Таємниця загибелі українського пілота в Лівії: всі подробиці і нестикування

Три місяці тому у відрядження за кордон відлітав Володимир Бухальський з Мелітополя. В недалекому минулому – військовий льотчик першого класу, командир повітряного судна, який звільнився зі Збройних cил в запас, але не розлучився з небом. Ставши людиною цивільною, продовжував літати. Одна з приватних авіакомпаній в Об'єднаних Арабських Еміратах запросила його до себе. Володимир Володимирович погодився. Робота за контрактом давала можливість багато літати і, що важливо, пристойно заробляти.

Пілота проводжали рідні. Посиділи в піцерії. Поговорили перед дорогою. Хтось із близьких звернув увагу, що Володя був незвично сумний, небалакучий. Немов схаменувшись, посміхнувся:

"Ну, незабаром побачимося – Аліса ж в перший клас йде, і в кінці серпня обов'язково прилечу проводити її до школи ...".

Таку подію – перший раз у перший клас – йому ніяк не можна було пропустити. Але 1 вересня доньку поведе до школи тільки мама Наташа. Батька шестирічна Аліса не побачить вже ніколи.

З відрядження її тато повернувся у закритій труні. На 11-й день після трагічної загибелі в далекій Лівії, де вже не перший рік триває кривавий конфлікт.

Вранці 26 липня аеродром Ель-Джуфра, де розвантажувалися два транспортних Іл-76ТД з українськими екіпажами, піддався ракетному обстрілу безпілотним літальним апаратом. Основний удар прийняв на себе літак Володимира Бухальського. Члени екіпажу встигли покинути палаючу машину. Командиру не вдалося ...

Лівія не була незнайомою для пілота країною. Колись, у 2011-му, газета "Сьогодні" робила з ним інтерв'ю про те, як Володимир рятував з Лівії українців. Вивозив з Тріполі на Іл-76 наших громадян, які виявили бажання терміново відлетіти через масові заворушення. Крім того, його екіпаж брав участь у великомасштабних спецопераціях "Козаки на крижині" та "Північний сокіл-2010", доставляючи в умовах полярної зими на острів Гренландія партії пального за заявкою Міноборони Данії.

Чекайте на відповідь

По гарячих слідах про надзвичайну подію ми в той же день дізналися в Державіаслужбі України. Інформація була суперечливою і потребує перевірки.

Яким вітром занесло відразу два приватних українських транспортника до бунтівної країни? Чи мали дозвіл на польоти туди наші екіпажі? Звідки вилітали? Який характер вантажу? Хто відправник і отримувач? Як евакуюватимуть людей додому, якщо в Лівії немає нашого посольства? Хто відповість за загиблого командира і знищені літаки?

Це були найважливіші питання. Офіційної інформації від українських компетентних органів було вкрай мало. Чутки в соцмережах і ЗМІ ще більше заплутували ситуацію. Нібито обидва літаки належали одній приватній авіакомпанії і нібито доставляли з ОАЕ партію розрядного вантажу (зброя і боєприпаси) для Лівійської національної армії "великого друга Росії" маршала Халіфи Хафтара, яка виступає проти Уряду національної єдності. За іншими даними, зброї на борту не було, а мета атаки – просто вивести літаки з ладу.

Ситуацію в Державіаслужбі пояснити не змогли. Але в той же день, 26 липня, дію сертифіката вантажної авіакомпанії з Києва, яка фрахтували обидва рейси, було призупинено. Згідно Держреєстру повітряних суден, компанія експлуатує п'ять вантажних Іл-76ТД 1990-1992 років випуску, що належать фірмі з реєстрацією на Британських Віргінських островах.

У Державіаслужбі взяли тайм-аут, щоб перевірити первинні відомості. До зведення Нацбюро з розслідування інцидентів з цивільними повітряними суднами ця подія не увійшла, оскільки подія кваліфікується як акт незаконного втручання (АНВ), чим займаються фахівці іншого профілю – авіабезпеки. Простіше кажучи, антитерористичного.

Біда одна не ходить. Не встигли вгамуватись пристрасті і мало-мальськи прояснитися ситуація навколо обстрілу в Джуфрі, як через тиждень з невеликим, 6 серпня, історія повторилася на іншому лівійському аеродромі – Місурата. Там безпілотником був атакований ще один, третій за рахунком Іл-76ТД, чий екіпаж, також український, нібито доправляв спецвантаж з Туреччини і в інтересах Уряду національної згоди (друга протиборча сторона, опоненти Лівійської національної армії маршала Хафтара). Транспортник відновленню не підлягав. Люди не постраждали.

Поки наші офіційні органи мовчали, зарубіжні ЗМІ та інтернет-ресурси, перш за все російські, на всі лади розкручували тему нібито незаконних дій України в Лівії – здійснення туди польотів, співпраці із владою. Але були й інші відомості: що насправді українська фірма була використана, а приватні польоти українців на користь лівійської армії здійснювалися з подачі російських замовників. Екіпаж цілком міг не знати кінцевого платника.

Минулого тижня з Державіаслужби надійшла відповідь голови відомства Олександра Більчука на редакційний запит. "Відповідно до норм міжнародного права, – йдеться в листі, – Державіаслужба направила запит в МЗС України для отримання інформації від держави Лівія, де знаходилися повітряні судна і члени екіпажів і на чиїй території здійснений АНВ в діяльність цивільної авіації. Запит стосується відомостей про подію, комісії з його розслідування та включення до складу комісії уповноважених представників України". Добре, направлено запит до МЗС. А далі?

Ми звернулися до директора Департаменту консульської служби – начальника Управління консульської служби Василя Кирилича. Але дипломат повідомив лише те, що вже було відомо, хоча після атак в Джуфрі та Місураті пройшло вже чимало часу:

"... 26.07.2019 внаслідок повітряного удару по аеродрому в м. Джуфра були знищені два транспортні літаки Іл-76ТД, що належали одній з українських авіакомпаній, а також загинув один з членів екіпажу, громадянин України. Посольствами України в Туніській Республіці та ОАЕ були вжиті заходи щодо повернення членів екіпажу до України, а також репатріації тіла загиблого пілота.

05.08.2019 в аеропорту м.  Місурата внаслідок обстрілу з повітря було знищено Іл-76ТД, експлуатантом якого була українська авіакомпанія. Громадяни України – члени екіпажу зазначеного повітряного судна внаслідок інциденту не постраждали".

Транспортники, що перетворилися в згорілий металобрухт, свого часу рахувалися за Міноборони України, потім були здані в лізинг комерційним структурам. У МО нам теж обіцяли надати коментар, але на момент підготовки публікації він не був готовий.

Погляд з середини

Ми звернулися до колишніх льотчиків транспортної авіації та авіаекспертів з проханням поділитися своєю точкою зору на проблему і обґрунтувати, чи можна запобігти негативним наслідкам, проконтролювати, як використовуються літаки з українською реєстрацією і нашими екіпажами, щоб вони не потрапляли в критичні ситуації типу лівійських інцидентів.

Екс-командир Іл-76 Олександр Казанцев каже, що НП з нашими літаками та екіпажами в проблемних країнах були і раніше, і аж ніяк не виключені у майбутньому:

- Працювати доводиться у складних умовах, на межі можливостей техніки і людей, тому нерідкі аварії і катастрофи, – каже льотчик. – Літаки повинні літати, а не стояти на землі. І їх експлуатують дуже інтенсивно. Нерідко екіпажі здогадуються, що за вантаж доведеться везти, але матеріальний фактор переважує ризики. Страхується такий вантаж і в якому розмірі, вирішується на місці. Страхування пілотів – дуже болюче питання, про яке намагаються не говорити. За ідеєю, в зоні військових ризиків воно повинно бути. Але не факт. Очевидно, хтось прикриває такі перевезення.

Визначальну роль відіграють гроші. Платять – летять в проблемний регіон. Не платять – не летять. Якщо платять багато – летять по багато разів ... Зброя – це відкати. І на дві сторони можуть працювати, і на три сторони. Моя особиста точка зору: цей рух продовжуватиметься ... Якщо вантаж по лінії Міжнародного Червоного Хреста – повідомте, що це гуманітарка. Якщо ні – ну тоді будемо розсьорбувати кашу, яку заварили. І що напишуть закордонні ЗМІ, в принципі, не так вже й важливо ...

Знищені літаки були зафрахтовані авіакомпаніями, зареєстрованими в Україні. Однак офіси знаходяться і в інших країнах. Льотний склад і фахівці з наземного обладнання укомплектовані громадянами України, військовослужбовцями, які в основному звільнилися в запас.

Обидві компанії виконують вантажні перевезення в різні регіони. І гарячі точки теж. Так, маячила інформація, що атаковані в Лівії літаки доправляли туди партії гуманітарних вантажів по лінії Організації Об'єднаних Націй і Червоного Хреста. Можливо. Але підтвердіть офіційно.

Наші джерела свідчать, що транспортники здійснювали непоодинокі, а багаторазові польоти як до Джуфри з Шарджі, так і до Місураті з Анкари та Ізміра (допускаємо, що ця інформація попередня). Вантажовідправниками виступали деякі компанії-посередники, які мають арабське коріння. Тобто чіткої спеціалізації перевезень не було: сьогодні екіпажі могли взяти на борт, наприклад, арабських скакунів, завтра – соколів, а післязавтра в плані стояли джипи. Автомобілі – товари подвійного призначення: військового і цивільного. Однак у більшості випадків оформлялися як цивільні. Те, що транспортники могли перевозити розрядні вантажі, наші співрозмовники не підтвердили, але й не спростували. Поки не буде офіційного висновку комісії з розслідування АНВ, відзначають вони, наявність зброї та боєприпасів – всього лише припущення: жодних доказів цьому немає.

- Після розвалу Союзу Україні дісталося кілька десятків військово-транспортних Іл-76, – каже авіаексперт Валерій Романенко. – З часом велика частина цих машин виявилася в розпорядженні приватних компаній, і зараз їх можна побачити в найнесподіваніших районах світу. Ними керують українські пілоти. Вони возять різні вантажі.
Мені теж доводилося літати з деякими екіпажами. Розговорилися якось під час польоту з представником компанії. Він і не приховував, що хлопці часто ризикують. Бувало, злітали з перевантаженням, а в спекотному кліматі це дуже небезпечно. Бувало, що вантаж військовий – по маркуванню видно, але везти треба. Летять і розуміють, що якщо сісти в одній точці – заарештують, і довічне ув'язнення забезпечене, а в іншій – розстріляють прямо на аеродромі ....

Де комерція, там ...

Чи припинять польоти авіакомпанії, чиї літаки виявилися в епіцентрі обстрілів? Судячи з усього, ні. Вони швидко перереєстровуються і змінять маршрути на менш ризиковані. Не виключено, перебазовуються до Центральної Азії. Однак працювати продовжать – попит на повітряні перевезення в світі досить великий, і обсяги тільки зростають. Конкуренти – з ними завжди можна домовитися. А ні – демпінгувати. Наші пілоти невибагливі, готові працювати за скромну, але все ж гідну – за українськими мірками – зарплату. І ризикувати, природно, теж.

