Порятунок рядового Зази: активісти допомогли безхатченку знайти родину і домівку

У людини немає можливості передбачити, на який берег його закине океан життя завтра, післязавтра або через рік-два. Не відає людина і того, що її бажанням покинути цей океан можуть перешкодити абсолютно сторонні люди. Так сталося з 55-річним громадянином Грузії, який ще три тижні тому хотів померти, а нині мріє жити повноцінним життя з новознайденою власною родиною.

Житель скверу

Я познайомилася з колишнім мешканцем Тбілісі Зазою Спиридоновичем минулого року в рамках роботи громадського проекту "Лівобережний ботанічний сад" (ГП) в столичному мікрорайоні Березняки. Місцеві активісти доглядали за сквером, а гість з Кавказу вважав за краще там відпочивати.

На той момент це був високий чоловік з добродушною усмішкою, який безтурботно дивився в завтрашній день і гуляв на широку ногу. Кілька разів його вдалося навіть залучити до громадських робіт. Але після зими перед нами постала зовсім інша людина, для якої цей сквер виявився будинком на довгі чотири місяці.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Якогось вечора ми помітили, що Заза пересувається за допомогою палички і залишається на ніч на вулиці. Почали з'ясовувати, чому.

"У мене розпухли ноги. Я не можу працювати. Я не маю чим платити за кімнату, і мене попросили піти. Більше мені йти нікуди", – заявив горець.

Але чому він не їде додому?

"У мене немає родини. Я втратив з ними зв'язок 2003 року, коли вирішив летіти сюди, до України. Куди я зараз полечу?".

Водночас з'ясувалося, що у нього немає жодних документів.

Зазу не кинули в біді березняківці. Жінка Наташа іноді забирала його прийняти ванну і випрати одяг. Ще дві жінки носили йому в півлітрових баночках супи і борщі, а грузини з поруч розташованого ринку ввечері балували м'ясною нарізкою і лавашем. Знаходилися і "добрі" люди, які наливали сто грамів. А ось на сигарети доводилося "заробляти" самостійно, сидячи під магазином, де Заза ховався і від злив.

Чергового вечора ми побачили Зазу сильно побитим. За його словами, вночі на нього налетіла група підлітків. Вони побили старого, відібрали у нього 12 гривень і втекли. До того моменту у Зази вже не було і мобільного телефону, благополучно кимось витягнутого з кишені. Щоб захистити себе надалі, Заза озброївся складаним ножем для обрізки лози. Вранці ми нерідко спостерігали кілька "трояндочок" від пляшок, що валялися навколо його лавочки...

"Помру під ялинкою". Заза вже не вірив, що колись побачить рідних. Фото: І. Ковальчук

Всім миром

Жителі вирішили звернутися до соціальних служб Києва. Повинні ж бути якісь центри для таких людей! Виявилося, щоб викликати до нашого "гостя" представників Центру обліку бездомних громадян, потрібно оформити заявку на службу 1551, щоб соцпрацівникам виділили бензин для машини. Ця процедура була дотримана, і через тиждень до Зази приїхали два інспектори Центру.

На жаль, нашого безхатченка вони не могли забрати. До Будинку соціального піклування беруть тільки громадян України, і там черга. А при сприятливому збігу обставин там можна було б пробути 10 днів, зазвичай необхідних для того, щоб людина зробила паспорт. Плата за кожну ніч чисто символічна – 9 грн.

Щоб вирішити нашу з Зазою проблему, представники Центру звернулися до декількох церков, щоб вони взяли грузина на тимчасове перебування. На сьогодні його черга так і не підійшла.

На Зазу Спиридоновича звернула увагу і місцева поліція. На моє звернення до Дніпровського управління Головного управління Національної поліції Києва надійшла відповідь, що, за словами опитаного бездомного, у нього є син, але контактів з ним немає.

До цього моменту у нашого підопічного почала загнивати ліва нога, і звісно, ніяка швидка не відвозила його на лікування. Торговці з ринку вирішили самі звозити Зазу до клініки, заплативши за поверхневий огляд. Діагноз був – "гангрена".

"Що робитимете?" – запитали ми ввечері повернутого на лавочку хворого, якому все ті ж жалісливі березняківці почав лікувати гангрену перекисом і стрептоцидом.

