Вижити і повернутися: як зустрічають звільнених із полону в Україні

18 січня 2018, 07:32

Ігор Сєров Ігор Сєров

Вони не до кінця вірять в те, що трапилося, але вже виходять на роботу і допомагають іншим бійцям

Після масштабного обміну полоненими перед Новим роком в заручниках у бойовиків залишаються ще 104 людини. На сьогодні, 18 січня, заплановано новий обмін списками між двома сторонами, після чого стартує черговий виток переговорів про звільнення. Про їх можливе проведення заявила віце-спікер Верховної Ради Ірина Геращенко.

Реклама

Нагадаємо, в кінці грудня з окупованих територій були звільнені 73 українця. Цей обмін став наймасовішим в 2017 році.

Як розповіли "Сегодня" в СБУ, йому передувало чимало проблем. Наприклад, частина злочинців, запитуваних на звільнення бойовиками, не захотіла повертатися назад.

"Експерти погодилися об'їхати ті місця, де знаходяться люди, які вчинили злочини проти цілісності України, але тепер не бажають повертатися в "республіки". Тих, хто не захотів повертатися в "ЛДНР", виявилося кілька десятків", – розповіли нам в спецслужбі.

Всього за весь час конфлікту з полону бойовиків вже звільнено понад 3000 українців. Деяким з тих, хто ще перебуває в полоні, потрібна медична допомога. Серед заручників, що опинилися в'язнями після початку конфлікту на Донбасі, понад 30 перебувають в Росії. Один з них, активіст Микола Карпюк, в заручниках довше всіх інших – з березня 2014 року. Він був затриманий на адмінкордоні з Кримом, його звинуватили в участі в чеченській війні, і російський суд дав йому 22,5 років в'язниці. Українські силовики уточнюють, що працюють над питанням звільнення всіх, хто опинився в заручниках.

"Сегодня" поговорила зі звільненими з полону українцями. Вони та їхні рідні зізналися, що в перші дні не могли звикнути, що полон позаду, що можна спокійно спати і займатися повсякденними справами. Деякі зі звільнених кажуть, що адаптуватися нелегко, тому навмисно уникають публічності і хочуть спочатку навчитися жити по-новому – без тортур і погроз.

"Щипає, щоб повірити в щастя"

Реклама

Український військовий з Харківської області Андрій Бесараб пробув у полоні у бойовиків "ДНР" майже два роки. Як розповіла нам його дружина Наталя, Андрій, виїхавши в зону бойових дій, за збігом обставин помилково заїхав на територію, контрольовану ворогом. Так і опинився в полоні. Він був звільнений в кінці грудня в рамках обміну полоненими.

Знаючи про те, що до звільнення доклало зусиль духовенство УПЦ, в перших числах січня Наталя приїхала подякувати Блаженнішого Онуфрія.

"Перші години після звільнення Андрій хотів навіть себе щипати, щоб зайвий раз переконатися, що все це не сон, що він удома, – розповіла "Сегодня" Наталія Бессараб. – Перший час до мене підходили наші діти і питали так, мовляв, мамочко, а чи правда, що все закінчилося? На це я їм відповідала, що, звичайно, все вже позаду. Перше, що ми зробили разом, на наступний ранок після звільнення пішли до батьків чоловіка. Потім поїхали до моїх батьків, до брата".

Вона додала, що після повернення чоловік розповів, що, незважаючи на всі складнощі, вірив у щасливе завершення. Адже був випадок, коли обмін полоненими, в тому числі і її чоловіка, зірвався. Це сталося напередодні 2017 року. Причин зриву обміну цієї сім'ї тоді не пояснили.

"Тепер хочемо з чоловіком надолужити згаяне, зайнятися родиною, дітьми і, можливо, відправитися в подорож", – резюмувала Наталія.

new_image4_427

Дружина військового. Наталія чекала чоловіка майже два роки

Кіборг: знову на службі

Реклама

Один з колишніх бранців, чиє ім'я було довгий час на слуху, – захисник донецького аеропорту Олег Кузьміних. Зараз, через три роки після звільнення, він продовжує служити Україні. Правда, про місце своєї служби і рід діяльності Олег, як людина військова, не поширюється.

Він каже, що в пам'яті ще живі спогади про полон. Нагадаємо, Олег – один з тих героїв-кіборгів, над якими в перші години після захоплення знущався бойовик Гіві, пізніше відеозапис цих тортур був викладений в інтернеті. Його та інших бійців бойовики вивели на вулиці Донецька, публічно звинувативши в обстрілі мирних кварталів і тролейбуса з пасажирами в одному зі спальних районів міста.

