Багатодітна мама-переселенка з Донецька: "Переживши жахи війни, дочка мріє стати психологом"

Знайти новий притулок і вижити. З такою метою 9 місяців тому покидала рідний Донецьк багатодітна мама Анна. Зараз вона з 4 дітьми живе під Святогірськом. Їх велика дружна сім'я виживає тільки на соцвиплати та гуманітарну допомогу від штабу Рината Ахметова.

Життя минає своєю чергою: новий дім, нова школа і садок для дітвори, нові турботи, нові друзі. З минулим життям пов'язують спогади. Світлі і болючі одночасно.

Молодший Анін син Сашко з'явився на світ за день до перших обстрілів донецького аеропорту. "Радість і страх – те, що тоді відчувала. Але все, що відбувалося, здавалося якимось нереальним, – згадує Анна. – Але з кожним днем ставало тільки гірше. У вересні мої батьки вмовили виїхати. Потрібно було думати про дітей. Вони, спостерігаючи постріли і військову техніку на вулицях, стали бояться всього: кожного гучного звуку, моєї довгої відсутності. Хоча я просто могла ненадовго вийти з дому за продуктами".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Зараз сім'я, як і раніше, в одному з сіл під Святогірськом. Відстоявши довгі черги, Анна переоформила соцвиплати на дітей. Старші Оля і Микита пішли в місцеву школу, молодші Соня і Саша – в дитячий садок. "Вижити тільки на виплати неможливо зараз. Ціни підскочили вдвічі. Вже багато місяців отримуємо допомогу від Гуманітарної штабу. Вона дуже важлива для нас, – розповідає багатодітна мама. – Роботи в селі немає навіть для місцевих, що про переселенців говорити. Підробляю санітаркою в амбулаторії сусіднього села. А скоро почнеться сільськогосподарський сезон. На роботу в поле у мене великі надії...".

У Донецьку жінка працювала вчителем іноземних мов. Зараз, в евакуації, щоб не втрачати навички, займається з місцевими дітлахами. Безкоштовно. Для душі. І радіє, що своїх дітей вдалося вчасно "висмикнути" з пекла бойових дій.

"Переживши жахи війни вдома, старша дочка мріє стати психологом. Багато разів ночами ставала свідком її "сеансів". Обійме молодшу сестричку і вмовляє поплакати, мовляв, так легше. А потім і казку добру розповість, – ділиться Анна. – Вона й для мене опора та підтримка. У такі моменти задумуєшся, як швидко подорослішали наші діти. Приїжджаючи за гуманітаркою, в чергах їх десятки таких зустрічаю. Навіть у найменших дорослий і мудрий погляд".