Зниклі безвісти: хто зникає і чи є шанс знайти

Що робити, якщо рідна людина зникла безвісти, скільки українців губиться щороку і які шанси знайти близьку людину.

Про це у репортажі журналіста новин "Сьогодні" Павла Тирського.

Родина на запоріжжі досі не втрачає надії знайти свого сина, Володимира Клімова, який зник підлітком ще двадцять років тому.

Світлана Клімова показує фотографії свого сина та розповідає, що він із дому у селі Радивонівка Запорізької області вже тікав, але його знаходили за кілька днів.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Він один раз пішов, його знайшли в Криму. Його запитали – чого ти туди пішов? А він – хотів кораблі подивитися", – розповів Микола Клімов, батько зниклого.

А друга втеча затягнулась на двадцять років – у січні 2001-го він за невідомих обставин зник із батькІвської хати.

"Удома конфліктів не було, але була підозра, що він зв'язався з поганою компанією, тому що разом з ним було все з дому винесене", – каже мати зниклого.

Пошуки сина нині тривають у соцмережі: батьки розміщують там фото тоді ще тринадцятирічного Вови. Але хтозна, який нині уже тридцятитрирічний Володимир Миколайович. Можливо, у нього й ім’я та прізвище інші, але одна прикмета, ймовірно, залишилася – хлопець сильно гаркавив.

"Синку, я тебе дуже сильно люблю, і тато... і чекаємо додому", – плаче Світлана Клімова.

Щороку в Україні у розшук оголошують тисячі неповнолітніх. Ті, хто віком до 5-6 років – зазвичай жертви викрадень. Втім більшість зниклих – підліткового віку – 12-17 років. І щезають вони здебільшого із власної волі.

"Це перехідний вік, коли діти доводять, що вони можуть жити самостійно, і якщо немає теплих і довірчих стосунків із батьками, з мамою, з татом і свої проблеми вони не несуть у свій дім, у свою сім'ю, є якась недовіра, тоді ми отримуємо конфлікти, вони тікають, ховаються", – каже Олена Жовтобрюх, організатор волонтерської групи "Пошук зниклих дітей".

Та у зоні ризику не лише неповнолітні. Часто зникають безвісти й люди поважного віку, які мають проблеми із пам'яттю, і двадцяти-сорокарічні – ті, хто веде нездоровий спосіб життя – алко- та наркозалежні.

Незмінно у цьому списку й бізнесмени. Наприклад, у Києві пів року тому поліція визволяла викраденого підприємця Сергія Ткаченка. Спочатку його утримували в ямі у гаражі, потім прикутим до батареї у підвалі житлового будинку – усе заради викупу у 25 мільйонів доларів.

У небезпечному списку й українські заробітчани, які працюють у країнах Євросоюзу, насамперед, йдеться про нелегальних робітників.

"Роботодавці в Європі схильні приховувати якісь виробничі травми, якісь інциденти, які стаються на роботі і, як ми бачимо, це іноді призводить до того, що людей, наших робітників, які травмувалися, загинули на робочому місці, їхні роботодавці вивозять десь, залишають", – розповідає Віталій Махинько, голова профспілки "Трудова солідарність".

З 2014-го у зоні ризику опинилися уже не окремі категорії громадян, а жителі цілих регіонів – йдеться про окуповані території Донецької та Луганської областей і анексований Крим. Вони перетворилися на справжні "чорні діри": якщо хтось зникнув там, шанси бути знайденим живим та здоровим – мінімальні.