"Нічого, – зітхнув Заза. – Помру тут. Он під тією ялинкою".

Невідомо, чим би закінчилася ця історія, якби першими не піддалися паніці грузини з ринку, до яких дійшла інформація, що у Зази є син і як його звуть. Торговці почали пробивати родича Зази по соцмережах. Через два дні якийсь молодий грузин, який працює з родиною в Європі, впізнав у Зазі свого зниклого батька!

Сльози сина і батька

Коли вперше активісти організували зв'язок по Viber батькові і синові, які не бачилися 15 років, обидва чоловіки не змогли стримати сліз.

Заза дізнався, що у нього вже є внучка, і почав готуватися до від'їзду.

"Всі ці роки я нічого не знав про свого батька! Не був навіть певен, чи живий він. Що він робив у Києві? Як жив всі ці роки? Я готовий прийняти його до своєї родини, сподіваюся, він уже став розсудливим. Підлікувати його. У мене навіть є для нього посильна робота", – розповів син Куджі.

"УПомру під ялинкою". Заза вже не вірив, що колись побачить рідних. Фото: І. Ковальчук

Дорога домому

Наш підопічний наївно припускав, що, давши комусь хабар, він відразу отримає грузинський закордонний паспорт і полетить з Києва до Євросоюзу. Довелося його переконувати, що раз вже він починає нове життя, то робити це потрібно законним способом.

"Я не доживу", – відразу розсердився грузин

"Доведеться дожити! Під нашою ялинкою ніхто тобі не дасть померти. Проситиму посольство Грузії прискорити видачу документа на виїзд", – сказала я, і вже наступного дня телефонувала до приймальні посла Грузії в Україні Гела Думбадзе.

Ще через день перевдягненого Зазу з обробленою все тим же способом (перекис + стрептоцид) ногою я везла до консульства на оформлення "білого паспорта" – свідоцтво на повернення. До цього моменту консул уже зв'язався з сином Зази, переконався, що ті дійсно родичі, і вони обговорили спосіб передачі квитка на рейс до Тбілісі.

"Мені ще штраф заплатити потрібно за незаконне перебування в Україні. Син вишле гроші. Тут недалеко, я потихеньку піду і випишу квитанцію", – сказав наш підопічний, повернувшись з консульства на лавочку.

Звісно, було вирішено, що з квитанцією йому теж допоможе представник газети "Сегодня" – я вирішила відразу з'ясувати і юридичні аспекти нелегального проживання іноземців в нашій країні.

"Ваш Заза був у нас в листопаді. Оформили протокол і виписали штраф. Він не сплатив його, тепер цим займається виконавча служба", – пояснив представник Державної міграційної служби України (ДМС) в ОВІРі на Березняківській.

"А чому ви його тоді не депортували?" – "Він повинен був сам протягом 10 днів купити квиток і полетіти. Можете зараз його привести з грошима на квиток. Ми його відвеземо до суду, йому присудять або три роки нев'їзду до України, або п'ять, або взагалі заборонять перетинати український кордон, і потім в супроводі наших співробітників його посадять на найближчий літак", – повідомили міграційники.

Така перспектива для хворого старого нам не підходила.

"А без суду його випустять?" – "Якщо у нього дійсний документ на виїзд – випустять, – запевнив працівник ДМС. – Але можуть виписати найвищий штраф, який зараз становить 5100 грн. Виплатити його можна і пізніше".

Через кілька днів активісти мікрорайону Березняки везли Зазу, який прийняв ванну і переодягнувся, до аеропорту "Київ", скинувшись на бензин і нарізавши бутерброди гостю, який затримався у нас. В кишені у нього був лист від газети "Сегодня" з проханням до співробітників Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України сприяти вильоту громадянина Грузії Зази Спиридоновича.

На прощання наш підопічний сказав: "Я багато разів лаяв Господа, чому він мене залишив. А він мені вас послав! Я ваш боржник".На що отримав відповідь: "Свій борг Господу і віддаси".

Нині Заза в Тбілісі чекає підтвердження своєї метрики, щоб відновити паспорт. Місцеві лікарі наразі не підтвердили страшний діагноз. Син чекає його в Європі. Такі чудеса бувають, якщо люди небайдужі.

У Тбілісі роблять документи