Відносини України з партнерами: Росія не відпускає, Європа не приймає, Америка далеко

24 серпня 2016, 09:30

Крістіна Зеленюк Крістіна Зеленюк

Цікаво, що найбільша підтримка вступу в ЄС спостерігалася у 2000 році: "за" – 56%, "проти" – 10%

За всі 25 років своєї Незалежності Україна пережила чимало злетів та падінь: довгі внутрішні перетворення, довгий все ще триваючий шлях реформ і постійна зміна зовнішнього вектора руху. Правда, в питанні цього самого вектора руху доречніше застосувати вираз першого президента Незалежної України Леоніда Кравчука: "Курс колишній, хід задній". Прийшовши до влади на початку 90-х Кравчук з перших днів голосно заявив про рух України в Європу. Але потім, як то кажуть, щось пішло не так. В Україні навіть жартували, що Берлінська стіна не впала, Європа просто пересунула її на кордон з Україною, не бажаючи нашої інтеграції. Не хотіла цього і Росія: то суперечки навколо Тузли почне, то ціною на газ і Чорноморським флотом шантажувала, то Віктора Януковича $ 3 млрд кредитом купить, а два роки тому, перейшовши військовий Рубікон, забрала у нас Крим і розв'язала війну на Донбасі. Захід в особі Євросоюзу та Штатів нам допомагає, але в той же час у них багато своїх внутрішніх проблем (вибори, криза мігрантів), які потрібно вирішувати. А Україні залишається і далі боротися за свій європейський вибір і сподіватися, що режим Путіна в Росії скоро завалиться.

Реклама

НАТО І ЄС. Після розпаду СРСР і підписання, так званих секретних угод в Біловезькій пущі, Україна проголосила свою Незалежність. Хоча ще до підписання Біловезьких угод американський президент умовляв Україну залишатися разом з Росією.

"На перших парах були часи, коли був президентом Буш, а Горбачов президентом СРСР, Сполучені Штати Америки в особі влади не хотіли незалежності України. Я мав можливість спілкуватися з Бушем, він мені говорив прямо: "Пане президенте, курс буде правильним (вдумайтеся – Кравчук), якщо ви будете вести лінію не на від'єднання і політичний розпад Радянського Союзу, а реформи, перетворення в рамках Радянського Союзу". І він так і виступав на Верховній Раді України, як ви пам'ятаєте", – сказав в інтерв'ю Сегодня.ua Леонід Кравчук.

"Я дуже добре пам'ятаю цей виступ Буша у Верховній Раді, тому що мені довелося його кілька разів цитувати, і зараз як викладачеві, – згадав в інтерв'ю Сегодня.ua надзвичайний і повноважний посол Роман Безсмертний. – Базовим посилом тієї ситуації була необхідність утримання стабільності на фоні Німеччини, яка об'єднувалася. Непублічними умовами цього були збереження певного територіального впливу на певні сектори, зони впливу, геополітичну карту, геополітичні кордони і так далі. Тому, виступаючи, президент Буш виходив саме з цих параметрів".

Проголосила Україну свою Незалежність з поправкою на позаблоковість і нейтралітет, які ми зберігаємо донині. І хоч Петро Порошенко і всі українські еліти хором заявляють, що Україна прямує на інтеграцію в ряди Альянсу, потроху приводячи свою армію до стандартів НАТО, насправді над нашою головою Дамокловим мечем висить "ні" Росії. І справа не в тому, що в цьому внутрішньому для України питанні ми повинні слухати Росію.

Реклама

"Я думаю, щоб не дратувати сусіда, у якого в арсеналі є ядерний чемоданчик, ваша влада і не виносить питання (про вступ України в НАТО – Авт.) на референдум, поки ви не будете готові. Я думаю, світові лідери також реально роблять поправку на непередбачуваність Путіна з урахуванням легендарної валізки, тому навіть ПДЧ (План дій щодо членства – Авт.) Україні не поспішають давати", – сказав нам на саміті Східного партнерства в Ризі один з німецьких дипломатів.

Україна і сама не поспішає звертатися за цим ПДЧ. "Якщо говорити про Україну, то слід зазначити, що вона на сьогоднішній день не прийняла рішення вступати в НАТО, і не подавала відповідну заявку. Якщо Україна вирішить подати, то така заявка буде розглядатися таким же способом, як заявка від будь-якої іншої країни... На сьогоднішній день Україна вирішила вибрати "покроковий" підхід: сфокусуватися на реформуванні та модернізації країни, зокрема сектору безпеки і оборони, і тільки потім поставити питання про членство (України в НАТО – Авт.) на порядок денний", – говорив в інтерв'ю Сегодня.ua напередодні саміту НАТО в Варшаві глава представництва НАТО в Україні Олександр Вінніков.

