"Погоду в бою робить піхота ..." – інтерв'ю з ізраїльським інструктором української Нацгвардії

Наш співрозмовник – особистість в Україні впізнавана. Він – інструктор з підготовки першої експериментальної бригади легкої піхоти Нацгвардії. Цві Аріелі, за плечима якого – служба в елітній піхотній бригаді "Голані" ізраїльської армії, спецпідрозділі антитерору "Мівцар", активному резерві – спецназі військової розвідки, – уродженець Латвії. Перший раз приїхав в Україну в 2003-му в якості представника однієї з релігійних організацій і провів тут близько двох років. У 2011-му прилетів знову, і працював директором приватної єврейської школи. Один із творців єврейських дружин самооборони Києва та Маріуполя. Займався підготовкою бійців у волонтерському центрі "Патріот". У соцмережах розбурхує користувачів безсторонніми враженнями від роботи інструктором.

- Цві, ви працюєте на добровільних засадах?

- Так. Це безоплатна робота. Я кілька років працюю в українській юридичній компанії, куди запросив друг. Основний час приділяю роботі інструктором в бригаді Нацгвардії. Виживати непросто. Тому в планах – оформитися інструктором, або на іншу штатну посаду, з окладом. Зарплата в бригаді варіюється від 10 до 20 тисяч. Думаю, мій оклад складе близько 10 тис. грн. Інструктор в ізраїльській компанії, що працює за кордоном, заробляє від $5 до 7 тис. на місяць. Але це не мій випадок.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

- У минулому ви – співробітник ізраїльського спецназу?

- Я піхотинець. Тому і готую українських піхотинців.

- У нас до піхоті завжди ставилися не дуже шанобливо: "А-а-а, піхота! Пасе обози". У мирний час придумали синонім – мотострільці. І все одно це не льотчики, не танкісти, не моряки ...

- Так, в середовищі українських військових роль і значення піхотинців недооцінюють. І підготовка практично відсутня. Але в сучасній війні якраз легка піхота робить погоду. Не льотчики, не танкісти закріплюються на територіях, зачищають їх від противника і утримують. Піхота – те, на чому тримаються збройні сили країни. Це ілюзія, що війну можна виграти тільки літаками і високоточною зброєю. Без підготовленої і екіпірованої піхоти усі високі технології не мають сенсу. Ось чому ми намагаємося створити хоча б одну сучасну бригаду легкої піхоти в складі Нацгвардії, яка послужить моделлю для піхотних підрозділів не тільки НГУ, а й ЗСУ. Хочемо випустити сучасного піхотинця, настільки всьому навченого, що противник буде цього дуже здивований. Хочемо створити бригаду, що відповідає натовським стандартам. Такого в Україні ще не було. У нашому розумінні піхотинець – це солдат, який би в пішому порядку і на транспортних засобах вмів грамотно вести бій в різних умовах. Перед відправкою в зону АТО бійців готують місяць. Більшість з тих, хто служив раніше, під час строкової служби, взагалі не проходили ніякої підготовки. Навіть не стріляли! За місяць їх намагаються навчити тому, на що в західних арміях йде півроку і більше.

- Так, терміни різні...

- В ізраїльській піхоті після піврічного курсу бійці потрапляють в навчальну роту, звідки випускаються через 7 місяців. Протягом цього, другого етапу, постійні тренування чергуються з виконанням охоронних, патрульних функцій. Після рота розформовується, і хлопці розподіляються в діючі підрозділи: штурмові, оперативні, логістичні. Навчання спецназівця займає до двох років. Аналогічна практика – в британській, американській, інших провідних арміях. Піхотинців ніде не вчать місяць.

- А у вашій бригаді скільки триває курс?

- Чотири місяці. У червні буде перший, пробний випуск.

- На тренуваннях бійці по кілька годин тягають на собі величезне колоду. Прямо "Ленініана" якась. І в ізраїльській піхоті так само?

- Колоду тягають на етапі відбору. Це тест – хто як себе поводить, знаходить сили допомогти товаришеві, чи не ухиляється... В ізраїльській піхоті замість колоди використовуються армійські носилки, що має реальну користь. На них лежить умовно поранений, якого товариші виносять з умовного поля бою. У Нацгвардії носилки замінили дерев'яною колодою. Навантаження витримують не всі.

- Скільки людей відбраковується на етапі відбору?

- Відсів на етапі відбору – 1 з 8. У середньому. На одному з заходів пройшли 15 з 22, це більше, ніж зазвичай. В Ізраїлі нормальним вважається відсів від 8 до 10%.

- Які критерії? Відбираєте найміцніших? Психологічно стійких? Влучних стрільців?

- Справа не тільки в тактиці, умінні віджиматися від підлоги. Не в тому, щоб навчити бійця добре стріляти і швидко бігати. Це важливо. Але наше завдання – змінити мислення людей. Найпростіший приклад, коли на уточнення командира: "Питання є?", боєць автоматично чеканить: "Аж ніяк!", хоча йому багато чого незрозуміло. Але якщо він почне запитувати, це викличе негатив і командира, і товаришів по службі. У реальному бою виявляється, що питання були. Тільки він боявся їх ставити. В ізраїльській піхоті питати не забороняється. Навпаки, в тому, що не ясно, потрібно розібратися, отримати роз'яснення командирів. Питати не соромно. Соромно не хотіти знати і робити вигляд, що тобі все зрозуміло. Ціна такої уявної тями вкрай висока – життя. Ми ввели покарання за відсутність питань – віджимання, присідання. Спрацювало! Сьогодні бійці не тільки ставлять питання, а й розповідають про свої помилки під час вправ. Потім мені розповіли, що ініціатива придушувалася і до служби в армії, ще зі школи і навіть з дитсадка.