- Ви навіть уявити собі не можете, які гроші в обороті авіакомпаній, що набирають за контрактом наших пілотів і наземників, – зізнавався нещодавно льотчик, що повернувся з Африки. – Сотні тисяч доларів щодня! Так, робота на знос. Але за три-чотири місяці можна підняти від 50 тисяч доларів. Це мінімум. Буває, за один виліт платять "десятку" зеленню. Де я стільки в Україні зароблю? Хіба що банк пограбувати. Але нічого розповідати не буду – не хочу підставляти тих, хто там змушений працювати. Ви ж не засуджуєте заробітчан, які будують житло в Росії, прибирають полуницю в Польщі або доглядають за людьми похилого віку пенсіонерами в Італії, Португалії. У них свій заробіток, а у льотчиків свій. І плата за ризик у них часом – життя ...

Володимир Бухальський – досвідчений ас, який пройшов чудову школу, бував в різних гострих ситуаціях, не міг загинути просто так. Цю думку добре знали його друзів. Його "Ілюшин" того фатального ранку розвантажувався, і члени екіпажу перебували на своїх робочих місцях – всі, крім командира. Який відправився у вантажний салон – навіщо? У соцмережах пишуть, що він нібито рятував бортову документацію ...

"Нісенітниця повна! – каже інший пілот. – Яка документація? Вона практично завжди знаходиться в кабіні, під рукою".

Але якщо не документація – тоді що? Ще пишуть, що командир чомусь виявився в хвостовій частині, куди нібито і догодила ракета ... Однак на фото хвостове оперення обох літаків відносно ціле ...

- У баках літака було 17 тонн авіагасу, він спалахнув моментально як сірник, і Володя згорів, не зумівши вибратися з вогню, який відразу ж перекинувся на другий Іл-76, – з гіркотою констатує колишній однополчанин Бухальського. – Крім нього, всі покинули обидві машини, що зайнялися. Ну хтось там на бігу підвернув або поранив ногу, але не дуже. А командир не вберігся. Але знаєте, він такою людиною був ... Якби хтось інший з екіпажу згорів, а він уцілів, то ніколи б собі цього не пробачив і мучився провиною все життя. Може бути, коли-небудь і дізнаємося, що там сталося насправді. А можливо й ні. Думаю, є і в Україні, і за її межами ті, кому б хотілося всю правду приховати. Літати ж все одно треба. І вантажі різні возити. І на порушення часто очі закривати. Це бізнес. А де починається комерція, там закінчується безпека. Земля йому пухом...

1/5

Вдова: "Ми кохали і були дуже щасливі"

Вони познайомилися на службі – Наталя і зараз працює медсестрою в бригаді, де раніше служив Володимир.

- На життя не вистачало, свого житла не було, переїжджали з місця на місце і ледь-ледь зводили кінці з кінцями, – розповідає вдова. – Володя був на хорошому рахунку. Заробляв близько 7 тисяч гривень, у мене трохи більше 2 тис. За знімну квартиру віддай, послуги оплати – і на життя залишаються копійки ...

У обох це був другий шлюб. Від першого у Наталії старша донька Олександра. А в 2013-му народилася вже Аліса. І на сімейній раді ухвалили рішення – звільнятися. Процес довгий – поки документи оформиш, не один місяць пройде.

- У компанії, куди влаштувався, його знали й чекали, – продовжує Наталя. – Вона в Еміратах. Володя багато літав, радів цьому. Ми з доньками гостювали у нього в Шарджі. Їхав у відрядження на три-чотири місяці, бувало й більше. Вдома на нього завжди чекали, і він був щасливий, коли повертався ...

Став добре заробляти. Обзавелися квартирою. Обставили. Все ж таки своє – не чуже. Разом їздили на море відпочивати. З'явилися стабільність, упевненість в завтрашньому дні. Їм було добре, і це бачили всі.

Кажуть, у дружин льотчиків – загострена інтуїція. А вона якраз нічого не передчувала. Хіба що бабусі у переддень 26 липня поганий сон наснився.

Добу Наташі нічого не говорили: все ще сподіваючись, що раптом це помилка, і Володя живий. На жаль, дива не сталося. Решту пам'ятає немов у тумані: якісь дзвінки, люди, знову дзвінки ... Будинок офіцерів. Труна на узвишші. Володині нагороди. Почесна варта. Триразовий прощальний салют.

- Володя був дивовижною людиною, – продовжує Наталя. – На роботі – суворий, вимогливий, як і має бути. А вдома зовсім інший – м'яка хмара і плюшевий ведмедик. Любив обох дочок і мене. Просто душі не чаяв. Радів успіхам Саші – прилітав до неї на весілля. Мріяв Алісу до школи за руку в перший клас відвести ... Мене називав пестливо Туся, Тусечка. А я його – Сонечком.

- Чи розповідав, куди і з чим літає?

- Намагався нас оберігати від зайвих хвилювань, мало чим ділився, і я могла тільки здогадуватися, що не все так просто, – відповідає Наташа. – Говорив коротко: спека стоїть, наприклад, або треба літак ремонтувати. Дельфінів возили, верблюдів, популярних в Еміратах соколів. Але це екзотика. Про якісь спецвантажі не йшлося. У подробиці роботи не вдавався, вважаючи, що це сім'ї не стосується, за все відповідає він, чоловік, а сім'я повинна бути у спокої. Дуже вдячна за все, що робив, як ставився, як обожнював, дбав. Здається зараз, що я такого кохання навіть не заслужила, яким Бог нагородив, подарувавши світлу, добру людину ... Звикаємо жити одні. Аліса молодець, займається спортивними танцями, вже вміє додавати і віднімати великі числа, вчить англійську, активна ...

Наташу не покидає відчуття незбагненної несправедливості, недомовленості.

- Колись подарувала йому золотий ланцюжок. Він з ним не розлучався. І думаю, навіть якщо він згорів у своєму літаку, то він мав зберегтися ... Ну, не весь же розплавився, щось залишилося ... Мені не дозволили бути на упізнанні, але якби я його побачила, душа б заспокоїлася, що в труні спочиває його прах. А так ... Розуміння того, що Сонечко померло, немає. Здається, що Володя вижив, що його десь заховали, але він живий, і ми неодмінно зустрінемося ...

Олександра ім'я майбутньому первістку вибрала – тільки Володя. Про те, що тата більше немає, Алісі мама поки не говорить. Береже ...

"Він був відмінним льотчиком і другом ..."

Так сказав про Володимира Бухальського командир 25-ї бригади транспортної авіації полковник Дмитро Мимрик. Він досі не може змиритися з думкою, що Володі немає.

- Ми разом літали, я його вчив, він був більше, ніж товариш по службі і побратим, – говорить офіцер. – Після військового училища служив у Запоріжжі, потім перевівся до Мелітополя. Евакуював наших громадян з Лівії у 2011 році, коли був повалений Муаммар Каддафі, потім з Сирії, працював за програмою "Північний сокіл" в Гренландії, куди доставляв паливо. Заслужений, грамотний льотчик, мав нагороди. Звільнився з армії у званні полковника.

Підтримували хороші, товариські стосунки і після цього:

- Бачилися в травні, але я не знав, що він буде летіти до Лівії. Є комерційна таємниця, і наші льотчики не афішують, чим займаються. Та й знають моє завзяте ставлення до ризикованих завдань. Де війна, там багато всякого ... Туди, до Лівії, польоти обмежені, в країні фактично йде війна, гинуть люди, руйнування ... Володі немає ... Дуже шкода ...

Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" писали про те, як пілотів пасажирських лайнерів засліплюють лазерними променями. Впливу лазера там же, в Жулянах, піддалися пілоти Ембрайєр-190 компанії "Лот" з Варшави. Про засліплення при підльоті до Бориспільського аеропорту доповідав командир Боїнга-737 "Райян Ейр", що летів з іншого польського міста – Бидгощ. Подібні факти, за інформацією Нацбюро, мали місце в Одесі, Львові, Івано-Франківську, Ужгороді, Харкові, Херсоні, Дніпрі.