"90 днів з 124 я провів в одиночній камері розміром метр на два", – поділився з "Сегодня" своїми спогадами Олег.

Відразу після звільнення він організував зі своїм братом Сергієм спеціальний фонд, який допомагає українським бійцям, які постраждали в зоні боїв на Донбасі. Ця допомога стала своєрідною подякою братів Кузьміних за ту колосальну підтримку, яку зовсім незнайомі люди надали їх сім'ї під час полону Олега.

new_image3_502

Кузьміних. Після полону знову допомагає бійцям. Фото: hvylya.net

Цивільні: багато проблем

Реклама

Колишній житель Макіївки пастор Сергій Косяк в 2014 році потрапив у полон "ДНР" після доносу одного зі своїх друзів. Але, як не парадоксально, був звільнений через день після втручання іншого свого друга.

Зараз Сергій намагається допомогти тим, хто був звільнений в рамках обміну. І розповідає, що після того, як днями з'їздив провідати в лікарні звільнених, зрозумів, що у цих людей – звичайних цивільних, чиї імена не на слуху – проблем набагато більше, ніж перспектив.

"Всі вони жителі Донецької та Луганської областей, були заарештовані за доносами і різними звинуваченнями, починаючи від шпигунства до організації диверсійних груп. Терміни у всіх різні, деякі сиділи з літа 2014 року", – написав Сергій на своїй сторінці в соцмережі.

І додав.

"Багато з них залишилися без будинку, засобів до існування, з підірваним здоров'ям і порушеною психікою. На вільних територіях у деяких є родичі, але приймати в своїх будинках звільнених не готові. У катівнях бувало різне, однозначно всіх били і принижували в різному ступені. Якщо жінки, та ще молоді і симпатичні, то самі розумієте, що робили там з ними. Коротше, психологічні травми у хлопців на все життя".

За його словами, зараз волонтери зайняті тим, щоб взути і одягнути всіх цих людей, що опинилися, по суті, один на один зі своїми проблемами.

Ігор Козловський: "Молитва і йога мені допомогли вижити в полоні"

Звільнений з полону український вчений зі світовим ім'ям розповів нам про те, що йому допомогло вижити в ув'язненні у бойовиків, про ностальгію жителів Донбасу по мирному життю і про те, що потрібно зробити, щоб звільнити всіх полонених.

new_image_590

Шлях до свободи. Майже два роки Україна домагалася звільнення Ігоря Козловського. Фото: president.gov.ua

Ім'я: Ігор Козловський

Народився: 16 лютого 1954 р. в Донецьку

Кар'єра: глава департаменту релігії в Донецькій ОДА, голова Центру релігієзнавчих досліджень

Все життя прожив в Донецьку, в 1980 році закінчив з відзнакою історичний факультет Донецького університету. Кандидат історичних наук.

В кінці 80-х займався відродженням козацтва. У 1997-2001 роках – обирався на посаду заступника Головного отамана Кальміуської Паланки укранських казачествапо питань релігії і духовності з звання козачого полковника. Однак основний напрямок Козловського – релігієзнавство. Свою трудову діяльність він починав з Донецького облвиконкому, потім став керувати відділом у справах релігій в Донецькій облдержадміністрації. Автор понад 50 наукових робіт, 200 статей в словниках та енциклопедіях, відомий на весь світ.

За свою проукраїнську позицію Козловський два роки провів у полоні у бойовиків, після того як на нього надійшов донос в "правоохоронні" органи самопроголошеної "ДНР". Був звільнений тільки в кінці грудня минулого року в рамках обміну полоненими.

- Ігоре Анатолійовиче, розкажіть, як ви потрапили в полон? Кажуть, що ви просто не встигли, хоча й планували виїхати з окупованого Донецька?

- Почну з того, що в Донецьку я залишився через те, що необхідно було доглядати за хворим сином. Планував, що ми поїдемо з міста пізніше, орієнтовно навесні 2016-го, адже його (сина) транспортування було досить складним за станом здоров'я. Мене затримали на вулиці серед білого дня, коли я вийшов з дому по господарських справах і винести сміття. Мене вже чекали. Сказали, що запрошують лише на бесіду, яка триватиме хвилин 20, не більше. Але, як виявилося, ці двадцять хвилин розтягнулися на довгих два роки. Затримали мене на початку 2016-го. Потім в моєму житлі почалися обшуки, але вони вже проходили без мене (після доносу невстановлених осіб Козловському намагалися інкримінувати зберігання зброї. – Авт.). Син, на щастя, зараз теж в Києві.

- Вас катували?

- Коли мене кинули в "підвал" "МДБ" (Міністерство державної безпеки у бойовиків. – Авт.), то на голову одягли мішок і почали так зване дізнання з побиттям.