- Чому ще вчите підопічних?

- Вони займаються з 6:00 до 23:00, іноді відбій буває і пізніше. Це виїзди на полігон, стрільба з різних видів зброї лежачи, сидячи, стоячи. Це і заняття по бойовій техніці – БТР, інших машинах... Штурмові завдання, участь в рейдах, марш-кидках, засідках.

- Хто командир бригади?

- Олександр Волошин. Служив в Іраку, "Омезі", "Альфі", 8-му полку спецназу. Був в АТО і брав участь у боях із серйозними досягненнями. Ми побачили, що офіцери і солдати не тільки поважають комбрига, а й люблять його. Це незвично для України, але так повинно бути. У нас багато унікальних особистостей. Володимир Максимов виходив з Іловайська в складі групи батальйону "Донбас". Втратив товаришів. При виході написав по пам'яті 60 імен загиблих. Був взятий у полон, зумів втекти. Або Бекас – 11 років в "Соколі", досвідчений фахівець по штурмовій тактиці в будівлях. Комбат – 17 років в армії, служив в артилерії, спецназі, провів рік в АТО. Коли він бачить бійця з роти забезпечення, який несе дрова в офіцерський намет, змушує його віджиматися: "Це ми і самі можемо зробити!". Ротний з близької відстані особисто підбив два танки. Наш батальйонний лікар 16 років працював в ізраїльських лікарнях і приїхав в Україну віддати борг Батьківщині. Кінолог – служив в Іраку, призер міжнародних змагань. Дай йому волю – міг би підняти українську кінологію на якісно новий рівень. Волонтер Юрій Касьянов відправив до нас служити сина; чим може, постійно допомагає бригаді. Один з наших інструкторів стояв біля витоків легендарного загону Гура. Інструктор по спорту Артем Яковлєв – відомий в Херсоні волонтер і досвідчений тренер. Список унікальних людей в нашому підрозділі значний, чому в чималій мірі сприяв відбір.

- Ізраїльський офіцер і український – в чому різниця?

- В Україні, щоб стати офіцером, треба провчитися у військовому вузі чотири, а то й п'ять років. В Ізраїлі – рік. Але ступінь підготовки різна, і інтенсивність навчання теж. Тут командирська вертикаль реально починається з ротного. Посади рангом нижче існують чисто номінально. На відміну від ізраїльської армії, тут не було прийнято, що людина може щось пропонувати. За неї це завжди робили старші товариші.

- А сержантський склад?

- У підрозділах, де я раніше був, не всі бійці взагалі знають, хто командир відділення. У кращому випадку вказували пальцем – ось той. Але в чому полягають обов'язки "того", не знали, а він не знав своїх підлеглих. Ця система в корені неправильна. В Ізраїлі командир відділення – батько рідний для своїх солдатів, дуже почесна посада. В армії США – це стеля службової кар'єри молодшого командира за 10, 15, 20 і більше років... Він повинен 24 години на добу знати, де його солдат, який у нього настрій, ситий, чи відпочив, чи здатний виконати завдання. Командир повинен розібратися в характері кожного, пам'ятати, з якої родини той прийшов в армію, як звуть його матір, чи є у нього брати і сестри, дружина, діти (якщо є), хто вони, чим займаються, – від цього залежить і мотивація людини служити.

- Що вразило найбільше?

- Найдраматичніше – як багато людей гине в зоні АТО. Шокувала практика залучення солдатів для підмітання в лісі соснових голок. Або фарбувати в мороз стіни казарм перед приїздом начальства. Або чому з виділених бюджетом на нацоборони понад 100 млрд гривень не можна вирішити дріб'язкове питання облаштування громадських туалетів. Боєздатність армії складається з таких дрібниць. Вразили факти недбалого ставлення до обов'язків окремих посадових осіб, відповідальних за тилове забезпечення, хто не гребує погріти руки на війні, краде...

- Знаєте прізвища, посади?

- Знаю, але говорити про них в пресі рано. Не дадуть працювати. Є приклади, коли наші колеги-волонтери за критику піддалися гонінням. Їх усунули, понизили в статусі... Тому на деякі речі доводиться закривати очі. Сподіваюся, так буде не вічно... Іноді заради інтересів справи корисніше промовчати. Коли відбуваються реальні реформи, старе без бою не здається. Але не втрачаю надії. Та й командувач Нацгвардією генерал Аллеров нас підтримує.

- Що ставите собі в заслугу?

- Сьогодні бійців годують бананами...

- Замість чого?

- Не замість, а просто банани. Раніше в меню не було фруктів. Зараз є... Непросто дався і пристойний громадський туалет. Мене навіть стали ненавидіти деякі начальники за те, що привернув увагу до цієї делікатної проблеми. Упевнений: людина, готова ризикувати життям за свою країну, має право отримати від неї хоча б це ...

- Бувають в бригаді якісь неординарні випадки?

- Нещодавно робили марш-кидок на 33 км. Бігли через приватний сектор. Бабусі виходили з будинків: "Куди ви, хлопці?". А ті відповіли питанням на питання: "А Москва в якому напрямку?". І їм хрестилися услід...