Пів року провели у підвалі: нові історії музею "Голоси мирних"

Музей "Голоси мирних" / скрін відео

Життя мільйонів людей назавжди змінили бойові дії на Донбасі – тисячі загиблих і поранених, зруйновані міста, понад мільйон переселенців. Історії Музею "Голоси мирних" Фонду Ріната Ахметова шокують і надихають.

Тяжкі історії переселенців – у сюжеті Ростислава Сисоєва для "Сьогодні. Підсумків".

Бабуся та онук

Клавдія Шейко з онуком Павлом мешкають у прифронтовій Ольгинці. Мирне дитинство та спокійна старість опинилися під загрозою через бойові дії.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Я виходжу на вулицю і бачу на небі, як летять снаряди, від них сліди. Ну тоді злякалися, я бабусю в підвал завів", – розповідає Павло Шейко

На початку збройного конфлікту хлопчику було десять. Бабуся Клава – місцева довгожителька. За її пам’яті це не перша війна.

"Народилася 4 листопада 1926 року і до сих пір шкандибаю. Щаслива, що я живу і ще ногами ходжу", – каже жінка.

"Я дивуюся, наскільки вона сильна і через що вона пройшла, і в такому віці вона себе добре почуває. Настрій у неї завжди веселий", – додає її онук.

Зараз тут дорогоцінне затишшя, проте будь- якої миті все може змінитись.

"Снаряд упав буквально через дорогу в город і не розірвався. пощастило", – каже Павло Шейко.

У свої 95 років Клавдія Миколаївна встигає багато чого робити по господарству.

"Я звикла працювати. Не сидіти даремно", – каже вона.

На городі вирощує овочі. Прогнозує, що цьогоріч має бути гарний врожай. Польові роботи чергує із заняттям для душі – плетенням – такі подарунки готує найближчим людям.

У поважному віці життя мчить, як ніколи, розповідає бабуся. Наближається сторічний ювілей, і хочеться зробити якомога більше добрих справ. Своє найголовніше завдання Клавдія Шейко вже виконала.

"А я його врятувала. З самої як взяла з пелюшки від неї і все, і виховую", – розповідає бабуся, яка врятувала Павла від дитячого будинку.

Вона узяла його під опіку, коли народився, і вже шістнадцять років виховує онука.

Хлопець мріє, що бабуся дочекається його досягнень. Вирішив – буде навчатись у великому місті, потім – працювати машиністом поїзда. Обіцяє якомога частіше повертатися додому.

"Щастя це коли ти можеш жити без страху, коли ти з людиною, яку любиш і яка тебе любить", – каже він.

Подружжя Склярових

Де б не мешкало подружжя Склярових, у зв'язці з ключами від зйомного житла, завжди нагадування про рідний дім – ключі від квартири у Горлівці, де вони мешкали до війни.

Рятуючись від обстрілів, Склярови переїхали до Маріуполя.

"До сих пір прислухаєшся, щось десь упало, стукнуло – ти здригаєшся. Біжиш: "Бомблять!" Починаються від цього істерики. Чоловік намагається заспокоїти", – розповідає переселенка з Горлівки Валентина Склярова.

Вони прожили майже пів року у підвалі горлівської багатоповерхівки – підземне укриття більш-менш гарантувало безпеку, а на поверхні було справжнє пекло.

"Коли лягали 120-ки, я бігла з городу, кричала, щоб меншу отримати контузію, я просто бігла і кричала. Там метр пробіжиш, впадеш, і всю дорогу я кричала", – каже Валентина.

Разом із війною настали голодні часи.

"Без зарплати, у магазинах немає їжі. Рятувалися насінням та сухариками", – пригадує Валентина.

Незамінною тоді була продуктова допомога Фонду Ріната Ахметова, з вдячністю каже вона.

"Коли допомогу ти цю отримував, ти був щасливий. Ти не вмираєш з голоду, ти живеш. Все необхідне для життя в них входило. Ті ж крупи, борошно, цукор", – зазначає Валентина.

Голоси мирних

За роки бойових дій по обидва боки лінії зіткнення Фонд Ріната Ахметова видав дванадцять з половиною мільйонів продуктових наборів. Це врятувало три з половиною мільйони життів.

"Ми всі ненавидимо бідність, страждання, нещастя, але не в усіх є можливість з ними боротися – ми таку можливість маємо! Коли ми бачимо біль людини, ми не проходимо повз. Благодійністю я займаюся не перший рік і навіть не перше десятиліття. Благодійність – системна боротьба із системними проблемами", – каже Рінат Ахметов, засновник Благодійного фонду.

Свою історію Склярови залишили у найбільшому в Україні онлайн-музеї "Голоси мирних".

Збір свідчень збройного конфлікту ініціював Фонд Ріната Ахметова. В унікальний архів найближчими роками планується зібрати сто тисяч сповідей мирних жителів Донбасу.

"Історії "Голоси мирних" це абсолютно унікальний матеріал для роботи істориків, дослідників, науковців і сьогодні і в майбутньому. Унікальність цього музею, цих історій в тому, що вони розповідаються і пишуться тоді, коли війна ще йде. Вона ще не закінчена, по суті, люди розповідають історію, яка ще триває", – каже Наталія Ємченко, член наглядової ради Фонду Ріната Ахметова.

А історія родини Шейків, яка увійшла до музею , обов’язково має бути зі щасливим кінцем. Найважчі роки їм допоміг пережити найвідоміший благодійник України.

"Спасибі мільйонне, що ти нас не забув", – каже Клавдія Шейко.

"Від Фонду Ріната Ахметова була допомога – як на мене це дуже хороша допомога", – додає її онук.

Клавдія Шейко вірить, їй вистачить сил дочекатися миру.

"Мир, щоб жили, щоб весело було і жили завжди спокійно. Найголовніше – спокій", – каже вона.

Нагадаємо, в одному з сюжетів розповідалося, як переселенець і волонтер із Макіївки на Донеччині, що нині мешкає в Маріуполі, від початку бойових дій долучився до наймасштабнішої благодійної місії та як за цей час змінилося його життя.