5512097

Фото: focus.ua

Що ж, схоже, для цього є певні передумови. Якщо поглянути на підтримку українцями ідеї вступу до лав Альянсу в динаміці, простежується цікава закономірність. Так, у 2000 році негативно до цього ставилися 33,5%, позитивно – 25%.

Реклама

Пік підтримки припав на 2015-й: кількість прихильників членства в НАТО 43%, противників – 34%. Але в 2016 році відсоток прихильників і противників зрівнявся – 38% на 38%. Так що після результатів таких вимірів влади ще доведеться проводити інформаційно-просвітницьку кампанію про інтеграцію, якщо Україна все-таки будуть готові прийняти в НАТО.

Куди цікавіше складалися відносини України з ЄС. З самого початку ми проголосили, що хочемо інтегруватися в Європу, а в 1993 році закріпили це в постанові Верховної Ради "Про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики". Трохи пізніше Україна перша з усіх пострадянських республік підписала з ЄС Угоду про партнерство та співробітництво. Але далі підписання справа так і не пішла. Один з українських міністрів закордонних справ тоді пожартував, що Берлінська стіна не впала, Європа просто пересунулась на кордон з Україною, не бажаючи нашої інтеграції. Каменем спотикання був ядерний арсенал України, від якого, в результаті, нас змусили позбутися, в обін на підписання Будапештського меморандуму, який сьогодні виконувати ніхто не поспішає (захищаючи Україну від Росії).

Втім, якщо вірити людям, які тоді перебували при владі, Україна не мала іншого виходу, як позбутися від ядерних боєголовок. "У нас не було власної української ядерного зброї. Це була зброя, вироблена в Росії і розміщена на території України: 165 ракет, 10 боєголовок. У 1998 році боєголовки потрібно було б починати міняти. Інакше вони б ставали небезпечними. У нас в Україні боєголовки замінити не можна. Боєголовки не продаються на базарі. Значить, нам потрібно було звернутися до Росії, щоб вони нам їх замінили, нам на нашій землі, українській незалежній землі, українські боєголовки. Це реально? На нас чинився безпрецедентний тиск з боку США, Європи і Росії. Тому що всі наші боєголовки були спрямовані на Сполучені Штати Америки. Вони не могли чекати, поки ми щось придумаємо. А ми придумати щось не могли. Тому цей тиск був закономірним з їх точки зору", – сказав в інтерв'ю Сегодня.ua Леонід Кравчук.

В тренді
В Україні може з’явитися своя система ПРО "Залізний купол"
В тренді
Я був безкомпромісний. Перший коментар Степанова після звільнення
В тренді
В Україну завітає похолодання: як зміниться погода до кінця тижня
Дощ на Хрещатику у Києві

Але, навіть позбувшись ядерних боєголовок, Євросоюз не поспішав давати нам ключик від заповітних дверей в Європу. У 1998 році всі країни-члени ЄС ратифікували Угоду про партнерство та співробітництво, в середині 2000-х в Україні до влади приходять прозахідні політики в особі Віктора Ющенка, і, здавалося б, інтеграція до лав ЄС повинна піти повним ходом. "Але з Європейським союзом у нас трохи може і не склалося, а може і добре, що не склалося. Я проводжу дивовижні паралелі. Помаранчева революція пройшла, і у нас була така хвиля і громадська підтримка, що можна було розраховувати на швидку інтеграцію. Я віце-прем'єром з євроінтеграції став в лютому (4 лютого 2005 року – Авт.) і буквально через три-чотири місяці в Нідерландах і Франції проходять провальні референдуми по європейській Конституції. І Європа повністю розгортається на внутрішні рішення, Лісабонський договір (Договір про реформу ЄС – Авт.), і нас відкидає – ЄС стає не до України", – пише в своєму блозі для Сегодня.ua екс-віце-прем'єр з євроінтеграції тих часів Олег Рибачук.

Зараз ситуація повторюється: знову євромайдан, знову євроінтеграція повинна піти повним ходом, але, на жаль, знову маємо BREXIT і, крім того, що ми маємо війну з Росією, перед ЄС знову стоять колосальні виклики – міграційна криза. Та й проблема є в самому ЄС. "Брюссель не породив якесь сильне лідерство, а створив як планктон бюрократію, якій не дали можливосіт дивитися кудись за горизонт, а якій дали можливість регулювати знамениту кривизну огірків або округлість картоплі. Тобто, вони дуже зарегулювали економічні відносини, виробляли тисячі і мільйони якихось директив, і це викликало опір", – вважає Олег Рибачук.

Реклама

І судячи з соціологічних опитувань, українці розчарувалися в Євросоюзі. Найбільша підтримка вступу в ЄС спостерігалася у 2000 році: "за" – 56%, "проти" – 10%. Далі підтримка членства в ЄС знижувалася, досягнувши мінімуму в 2013 році – 42% "за", а в 2016-му склав 48% "за".

РОСІЯ І ВІЙНА. За словами Романа Безсмертного, Україна завжди була проблемою для Росії. Основним викликом, який завжди присутній, і буде присутній в історії країни – це наш сусід. "Досягнення України для нього завжди будуть проблемою. Завжди перемоги України будуть поразкою для Росії. Звідти нам створювали, створюють і створюватимуть проблеми. Окупація Донбасу, анексія Криму – це головний виклик, з яким нам доведеться жити. Я думаю, нам доведеться з цим жити ще чимало часу. Не буду називати років, але довший час, а може навіть доречно сказати – довгий час", – вважає Безсмертний.

Якщо копнути глибше в історію, відносини України з Росією з вини останньої не ладналися вже останніх років 300. "Україна була колонією не тільки 70 років під комуністичною Російською Імперією, але і при Царській Імперії. А Царська Імперія проводила антиукраїнську політику широко, відкрито і душила українську повністю. Вона перейменувала українців в малоросів, заборонила нашу мову, наш театр – все", – вважає автор "Акту про Незалежність України" Левко Лук'яненко.

93786

Фото: ednist.info

Для України, та й для цілого світу навіть після Придністров'я і війни в Грузії анексія Росією Криму та війна на Донбасі стали повною несподіванкою. Ніхто й подумати не міг, що Кремль може піти війною проти Києва. Хоча на ділі передумови до цього були задовго до трагічних подій 2014 року. До 2014-го Росія застосовувала переважно невійськові методи. Наприклад, будівництво дамби до острова Тузла. Було кілька інцидентів на межі збройного конфлікту із застосуванням зброї в 90-х роках під час розподілу Чорноморського флоту. "Було це на рівні такого скажімо "хуліганства". Але в 2014 році Росія перейшла межу, і військовий інструмент став головним. І справа не тільки в Путіні і режимі – це закладено в російському менталітеті, там йде сприйняття України як молодшого брата. Путін як по Фрейду неодноразово публічно про це висловлювався. Найбільш популярну заяву він зробив в Бухаресті в 2008 році (на саміті НАТО – Авт.), коли він Бушу сказав, що Україна – це недодержава. Тобто, це пояснює багато чого, і з цього треба виходити", – говорив Сегодня.ua співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.

Єдність Заходу і введені економічні санкції суттєво вдарили по економіці Росії. Експерти і українські політики впевнені, що широкомасштабного вторгнення російської регулярної армії в Україну не буде. "Ось у нас зараз всі бояться, паніка невелика є, що нібито буде нова війна. Якщо Путіну починати війну, питання, а чому саме зараз? Для чого? Чого він за допомогою цієї війни доб'ється? Це зламає всю політику, яку Путін проводив останній рік, а реально – півтора року. Це тактична гра примирення з Заходом, пошуку компромісу. Велика війна все це зламає. Ця тактична гра спрямована на те, щоб домогтися зняття санкцій проти Росії", – говорив Сегодня.ua політолог Володимир Фесенко.

У той же час уповільнений конфлікт буде тривати не один рік і нам доведеться навчитися з цим жити, не повторюючи помилок минулого. "Якщо Росія раптом надумає захопити Україну, це буде кінець Росії. Росія тоді не виживе з багатьох причин. Україну захопити не так просто. Захопити Україну значить мати серйозний і дуже серйозний опір. Мати головний біль не для себе, а для всього політичного бомонду Росії. Цивілізований світ повністю ізолює Росію, і вона перестане бути членом світової спільноти і виявиться десь на околиці світу і після цього вона швидше, почне розвалюватися", – прогнозує Леонід Кравчук.

А ось Роман Безсмертний радить більше звертати уваги на такі країни, як США, Китай і Індія, налагоджуючи з ними співпрацю: "США і Китай залишаються тими геополітичними лідерами, які сьогодні ведуть і політику світу, і економіку. І найбільшою проблемою сьогодні для світу є непрогнозованість поведінки Росії. І звідси було б абсолютно неправильно не задіювати до вирішення і континентальних євразійських проблем країну номер один в цьому регіоні. Тим більше, система цього цивілізаційного конфлікту апріорі передбачає зіткнення двох світів: це протиставлення руху цивілізації і руху народів, який традиційно відбувається на цій території. В цьому випадку Китай відіграє одну з ключових позицій".

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти