Віталій Андронік
Провідний оглядач Паул Пшенічка не звичайний учитель – його знають у всьому світі. У 2004 році Паула визнали кращим учителем з фізики, за версією Intel. Він почесний член Лондонського інституту фізики. Його іменем американська лабораторія Лінкольна назвала астероїд. Він – засновник проектно-орієнтованого методу навчання у школах. Учитель із Чернівців запрошували читати лекції та розповісти про свій метод у більш ніж 30 країн світу. А минулого року Паул Пшенічка переміг у національній премії Global Teacher Prize Ukraine і визнаний найкращим учителем України.
Вже 48 років вчитель викладає фізику та астрономію в Чернівецькому ліцеї №1.
НапередодніДня вчителя сайт "Сьогодні" поспілкувався з Паулем про те, як навчати дітей точним наукам, чому його тривожить стан української освіти та чи замінять онлайн-курси школи і вчителів.
"Я даю можливість учням самим провести урок, потім сиджу і сміюсь, тому що вони мене копіюють"
- Пане Пауле, ви працюєте в школі 48 років. Я знаю, що ви не планували бути вчителем, розкажіть з чим зіштовхнулися в школі і як за стільки років у вас змінювався підхід до навчання та учнів?
- Я пішов працювати в школу за направленням. Коли я закінчив університет, держава на три роки відправляла відпрацьовувати туди, де треба вчителі. Я потрапив у нову школу, яка існувала лише рік. До нас потрапили учні з усіх шкіл, і вчителі у нас були звідусіль. З чим зіштовхнувся? Нового вчителя діти не сприймають. Поступово налагодив із ними контакт. Я знайшов свій спосіб – ми ходили в походи, діти це люблять; був дуже хороший колектив, вчителі грали з учнями в баскетбол, волейбол – командні ігри.
- А як змінювались підходи до викладання фізики? Це не простий предмет для засвоєння.
- Дуже поступово. Я спочатку дуже тісно спілкувався з видатними колегами, які мають досвід. Дивився, як вони працюють. Переймав від них на скільки міг, бо я не закінчував педінститут – я фізик. Я завжди думав, що буду інженером, фізиком, займатися дослідами. Жива обстановка школі мені сподобалася більше і я не шкоду, що залишився. Поступово виробляв свій метод навчання. Але найбільший прорив був у 1991 році – я придумав інший спосіб навчання через практику.
- Розкажіть про цей метод, як він працює?
- Якщо учень дуже добре знає матеріал, розв'язує задачі, пише контрольні на відмінно – все одно він може не розуміти суті. Є діти академічно обдаровані, які добре вчяться, а є такі, яким дуже важко дається навчання. А фізика – теоретична і експериментальна наука. Десь на 7% – експериментальна і на 93% – теоретична. І є багато учнів, яким теорія не дається, але вони дуже добре вміють робити руками. Я розширив коло тих, хто може вчити фізику. Учень отримує знання, застосовує на практиці і уже ніколи їх не забуде. Наприклад, перед людиною можна поставити велосипед і цілий рік розповідати з чого зроблені колеса, шпиці, як працюють педалі. Учень швидко втратить інтерес. А можна дати цей велосипед і пару разів показати, як на ньому їздити. Ці шпиці і педалі швидко забудуться, а досвід поїздки – ніколи. Це і є метод проектно-орієнтованого навчання.
Фізика дуже цікавий предмет і треба його викладати цікаво. Я приходжу на урок і показую їм дослід, але такий дослід, що у них очі вилазять на лоба – як так? Наприклад, я беру сірник ставлю на нього другий сірник і раптом цей сірник починає підскакувати. Я розповідаю їм байку, що я можу телекінезом займатися і рухати предмети думкою. У мене в запасі дуже багато подібних речей. А далі розмовляю з ними. По-перше, намагаюся дуже цікаво розповідати. Я розповідаю, де застосовується те чи інше знання з фізики, показую фільм з YouTube – це дуже добре заходить. Я їх вчу задавати запитання. Не стільки я питаю їх, стільки вчу ставити правильні запитання. Втягую їх у розмову, щоб вони забули про свої всілякі вибрики, бо від нудьги вони починають займатися неподобством. Якщо їх зайняти, то буде робота. Так, учні абсолютно різні. Але коли їх 30, то неможливо з кожним попрацювати. А далі я можу працювати на трьох рівнях. Ось нещодавно я проводив невеличкий контроль. Я даю учню три варіанти: один – простий, другий – середній, і третій – складний. Вони самі обирають рівень складності. Для учнів, які дуже швидко мислять треба давати завдання, які відповідають їх можливостям, тоді у них є виклик, ентузіазм, драйв.
- А як змінився підхід до нового покоління? Адже 20 років тому Інтернет не був таким доступним, а зараз кожен учень має смартфон і доступ до мережі.
- Завжди було повно речей, які відволікали увагу учнів від навчання. Я не маю нічого проти того, щоб вони користувалися інтернетом. Єдине, що я забороняю списувати.
- Чого у жодному разі не має робити вчитель?
- Вчитель немає бути формалістом. Наприклад, учень може забути написати "Дано" в умовах задачі. Але звертати на це велику увагу – це формалізм. Я не зважаю на це. Намазюкав десь в зошиті – я не занижую за це оцінку. Мене цікавить творчий підхід учня. Якщо він знає, розуміє – він має добру оцінку. Є вчителі, які забагато читають нотацій учням –абсолютно даремно витрачають час. Це не виховує, виховують приклади: якщо ти працюєш з натхненням, то учні починають потроху тебе копіювати. Іноді я даю можливість учням самим провести урок, потім сиджу і сміюся, бо вони мене копіюють і роблять на мене пародії.
"Без добре підготованих вчителів ніякої реформи не буде"
- Ви розповідали про свій метод у більш ніж 30 країнах. Розкажіть, чим відрізняються українські вчителі та учні від закордонних.
- І вчителі, і учні всюди однакові: є як хороші, середнього рівня, так і погані. Я читав лекції у Швейцарії, Австрії, США, Сінгапурі. Проводив уроки в школах Австрії. Там зовсім інші порядки. Якщо учень нічого не робить – він має повне право на це. Хочеш – вчися, не хочеш – не вчися. Одного разу на уроці задав питання дівчинці, яка нічого не робила. Вона на мене подивилася в шоці. І я зрозумів, раз вони своїми справами займаються, то це їх проблеми. А проблеми великі, бо вони потім не отримають атестат – і це там також нормально. У Франції також можна вчитися, а можна не вчитися, але це до пори, до часу – це дев'ять класів. Далі треба визначитися, або покидаєш школу і йдеш працювати, або ось ці останні три роки визначаєшся куди йти: в технічну область або гуманітарну. І там вже дивляться на оцінки за попередні дев'ять років. Школярі вчаться добровільно, ніхто нікого не змушує, але вони знають, що на виході зі школи вони здаватимуть 10 іспитів за п'ять днів. І це дисциплінує.
- Що дисциплінує українських школярів? Ви хотіли би бачити подібну систему в Україні?
- Останні кілька років просто неподобство коїться. Атестат втратив усяку цінність. По-перше, атестат дають усім, навіть, якщо отримуєш одиниці. Це просто девальвація освіти. По-друге, учні одинадцятих класів бігають до репетиторів, обирають собі три предмети і просто не вчаться. Мало того, останні роки перестають робити уроки, бо це велике навантаження. В 11 класі треба вчити 18 предметів. Якщо серйозно їх вчити – треба сидіти цілодобово, а вони чхали на це діло і ходять до репетиторів, прогулюють уроки. Тим більше ЗНО сьогодні здали, а завтра все забули.
Треба робити те, що й Франція, та інші. Я був в Естонії, і діти там знають, що їм доведеться здавати іспит з предмету. При чому їм не кажуть, які предмети вони будуть здавати. І їм доводиться вчити все. Таким чином вони стимулюють освіченість.
- В Україні саме проводиться освітня реформа. Буде 12 річна програма навчання, і це має бути не заучування підручників, а навчання компетеностям. Ви підтримуєте реформу, чи змінить вона ситуацію на краще?
- Потрібно подивитися, як буде. Реформа почалася з молодших класів. І дуже добре, що вона почалася, бо взагалі нічого не робити, як це робилося, – це ще гірше. А який буде результат, я не знаю. Що таке компетентності? Це те, про що я говорю у своєму методі, коли знання застосовуються на практиці. Для цього треба перевчити сотні вчителів, щоб працювати таким чином. В Швеції, Естонії вчителі для цього отримують дуже ґрунтовну підготовку. А без добре підготованих учителів ніякої реформи не буде. Є ризик, що все буде по-старому, але говоритимуть по-новому, і на цьому усе закінчиться. А де взяти цих учителів, якщо у педінститути у нас ідуть за залишковим принципом. Так, серед цих людей є і ті, хто хоче бути вчителем, і це дуже цінні люди – а їх також треба вчити по-новому. Якщо брати Фінляндію, на яку ми орієнтуємося, там конкурс на 10 людей на місце. При такому конкурсі і добрій системі навчання в них супер учителі. У Швейцарії не так просто влаштуватися учителем навіть у найглухішому куті, бо там величезний конкурс і зарплати. Естонія, така ж колишня радянська республіка, як і Україна, підняла свою освіту і вже конкурентоздатна.
- Якби ви були міністром освіти, щоби ви змінили?
- У першу чергу я би проаналізував у чому проблема. Залучивши статистику, компанії, які займаються аналізом. Я би усунув усі ті речі, які заважають, а їх повно. Це безкінечні папери, які продукуються просто тому, що людям треба виправдати свою роботу. Є абсолютно абсурдні папери. Подивитися, яка атмосфера у колективі, бо якщо у колективі атмосфера погана, то вчителі будуть погано працювати. Має бути нормальна організація праці. Це можливо без великих затрат. У дуже багатьох школах постійно роблять ремонти – збирають на це гроші і кожного року організовують ремонти. Дуже показовий приклад бачив у Естонії – школу відремонтували 17 років тому і все. У чому справа? У корупції.
- Нещодавно ви мали виступ у Верховній Раді. У своєму зверненні до депутатів ви процитували президента США Рейгана, сказавши, що освіта – питання національної безпеки, і що її стан в Україні має вже тривожити. Чому так?
- Якщо в країні слабка освіта, то не буде якісних інженерів та лікарів. До речі, у всіх західних медичних вузах фізика – обов'язковий предмет для здачі, бо дуже висока насиченість високотехнологічною апаратурою. У нас цього немає, це вже недобре. Американці абсолютно серйозно кажуть, що освіта – це основа безпеки держави. Якщо штати турбуються своєю безпекою, то подивіться у якій ситуації ми. А що у нас немає людей з головами? Є. Є нобелівські лауреати, вони просто досягли цього у Франції, чи в Австрії, Америці. Освіта дає економічну безпеку, інформаційну безпеку, і це конкурентоздатність країни.
- В Україні 62% учителів шкіл – це люди за 40 років, тільки 16% – педагоги до 30. Молодь не хоче не хоче працювати у школах. Це загрожує кадровою кризою. Як це виправити?
- Треба зробити зарплату на рівні, щоб на місце вчителя претендуватиме 10 людей. Але у нас є ще одна біда – у нас гендерний дисбаланс. Я часто буваю на конференціях по Україні, і серед 300-400 вчителів одні жінки. У цьому нічого поганого немає, жінки такі самі розумні як і чоловіки, але гендерний баланс має бути хоча б якийсь. Це також результат низької зарплати, бо хлопці думають про те, як забезпечити сім'ю і не йдуть вчителювати. А ось на конференції по фізиці у Швейцарії було все навпаки: серед 19 вчителів лише одна жінка. В Америці інша ситуація – там жінкам платять великі стипендії, щоб вони йшли працювати там, де переважно чоловіки, щоб вирівняти гендерний баланс.
"У нас поступово нівелювалася повага до вчителя"
- Як потрібно мотивувати учителя? Лише рівнем зарплатні, чи мають бути й інші стимули?
- Є країни, де вчитель має цілий рік оплачувану відпустку. У цей час вчитель має їздити в університети, слухати курси. В Швейцарії вчитель має привезти документ, що він пройшов навчання. Вони мають можливість розвиватися. У багатьох країнах вчителям оплачують зв'язок, інтернет, транспорт. Зарплата дуже важлива. Вчитель, який не має достатньо доходу замість того щоб читати книжки і розвиватися змушений десь підробляти. Якщо вчитель ходить по-простацьки одягнутий – це бачать учні і починають не поважати професію учителя.
- До речі, яка зарплатня у вчителя Чернівецького ліцею? Вона дозволяє нормально жити і забезпечувати базові потреби?
- Ні. Хоч зарплатню підняли, якщо її перевести в долари і порівняти з тією, яка була 10 років, то вона не змінилася, а той зменшилася. І підвищення зарплатні швидко з'їдає інфляція. А крім роботи з учнями учитель має багато паперової роботи через що немає часу розвиватися. Це також заганяє людей в глухий кут. Вчителів часто відволікають на заходи, які взагалі не стосуються освіти – це пряме порушення закону "Про освіту". Сухомлинський писав, що вільний час учителя – це його золотий ресурс. А цей ресурс самим безсовісним чином розтрачають і не дають вчителю розвиватися.
- Як за ваші роки вчителювання змінилася повага до вчителя?
- Коли я починав повага була колосальна. Ніхто з батьків не смів сказати вчителю, що він погано вчить чи ще щось. Повага до вчителя виникає тоді, коли є повага до освіти. У нас поступово нівелювалася повага до вчителя, а коли люди побачили, що висока освіта не дає високої зарплати, почалася зневага до освіти. Виходить, що, торгуючи на базарі без освіти, можна заробити більше, ніж той, хто витратить п'ять років на навчання. Поступово за ці роки з'являлася зневага до освіти, школи, вчителя. А далі буде зневага до держави, бо люди починають тікати з країни. При чому тікають ті, хто дуже добре заробляє. Школа – це інституція, яка забезпечує існування держави. Немає освіти – немає держави.
Фото: Д. Павлов/"Сьогодні"
- Можливо, має змінитися роль школи та вчителя? Бо школа і вчитель перестали бути джерелом знань, коли з'явився вільний доступ до інтернету
- Це не так. Якщо людина хоче вивчити, наприклад, математику. В інтернеті є онлайн курси, наприклад, Khan Academy, Coursera і багато інших. Але вони не є ефективними. Чому? Бо людині самій дуже важко вибрати із множини того, що пропонується в інтернеті. Має бути той, хто покаже, в якому напрямі рухатися. Вчителі не зникнуть. Дві з половиною тисячі років тому виникла Академія Платона і я запевняю, сьогодні така академія матиме успіх.
Інтернет – як звалище, там можна відшукати золото, але хтось має показати як це робити. Вчитель дійсно перестав бути єдиним джерелом знань. Але все одно, вчитель дає знання набагато швидше і ефективніше, ніж учити самому. Є такі учні, які можуть самі вчитися. Але більшості потрібен наставник. Зник такий розклад, коли вчитель має книжку, а учень – ні, так було, коли я вчився. Вчитель не має переповідати книжку, він повинен мати набагато більше знань. А сьогодні вчитель має знати більше ніж Google і навчити учня користуватися цими всіма ресурсами правильно і допомогти йому отримувати знання.
.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми