Ігор Сєров
Провідний редактор Сьогодні 
Завтра, 20 липня, виповнюється рівно 5 років, як в Києві жорстоко вбили журналіста Павла Шеремета. Того дня він вийшов зі свого будинку, о 7:45 сів в автомобіль, щоб поїхати висвітлювати акцію протесту полку "Азов". Але через лічені хвилини, на під'їзді до перетину вулиць Івана Франка та Богдана Хмельницького, автомобіль вибухнув. Вибух був такої сили, що димом заволокло весь квартал. Уже пізніше в поліції повідомлять, що спрацювала вибухівка, встановлена під днищем автомобіля. Потужність бомби становила близько 400-600 грамів у тротиловому еквіваленті. Вбивця або вбивці не залишили жодного шансу на виживання.
За п'ять років у справі Шеремета з'явилося більше запитань, ніж відповідей. При цьому суд поки не зміг назвати мотивів вбивства і імен причетних. У ході розслідування були затримані троє підозрюваних – музикант Андрій Антоненко, волонтер і кардіолог Юлія Кузьменко і медсестра Яна Дугарь. Двоє перших відпущені судом під домашній арешт, Яні Дугарь суд скасував його. Всі вони називають справу сфабрикованою і наводять цьому низку своїх доказів.
Напередодні п'ятої річниці з дня загибелі Шеремета ми поспілкувалися з Юлією Кузьменко. За версією слідства, вона разом з Антоненком закладала вибухівку під авто Шеремета.
"Улюблений мій жарт зараз – приходьте в гості, я завжди вдома", – такими словами зустріла Кузьменко кореспондента "Сьогодні" і підняла спідницю, показавши на правій нозі електронний браслет.
Поки я налаштовував техніку для запису інтерв'ю, сталося те, чого вимагали сотні прихильників Кузьменко, Антоненка і Дугарь.
"291 голос за відставку Авакова, проголосували", – прочитав новину в своєму телефоні чоловік Юлії Петро.
Вона сприйняла цю новину спокійно.
Юліє, з яким почуттям Ви сприйняли новину про те, що Аваков подав у відставку?
- Ви знаєте, я чекаю не зміни прізвищ, а дій. Чекаю того, щоб в Україні було порушено питання фальсифікації кримінальних справ. Адже це стосується не тільки нас, не тільки нашої кримінальної справи. Система не змінилася від слова "взагалі". Ми сподівалися, що з появою нової поліції 2015 року щось зміниться. Але минули роки і стало зрозуміло, що це всього лише новий гвинтик в старій системі. Але я вірю, що є люди, для яких їхня робота – це честь і які хочуть розслідувати цю справу по-справжньому.
Які у Вас прогнози щодо вашої кримінальної справи?
- Сподіваюся, що завершиться "пшиком", оскільки вся справа проти нас – "пшик". З самого початку є відчуття повного абсурду. Є відчуття, що ми потрапили в якусь паралельну реальність і ніяк не можемо з неї вийти. Відчуття, що про нас знімають фільм без нашої згоди.
Шеремет загинув 20 липня. Що для Вас означає цей день?
- Щось означати для мене цей день став протягом останніх двох років. До цього Шеремета я не знала. Можливо, щось читала, як і кожна людина. Після того, як він загинув, я зайшла в інтернет подивитися, а хто ж такий Павло Шеремет. Слідство розцінило це як один з доказів моєї причетності. Тобто, за версією слідства, виходить, що, нібито, я вбила Шеремета, а потім зайшла в інтернет подивитися, хто ж це такий. Перебуваючи за ґратами, під арештом, я просила принести мені фото Шеремета, щоб хоч знати, хто це такий. Було якось неправильно, що тебе звинувачують у вбивстві людини, про який ти взагалі нічого не знаєш. Парадокс, правда? Зараз ставлення до цього дня змінилося, адже є потерпілі у справі Шеремета та потерпілі від справи Шеремета. Від справи Шеремета постраждали ми і українське суспільство. Що стосується рідних Павла Шеремета, то мені здається, що над ними познущалися. Крім того, що Шеремет загинув, його ім'ям ще й прикривають певні моменти. Коли я вийшла з в'язниці (перебувала там як підслідна. – Авт.), то один з друзів Шеремета мені сказав, що ця справа призведе до розчарування. І додав, що коли справа розвалиться, то вже ніхто не захоче шукати справжніх вбивць. Чому? Тому що від цієї справи все "шарахатимуться". Може, це і є чиєюсь метою? Але я сподіваюся, що одного разу настане і той день, коли будуть названі імена справжніх вбивць. До речі, був момент, коли журналіст Леонід Канфер, що знімає у мене, якось запитав, чи знаю я, що за день 20 липня. І після цього відповів, що 20 липня (1994 року. – Авт.) – це день першої інавгурації Олександра Лукашенка.
А що Ви робили 20 липня 2016 року?
- Ви пам'ятаєте, де Ви були 15 липня минулого року? Ні? Так і я можу сказати про 20 липня 2016 року. Але була зроблена роздруківка з соцмережі, був зроблений аналіз моїх переміщень – він був відтворений за допомогою мобільних операторів. Так ось, в ніч з 18 на 19 липня 2016 року я зустрічала в аеропорту "Бориспіль" свою дитину, яка поверталася з відпочинку. Ми повернулись додому. Практично весь день 19 липня я провела вдома, але на годину відлучалася до магазину. В ніч з 19 на 20 липня 2016 року я була вдома, останнє листування було здійснене о 21:45. Мій телефон не був відключений, як вважало слідство. Претензією було те, що з 21:45 до 8:30 ранку телефон був неактивним. Я нікому не телефонувала і не писала в цей час. Що сказати? Відповім так: я пристойна дівчина, яка ночами нікому не телефонує.
У багатьох кримінальних справах точки на "i" розставляє слідчий експеримент, відтворення подій. Яким для Вас став цей експеримент?
- В один із днів мій адвокат попередив, що вночі можливий слідчий експеримент. Чому вночі? Тому як вбивці, нібито, закладали вибухівку вночі. До речі, на відео видно, як ті люди, чоловік і жінка, йшли вдвох. На слідчому експерименті я йшла одна. Не порівнювали мій ріст і Андрія Антоненка. Напевно, це було зроблено спеціально. Мене провели тими вулицями, провели на ланцюгу. Пам'ятаю, що я тоді дуже замерзла і мене трусило від холоду. Водили багато. Я тоді побачила, що цими вулицями я ніколи не ходила. Можливо, проїжджала колись на таксі. До речі, потім в матеріалах справи було зазначено, що експеримент не вдався через мороз – його результати визнані недостовірними.
За всі ці роки який з днів був найскладнішим?
- Мені складно виділити з цього періоду якийсь один день. Їх було кілька. Наприклад, перші дві доби після затримання і арешту. Ти не розумієш того, що сталося і за що все це. Навіть була думка, що тебе таким чином хтось розігрує. Потім, коли почалися суди, то вранці ти прокидаєшся з надією, а потім, після рішення суду (про продовження арешту. – Авт.) ти повертаєшся і розумієш, що на найближчі 60 днів (на стільки продовжують запобіжний захід. – Авт.) у тебе надії немає. Це страшний стан, стан відчаю.
Як до Вас ставилися працівники ізолятора?
- Мені здається, що вони мені співчували. Спочатку, звичайно, ставилися насторожено. Можливо, не виключали, що ми терористи якогось світового рівня, співробітники якихось таємних контор. Після – співчували.
Ви хотіли б щось сказати родині Павла Шеремета?
- Так. Те, що не тільки я їм співчуваю через загибель близької людини. Співчуваю і в тому, що ім'я Шеремета тепер асоціюється з нашою системою. З системою, яка може взяти ім'я загиблої людини і зробити таке з невинними людьми. Сподіваюся, що одного разу це закінчиться і справжні вбивці будуть знайдені.
У травні стало відомо, що Яна Дугарь переписується з президентом України. Ви знали про їхнє спілкуванні?
- Ні я, ні Андрій про це не знали і не здогадувалися. Прекрасно пам'ятаю той момент, коли вперше почула про це. Дивлячись пресконференцію президента, я малювала. І коли Володимир Зеленський розповів про листування з Дугарь, то я зрозуміла, що зараз мене засиплють запитаннями. Я відразу написала пост, що не знала про це, але кожна людина має право спілкуватися з ким завгодно. Президент – це гарант Конституції, а наші права були порушені з самого початку. Яна, як і ми, чекає справедливості.
На якому етапі зараз судовий процес?
- У суді розглядаються докази сторони звинувачення. З 26 томів розглядатимемо зараз 18-й. У перших томах йдеться про те, що Павло Шеремет був убитий. Цього ніхто не заперечує. А ось з доказами стосовно нас відбуваються дивні речі. Один том присвячений огляду моєї сторінки в соцмережі. Ще один том – огляду сторінки Андрія, і ще один – огляду сторінку Яни.
Через арешт і судовий процес Ви позбавлені можливості оперувати. Як заробляєте на життя?
- Наступного року у мене було б 20 років безперервного стажу. У мене рідкісна для України спеціалізація (рентгенендоваскулярна хірургія. – Авт.). Не хвалюся, але можу сказати, що нас, таких фахівців в Україні – не більше 10. З хірургії, до речі, не можна йти надовго. Це така спеціалізація, коли руки можуть відвикнути. Можу сказати і таке: 12 грудня 2019 року, в день затримання, я зробила зранку дві операції двом діткам-підліткам, які спостерігалися у мене з дитинства. Після цього мене затримали. Знаю, що в їхніх сім'ях сильно плакали. Як заробляю на життя? У мене ж є сім'я, друзі, колеги, які мене підтримують у всьому.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми