Військовий експерт. Дебальцевський "котел": дорога смерті

У суботу міністр оборони Степан Полторак заявив про завершення виведення українських військ з Дебальцеве. За словами міністра, всього з нього вийшло 2130 осіб. Втрати ЗСУ Міноборони оцінює в 179 чоловік, втрати противника – в 868 осіб, у що віриться насилу. Так завершилася Дебальцевська епопея. Фінал її офіційно називається "організованим виведенням" українських частин за наказом Верховного головнокомандувача. Але що ж в реальності відбулося під Дебальцеве?

ОПЕРАТИВНЕ ОТОЧЕННЯ. Два тижні тому бойовики за підтримки російських військових перекрили так звану "дорогу життя" – трасу М-103, за якою українські війська, що оборонялися під Дебальцеве, отримували боєприпаси і пальне. З цього моменту частини ЗСУ в районі Дебальцево опинилися в оперативному ОТОЧЕННІ – стані, при якому до межі ускладнюється логістика. На мінських переговорах 11 і 12 лютого політичне керівництво України розраховувало добитися припинення вогню і врятувати оточене угруповання.

Ситуація під Дебальцеве впливала на динаміку переговорів, повідомив заступник голови Адміністрації президента Валерій Чалий. "Чому вони (росіяни – Авт.) тягнули? Вони хотіли вже до оголошення про припинення вогню захопити Дебальцеве і оточити наших. Їм це не вдалося зробити", – заявив Чалий в суботу 14 лютого. Мінські угоди передбачали припинення вогню з півночі на 15 лютого. Таким чином, після укладення угод у бойовиків ще залишалося три доби, щоб спробувати знищити Дебальцевське угруповання.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Протримавшись до 15 лютого, українська сторона розраховувала на перепочинок. Але сепаратисти, і підтримучі їх російські війська, не збиралися зупинятися. "Перемир'я тривало буквально годину. Опівночі, 15 лютого, я заступив на чергування. Через годину з того боку почала працювати арта. Ми стали відповідати. І понеслася", – розповів військовослужбовець Національної гвардії Віталій Лазебник, що працював до військової служби фотокором газети "Сегодня". Він ніс службу в районі Дебальцево на так званому "хресті" – перетині трас Ростов-Харків (М-103) і Луганськ-Донецьк.

Саме після 15 лютого "оперативний котел" під Дебальцеве почав "кипіти".

ВИХІД З ОТОЧЕННЯ. Прорахунок керівництва країни визнав 17 лютого сам Валерій Чалий. "Ми не думали, що буде ТАК ГРУБО все порушуватися", – заявив він, закликавши Захід подумати над тим, які ще заходи щодо агресора можуть бути зроблені. Тим часом, Володимир Путін, філософськи порадив українським військам скласти зброю: "Звичайно, програвати завжди погано, звичайно, це завжди біда для переможеного, особливо якщо програєш вчорашнім шахтарям або вчорашнім трактористам". Часу на роздуми зовсім не залишалося.

18 лютого, за наказом президента Петра Порошенка, почалося відведення частин ЗСУ з-під Дебальцеве. Глава держави представив це як грамотно сплановану операцію, що довела високу боєздатність збройних сил і ефективність командування. "Цими діями була осоромлена Росія, яка ще вчора вимагала від українських військовослужбовців скласти зброю, підняти білий прапор і здатися в полон. Українські військовослужбовці дали по зубах тим, хто намагався їх оточити і вийшли з Дебальцеве за наказом Верховного головнокомандувача", – уклав Петро Порошенко, говорячи про себе в третій особі.

Свідчення очевидців, втім, говорять про те, що вихід з оточення НЕ БУВ ЗАВЧАСНО СПЛАНОВАНИЙ і проходив з НАДВАЖКИМИ  боями.

Люди важливіші. "Ось так втратили БТР, а заодно і КРАЗ іншого батальйону". Фото В. Лазебник

ЩО ВІДБУВАЛОСЯ В "КОТЛІ". Командир 25-го батальйону тероборони "Київська Русь", що воював під Дебальцеве, Андрій Янченко, заявив, що насправді операцію спланувала "група ініціативних офіцерів". Про неї, за його словами, не знало ні керівництво Генштабу, ні навіть командування сектором, в іншому випадку війська "звідти б не вийшли": "Бездарні операції командування призводили тільки до загибелі... Операцією на місці керував командир 128-ї гірсько-піхотної бригади (полковник Сергій Шаптала, що отримав звання Героя України. – Авт.)". Янченко зазначив, що штаби існували як би у відриві від військ і припустив, що плацдарм взагалі готували до здачі.

Ще одним свідченням того, що вихід проходив похапцем, є те, що військові кинули під Дебальцеве цінне обладнання – протимінометний радар, поставлений в рамках американської військової допомоги.

Віталій Лазебник. До призову працював фотокором в "Сегодня". Фото І. Богдан

Гвардієць Віталій Лазебник розповів, що наказ на вихід прийшов під кінець 17 лютого близько 23:00, вже в повній темряві. На збори дали буквально 15-20 хвилин. Перед цим, приблизно о 21:00 противник відкрив найпотужніший артилерійський вогонь з САУ. "На один квадратний метр, – розповідає фотокор "Сегодня", що став нацгвардійцем, – прилітали по три снаряди. Все, що не встигли розвалити за три дні, розбили за дві години".

Вночі вийти не вийшло. "Виникали постійні пробки. В результаті півдороги пройшли, коли стало ясно", – продовжує Віталій. За його словами, колона попала в дві засідки. Одну з них влаштували стрілки і гранатометники: "Ми вискочили з машин і придушили її вогнем". Але через кілька кілометрів бійців очікувала ще одна засідка – з одного боку дорогу розстрілювали три танки, а з іншого – снайпери противника: "Нашій машині пошкодило двигун. Вона зупинилася, ми вискочили з неї і зайняли кругову оборону, пригнічуючи снайперів. Потім танк знищив наш вантажівку. Я, разом з замкомвзвода, залишився прикривати медиків, які обробляли "трьохсотих" прямо на дорозі. Пересуватися доводилося поповзом через снайперів".

Батальйону, в якому він служив, вдалося вибратися без втрат. Іншим, за його словами, пощастило менше: "Тільки ділянці дороги, протяжністю метрів в 500, я бачив кілька "двохсотих" і осіб шість "трьохсотих". Я не знаю, скільки людей залишалися в машинах. Коли в них влучали снаряди", їх просто відкочували в поле, і там вони догорали".
За свідченням бійця, особливо багато було втрачено автомобільної техніки, яку легко знищити. Тому люди їхали "буквально на гарматних стволах танків". Багато бійців взагалі йшли пішки, орієнтуючись на труби Світлодарської ТЕС.

ЧОМУ ВИНИКЛО ОТОЧЕННЯ? Очевидці боїв стверджують, що противник просто вирішив закидати українські частини "м'ясом", в той час як наше командування не накопичило достатньо сил для оборони. Про те, що бойовики стягнули всі можливі резерви, кажуть командир батальйону "Донбас" Семен Семенченко та помічник міністра оборони Юрій Бірюков. "Противник перекинув всі наявні резерви з-під Горлівки та Стаханова. Там у них порожньо, а у нас все в наявності. Один удар і фронт розсиплеться, а в котлах будуть терористи і російські найманці", – заявив Семенченко 18 лютого, коли відхід вже почався. "На наше угрупування в 2500 осіб були кинуті 15-17 тисяч особового складу супротивника! Перевага по живій силі в 5-7 разів! Наші втрати 180-200 чоловік, втрати противника 868. І ми кричимо про те, що нас злили? Ви, які вміють кричати, але не вміють читати – ви в своєму розумі?" – додав оптимістичних ноток в гнітючу картину виходу з Дебальцевського оточення Юрій Бірюков 20 лютого, коли операція завершилася.

Відомо, що учасники переговорів у Мінську довго сперечалися, чим же є Дебальцевський виступ – "котлом" або плацдармом. З плацдарму необхідно наступати. Але з військової точки зору, наступу ЗСУ не могло відбутися через явну нестачу сил, і супротивник сам зрізав "виступ", як це неодноразово траплялося раніше в історії. На думку бійців, якщо командування взагалі не планувало наступати, то відводити частини потрібно було ще на початку лютого, коли противник "відтиснув" Вуглегірськ: "Це знизило б втрати в людях і техніці".

На одній чаші Дебальцевських ваг лежала необхідність довести віроломство російської сторони, що підтримує "ДНР" і "ЛНР", вибити посилення санкцій і гіпотетичну військову допомогу Заходу, і не дати противнику додаткових козирів на переговорах. А на іншій – життя конкретних людей, яких можна було врятувати, вчасно відвівши війська. Загинути на війні, захищаючи Батьківщину – це частина важкої солдатської роботи. Але нехай читач сам вирішить, які аргументи в даному випадку важливіші.