- Де вас тримали велику частину часу? Що можете сказати про тих наглядачів, яких ви бачили на власні очі? Що це за люди, як вони ставилися до вас?

- Основну частину часу мене тримали в Донецьку, тільки останні півроку перед звільненням провів у Горлівській колонії. А що стосується наглядачів, то там різні люди. Наприклад, ті, хто просто не зміг знайти іншої роботи. Вони просто робили те, що їм сказали.

- А ті мирні жителі Донбасу, що не виїхали і залишилися? Що про них можете сказати?

- Безсумнівно, більшість з них з ностальгією згадують про ті часи, які були до всіх цих подій, до війни. Я і сам спостерігав цю сумну картину – Донецьк з його колись багатолюдними вулицями перетворився на місто-привид.

- Є щось, що вам допомагало вижити і не зламатися в полоні?

- Звичайно! Молитва! Наші духовні внутрішні розмови з невидимим були дуже важливі. Це найсильніша опора. Крім того, я займався йогою. Причому кожен день – духовні практики, які сприяють цілісності людини, а йога в тому числі, дуже допомагають в екстремальних ситуаціях. Вони зміцнюють тіло і дух, духовно і фізично, підтримувати себе психологічно. Йогою я займаюся з 1959 року.

- Деякі зі звільнених розповідали, що бойовики залякували їх, розповідали, мовляв, що на мирній території бранці нікому не потрібні. Вам пропонували залишитися там і працювати на "ДНР"?

- Ні. Мене ніхто ніколи там не переконував у чомусь подібному. Всі прекрасно знали про мою позицію, тому подібних спроб не робили. Крім того, до мене час від часу надходила інформація, що Україна бореться за мене і моє звільнення. Я ніколи не був відомою людиною, скоріше – провідною, тому вплинути психологічно на мене складно.

- Розкажіть, яким був день, коли ви дізналися про те, що вас звільнять?

- Про звільнення дізналися 25 грудня. Кожному, хто повинен бути звільнений, сказали про це. Люди перебували в різних місцях. Хтось в колонії, хтось в СІЗО, хтось в "підвалах". І вже на наступний день всіх почали звозити в СІЗО Донецька.

- Які настрої ви помітили у представників "ДНР"?

- Ви знаєте, є абсолютно різні. Є й занепадницькі, є і протилежні.

- Які відчуття вас переповнювали в перші хвилини після звільнення?

- Відчуття щастя від того, що дихаю свободою, що насолоджуюся нею. Тепер я знаю її запах. А найбільше після звільнення хотілося скоріше побачити рідних, інших думок і бажань в той момент не було. І коли нарешті це сталося – це і було справжнє щастя!

- На ваш погляд, що ефективніше допоможе завершити війну на Донбасі – сила або дипломатія?

- Чинників виникнення цього явища (війни. – Авт.) дуже багато, стільки ж чинників є і для її припинення. Потрібно працювати спільно. В даному випадку говорю про спільні зусилля України і міжнародної громадськості. Потрібно працювати в Нормандському форматі, співпрацювати з США. Але і наша сила, України, – повинна зростати, і її потрібно показувати. Безсумнівно, це дуже важливо. Але знову ж таки, потрібно розуміти, що ми заручники цієї ситуації. Тому не можна застосовувати силу просто так – якщо ми так зробимо, то нас просто можуть не зрозуміти на міжнародній арені. І ми можемо позбутися цієї підтримки і залишитися на самоті.

- Як вважаєте, які кроки має зробити влада в першу чергу, щоб швидше звільнити залишилися бранців?

- Універсального засобу, яке б допомогло звільнити, – немає. Все це дуже непередбачувано. Чим наполегливіше ми просимо звільнити ту чи іншу людину, тим більше вона, так би мовити, піднімається в ціні. Тому тут потрібна тонка робота дипломатів і допомога міжнародних партнерів.

- Скажіть, після того, як відновите сили після дворічного полону, чим плануєте зайнятися?

- Планів чимало. Наприклад, дуже хочу повернутися до викладацької діяльності. Також є пропозиція роботи в Інституті філософії НАН України. Крім того, я продовжую працювати зі своїм Центром релігієзнавчих досліджень і міжнародних духовних відносин. Планів – безліч.

Нагадаємо, в день передноворічного масштабного обміну безліч людей очікували звільнених бранців в аеропорту.

Підпишись на наш telegram

Лише найважливіше та найцікавіше

Підписатися

Реклама

Читайте Segodnya.ua у Google News

Реклама

Натискаючи на кнопку «Прийняти» або продовжуючи користуватися сайтом, ви погоджуєтеся з правилами використання файлів cookie.

Прийняти