Затриманий спецпризначенець РФ розплакався від зради дружини і запевняє – їхати в Україну був наказ

Російська "Новая газета" взяла інтерв'ю у затриманих на Донбасі російських військових Олександа Александрова та Євгена Єрофєєва.

"Із затриманими Олександровим і Єрофєєвим мені дали зустрітися тет-а-тет. Росіяни лежать в сусідніх одномісних палатах, по сусідству з пораненими службовцями ВСУ. Корпус, де лежать росіяни, охороняє з півтора десятка людей у цивільному. Обох вже відвідали представники ОБСЄ, Червоного Хреста, психологи і адвокат. Не прийшли до цих пір лише офіційні представники Росії — по міжнародному праву консульські працівники мають таку можливість (і — необхідність). Олександрову день тому завершили складну операцію на нозі. Поки він не може навіть підвестися. Але після реабілітації знову буде ходити, як кажуть місцеві лікарі, які врятували йому ногу. А Ерофееву оперували руку — на ній зараз штатівський апарат. В обох випадках загрози ампутації більше немає. Частина нашої розмови на прохання самих поранених йде "оффзерекорд". Обидва розпитують мене про новини та реакції в Росії. Хоча вони вже в курсі з бесід з СБУшниками про те, що звільнені зі служби ще в грудні. В курсі, що їх не визнає Міноборони РФ, зате називають "народними міліціонерами" в "ЛНР". Але до кінця не вірять в це...", — розповів кореспондент Павло Канигін.

За словами журналіста, йому кілька разів доводилося вимикати камеру, залишаючи лише диктофон.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

"Наприклад, коли сержант Александров не може стримати сліз, дізнавшись від мене про сюжет на "России-24". Там його дружина Катерина розповідає, що Олександр був звільнений з військової служби ще в грудні 2014 року, і вона не знала про його поїздку на Донбас", — повідомив кореспондент.

— Скажи мені, чому так? Я ж тільки наказ, я не терорист... Був наказ! Я ж присягу давав Батьківщині! Я ж поїхав... Скажи, тобі скільки ось років? — Питає мене Олександров.

— Двадцять вісім.

— Ну, ровесники, значить. Не знаю, служив ти, не служив. Але ти з Росії теж, земляки ж ми як би. Скажи, як таке могло взагалі?.. Чому вони відмовляються від нас?

— Я не знаю, Сашо.

— Завдання ж було! А сюжет цей, ти говорив, на телебаченні, там що взагалі? Дружина там є або тільки фотографія її?

— По-моєму, вона там про вас розповідає.

— Ну, може це просто тільки фотографія її?! — Александров закриває обличчя рушником. — Чому вона таке розповідає?!

— Сашо, може бути, це не зовсім вона.

— А хто?!

— Я впевнений, що вона вас, як і раніше, кохає, але, напевно, говорила це не по своїй волі.

— Ну чому?! Я ж присягав!.. Ми з нею разом, в одній частині...

"Я не знаю, як реагувати на таке. Не знаю, що взагалі тут сказати. В кінці інтерв'ю Олександров просить ще раз передати, що кохає Катерину. Я виходжу з палати, а сержант зі сльозами заривається в вафельний рушник...", — зазначає Канигін.

Фрагменти інтерв'ю з військовими, яке дали "Новой газете".

Олександр Олександров

— Могли б ви представитися, розповісти трохи про себе. Вас звати Олександров Олександр?

— Так, Олександр Анатолійович. Народився 7 січня 1987 року в Південно-Сахалінську. В даний час прописаний в Кіровській області. Там проживають мої батьки. Я громадянин Російської Федерації. Дійсний військовослужбовець (збройних сил РФ — Авт.). У всякому разі був.

— Були?

— Ну, наскільки мені відомо, сам я не звільнявся, рапортів ніяких не писав.

— Тобто ви як дійсний службовець російської армії?

— Так.

— Як ви самі вважаєте, який на цей момент ваш статус тут? Ви військовополонений або в якомусь іншому статусі?

— Хотілося б, щоб був військовополоненим. Цей статус мені, скажімо так, подобається більше ніж статус найманця або бандита.

— Ви говорили, що був наказ . Чий це був наказ?

— Був наказ, і як військовий я його виконував. Відрядження таке.

— Розкажіть, будь ласка, як ви потрапили в населений пункт Щастя?

— 16 травня з командиром групи пішли на розвідку місцевості. Пішли по позиціях збройних сил України. Подивилися. Позиції були порожні, нікого не було. Ні людей, ні голосів не було. Підійшли ближче, знову тиша. А коли підійшли ще ближче, товариші залишилися позаду мене, я почув постріли... Метрів 15 я біг. Поранили мене, як міг, відповзав. Був затриманий солдатами ЗСУ.

— Ви вже зустрічалися з представниками російського посольства?

— Ні.

— Хочете щось передати їм?

— Може бути, ну щоб провідали мене.

— Якесь повідомлення?

— А сенс? Думаю, вони знають, що тут громадяни Російської Федерації перебувають.

— Чи чули ви повідомлення Міноборони Росії про те, що з грудня 2014-го не є більше військовослужбовцями РФ?

— Перший раз чую від вас.

— Учора деякі ЗМІ російські опублікували розмову з вашою дружиною, вона заявляє, що ви звільнилися з лав армії РФ в грудні і поїхали в Самару, і вона не знала, де ви знаходитесь.

— Я такого не знав. Чесно кажучи, ви мене шокували трошки зараз...

— Ви розмовляли з нею взагалі?

— Зв'язатися не вийшло. Дзвінки не проходять...

— Як з вами обходяться?

— Нормально обходяться.

— Вас звинувачують у тероризмі.

— Терористичних актів ніяких я не виконував, я виконував свою задачу по службі чисто розвідувальну. Ніяких диверсій не виконувати.

— Як би ви прокоментували заяви влади РФ і її керівників, що на території Донбасу немає російської армії?

— Як бачите, вона є. Просто невигідно зізнаватися в цьому.

— Сашо, СБУшники кажуть, що, не бажаючи бути затриманим, ви намагалися підірвати себе гранатою.

— Ні, у мене навіть думок таких не було (підірвати себе намагався капітан Єрофєєв — Авт.).

— Скажіть, виявлявся на вас тиск співробітниками СБУ в ході бесід?

— Ні. Нормально поводяться, адекватно. Як з військовополоненим.

— Хотіли б ви щось повідомити громадськості?

— Хотілося б додому повернутися. І щоб більше нікого не посилали сюди .

— Скажіть, служба на підконтрольних "ДНР" і "ЛНР" територіях оплачується якимось особливим чином?

— Не знаю. Як би те ж саме, що і на території Росії. Тільки обіцяли. Але далі обіцянок — нічого.

— А що обіцяли?

— Подвійну зарплату. Але як би її немає, не було.

— Що ви знаєте про Мінські угоди?

— Ну, в основному воно було про відведення важкого озброєння, встановлення перемир'я. Що ще...

— Що ви думаєте про перемир'я? Дотримувалося воно там, де ви перебували?

— У більшій частині, звичайно, дотримувалося.

— Як би ви назвали свої відрядження на територію двох цих областей?

— Навіть не знаю. Службові відрядження. Нам сказали, я приїхав. Виконував наказ.

— Хотіли б щось передати родичам?

— Дружині. Що я дуже сильно люблю її. І сподіваюся, що все-таки повернуся. Вибачте

 Євген Єрофєєв

— Розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Ви Євген Єрофєєв?

— Так, і ви вже не перший, хто цікавиться моєю долею. Вже я тут трохи відомий в медіапросторі. Так вже вийшло. Вже й говорив, і передавав, що додому лише хочеться. Мені тут пред'являє статтю "тероризм". Але поки лікують у госпіталі.

— Я вже питав Олександра про його статус тут. Як би ви визначили свій статус в цей момент?

— Ну, ось новини доходять з інтернету, що від нас нібито відмовляються, що ми звільнені аж з нового року.

— Звільнено ким?

— Звільнилися самі з армії. І сюди приїхали самі.

— Але ви не звільнялися?

— Я ще не звільнявся. Просто така ситуація, інформаційний вакуум, до нас ніхто не приходить з нашого як би посольства, ніхто з нами не зустрічається, не розмовляє. Жодного разу не бачив ніякого представника нашої країни, хоча є громадянином Росії. Не знаю, що зараз взагалі відбувається і у що все виллється. Але сподіваюся, що все буде добре. Повернуся до батьків, до дружини.

— Могли б ви розповісти, як ви опинилися біля населеного пункту Щастя?

— Ну, я там виконував бойове завдання зі спостереження за сторонами, які вели конфлікт. Так вийшло, що, можливо, збився з маршруту трошки. В ході перестрілки отримав поранення на полі бою. Війська ВСУ надали нам допомогу.

— Ви кажете, що ви спостерігали?

— Ну так, не було наказу взагалі, не виконував я спеціальну місію якусь по знищенню, по захопленню, там. Нікого не вбивав, не було навіть наказу стріляти. Був тільки наказ стріляти у відповідь — в цілях самозахисту.

— СБУ каже, що була перестрілка між вами і солдатами ЗСУ.

— Так, була, причому раптово.

— Скажіть, українські військові були оповіщені, що ви є спостерігачами і спостерігаєте за сторонами конфлікту?

— Ні, ми робили це приховано. Ну як пояснити? Не в рамках місії наглядової.

— Могли б ви розповісти докладно про цю вашу місію?

— Ну, вели розвідку там, вели спостереження. Ну як, відмітили, хто відкриває вогонь, яка сторона — все.

— Самим доводилося стріляти?

— Тільки в той момент, коли було бойове зіткнення, коли тікав вже.

— Вас в "ЛНР" називають співробітником "народної міліції".

— Можливо.

— Тобто ви є одночасно спостерігачем російської армії і співробітником "народної міліції"?

— Та ні. Перебував я в статусі військовослужбовця , виконував наказ, нікого не вбивав. Так вже вийшло, що стали так події розвиватися.

Як повідомлялося, 16 травня українські бійці затримали в Луганській області двох російських військовослужбовців — Олександра Александрова та Євгена Єрофєєва.

18 травня голова СБУ Валентин Наливайченко заявив, що затримані під містом Щастя Луганської області двоє російських військовослужбовців будуть притягнуті до кримінальної відповідальності за участь у терористичній організації.

Тим часом у Кремлі відхрестилися від захоплених на Донбасі російських військовослужбовців. Прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков повторив позицію Москви, що "ніяких російських військових на Донбасі немає".