наприклад, підприємство "Орізон-Навігація" (м. Сміла). Маючи радянську платформу, ми на неї поставили абсолютно нові ракети, нові системи автоматизації, системи підготовки ракет до пуску; за великим рахунком, ми створили серце нового зразка озброєння, і тут лідируючу роль займає КБ "Луч".
- Є думка, що за 2 роки Україні вдалося створити те, що є тільки у десятка країн світу – повний цикл виробництва озброєння. Наскільки серйозно можна ставитися до таких заяв?
- Їх можна оцінювати по різному, але суть не змінюється. А суть в тому, що в умовах війни почали реалізуватися ті проекти, які довгий час відкладалися. Це – ракетний корабельний комплекс "Нептун", розробка з "Вільхи", яка пропонувалася КБ "Луч" і в ранніші періоди. Ці напрацювання дозволяють вирушити в створенні зенітно-ракетних комплексів, використовуючи певні рішення, які закладені в ракету для комплексу "Вільха".
Тому порівнювання себе з кимось – питання амбітне, але, з іншого боку, ми завжди повинні розуміти, якими конкурентними перевагами ми володіємо, і якими обмеженнями ми скуті. Якщо у нас мало грошей, то ми повинні шукати ефективні альтернативні шляхи підвищення боєздатності, і в цьому якраз ключова перевага розробок, які пропонує КБ "Луч".
- До чого приведе подальша розробка в області високоточного озброєння? Це розробка нової зброї чи модернізація старої?
- Зброя створюється не просто так. Будь-зразок зброї, яке створюється в Україні, є відповіддю на запит військових. Військовий висуває певні тактико-технічні вимоги до зразка, який потрібний українській армії. Якщо такого зразка в українській оборонній промисловості немає, а потреба для військових в ньому є, вони купуватимуть такий зразок за кордоном.
Тому завдання оборонної промисловості – в принципі, в першу чергу, задовольнити потреби української армії. І це є наріжним каменем усіх трансформацій, які відбуваються в оборонній промисловості у воєнний період. Деякі зразки, які створюються українською оборонною промисловістю, військовим, може бути і не підходять, але мають експортний потенціал, тому що підходять під вимоги інших замовників.
Коли ми запитуємо, яка зброя створюватиметься української оборонною промисловістю, відповідь залежить від того, які вимоги висуватиме українська армія, і чи вона за це платитиме, а з іншого боку – які вимоги висуватимуть закордонні покупці, і чи зможемо ми надати їм свою продукцію, яка буде конкурентна по відношенню до продукції інших країн.
У цьому конгломераті якраз і створюватимуться зразки зброї, які орієнтуються на якийсь фінансовий попит.
Якщо ми говоримо про "зброю майбутнього", про якісь нові зразки, то, за великим рахунком, їх виробництво можливо в умовах, коли ми формуємо науковий або технологічний заділ. Коли ми фінансуємо пошукові роботи, дослідні роботи, пов'язані зі створенням зразків, які дадуть якісь нові властивості. Але цей процес не гарантує отримання такого результату. Однак при малих грошах ми не хочемо платити за помилки. Але створювати дослідні зразки, шукати щось нове, і постійно вимагати від наукових кіл і промисловості отримання стовідсоткового результату – це неправильно. Потрібно давати право на помилку. Поки ми права на помилку не даємо, ми йдемо шляхом модернізації старого озброєння або створення зразків, які гарантовано будуть затребувані або українською армією, або на зовнішньому ринку. Але цей "люфт можливостей" вужче, ніж свобода дій нашим головам займатися свіжими ідеями
Я прихильник того, щоб "розхитати ситуацію", дати право на помилку, і виділити фінансування на експериментальні пошукові роботи, які дійсно можуть привести до якихось інтегральних проривних рішень, які можуть використовувати нашу креативність для створення зразків, потрібних нам для захисту. Тому що ми йдемо шляхом лінійного протистояння нарощування мощі Російської федерації за паралельними зразками. Це не зовсім вірно. Ми не станемо Голіафом. Нам потрібно шукати альтернативні асиметричні відповіді російській перевазі за кожним сектором. Тут потрібно помізкувати. Поки оборонна промисловість і армія йде колією, яка нарізана минулими періодами і жорстким попитом через витрачання фінансових коштів. Зараз нам потрібно змінити ситуацію і створити умови для живішого підходу до цих завдань.
- Як це нелінійне протистояння з Росією має здійснюватися?
- Ми умовно знаємо, що російська загроза спирається на три сектори: системи ППО, які мають дедалі ширші радіуси застосування, системи радіоелектронної боротьби, яка "паралізує" противника і не дозволяє ефективно здійснювати управління, і ударний компонент – розвиток ракетних засобів нападу, від дозвукових до надзвукових ракет, закінчуючи ракетами класу "Калібр".
За великим рахунком, це та концепція, яка створена у росіян на тлі того, що їм потрібно було знайти точки уразливості американської військової машини, і вони кинули гроші в РЕБ, щоб засліплювати американські супутники, створити купол протиповітряної оборони, щоб не підпускати війська противника і створити ракетні комплекси дальньої дії, які дозволять на будь-якому рубежі завдавати удари по противнику.
Розуміючи ці три глобальні конкурентні переваги Росії, ми повинні шукати варіанти, коли ми малим шляхом зможемо або мінімізувати ці речі, або звести їх нанівець. У нас є прекрасна школа електроніки та напрацювання, які здатні створювати зразки радіоелектронної боротьби, які здатні завдавати такої ж шкоди Росії, як якщо б це були російські засоби. З іншого боку, поки лави російської армії насичені новими комплексами ППО, то треба порахувати, з якого періоду кількість цільових каналів, які може забезпечити комплекс С-400, стає марним. Чи можемо ми, умовно кажучи, на один комплекс випустити 300 маленьких безпілотників, які заб'ють канал РЛС і фактично його сліпитимуть, мінімізуючи можливість використання ракет комплексу С-400 проти наших цілей? Якщо виявиться, що дійсно, безліч дешевих безпілотників здатні паралізувати систему ППО Росії, то ймовірно, потрібно відпрацювати методики масового застосування таких зразків.
Коли ми дійдемо до російських крилатих ракет, ми повинні розуміти, які вразливі місця у цих ракет з точки зору управління і збивання їх з маршруту, і таким чином сформувати відповідну стратегію, яка мінімізує загрозу застосування крилатих ракет по українській території. Тобто ця стратегія спрямована на пошук нелінійних шляхів, і я думаю, це той шлях, який є найзатребуванішим найближчим часом.
- Це наукомісткий процес. Наскільки ми готові вплутуватися в таку гонку з державою, у якої величезний бюджет на армію?
- Є два види воєн: на знищення і на виснаження. Зараз Росія спокійно йде за варіантом війни на виснаження, коли, підтримуючи якусь напруженість на наших кордонах, демонструючи міць, вона домагається впливу на політичний устрій України, показуючи безперспективність боротьби з російською машиною. Вся війна перемістилася в зону когнітивних вимірів, коли війна відбувається в мізках, коли всередині нашого бійця або політика відбувається злам, що боротися марно. Тоді роль зброї йде на другий план.
Тут країна повинна формувати впевненість в тому, що можна вести війну проти переважаючих сил противника, а таких прикладів в історії дуже багато; наша асиметрична протидія має бути спрямована не тільки розробку нових способів і форм ведення бойових дій з використанням існуючих і нових зразків, а й формування розуміння, як протистояти переважаючим силам противника, і що воля до перемоги часом значиміша, ніж наявність сучасної техніки.
- Яких надалі технічних рішень слід чекати від оборонної промисловості?
- Конкурентні переваги як в бізнесі, так і на полі бою, визначають не матеріальні ресурси, а нематеріальні. До нематеріальних відносять якість систем управління і вишкіл особового складу. Як якість систем управління питання зв'язку та автоматизації виходять на перший план: першим побачити противника, першим оцінити ситуацію, прийняти рішення і випередити противника в його діях на кожному етапі. Питання автоматизації військ і підвищення якості систем управління, я думаю, стають "пріоритетом №1" для української армії. Ми повинні забезпечити умови, при яких кожна бригада була б досить автономна, і командир бригади одержував достатньо інформації, щоб можна було проводити бойові дії в випереджаючому темпі порівняно з російськими військами.
Стосовно нових зразків – близько 20 нових зразків виходять в серійне виробництво, близько 11 зразків закінчують державні випробування цього року; при вдалому проведенні випробувань вони також підуть в серійне виробництво. У цих 11 зразках – великий компонент виробів, які збільшать ефективність застосування артилерії, автоматизація процесів управління, забезпечення командування засобами розвідки. Це підтвердження того, що питання бойового управління – один з пріоритетів Генштабу Міноборони.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми