Анастасія Білоусова
Катерина Степаненко
редактор Це продовження серії репортажів про життя церков після томосу. Початок можна прочитати тут: Життя після томосу: в регіонах почалися гоніння і захоплення храмів УПЦ
Православна Волинь прийняття томосу переживає дуже важко. Чисельність захоплених таких парафій, що перейшли добровільно в ПЦУ тут - одна з найбільших по Україні. Нам вдалося побувати в парафіях сіл Красноволя, Нічогівка і Годомичі, які тепер моляться де доведеться. Однак на питання: "Чи хотіли б повернутися в свій захоплений храм?", Віруючі частіше відповідали: "Уже ні".
"Рятівники" Красноволі
Парафія УПЦ у Красноволі залишилась без свого храму місяць тому. Сільрада зібрала близько 400 підписів за перехід в ПЦУ – такої чисельності було більш ніж достатньо.
"Опитування звучало так: "Ти за російську церкву або за українську?" або: Ти за Україну або за Росію?", – каже священик Андрій, настоятель Свято-Михайлівського храму села Красноволя. – Наших віруючих особливо не питали".
День, коли вони залишилися без храму, парафіяни та священик ще довго не зможуть забути.
"Ми готувалися до архієрейської служби, чекали владику Нафанаїла. Однак за 1,5 години до богослужіння в храм зайшли чиновники з прихильниками ПЦУ і заблокували вхідні двері, – згадує отець Андрій. – Глава сільради поставив мене перед фактом – щоб зайти в храм, я повинен перейти в ПЦУ. Я відмовився. Тоді вони повідомили, що ні нас, ні архієрея нашого не пустять".
"В той день я прийшла в храм на службу і здивувалася – там стільки людей було, – згадує парафіянка Анна. – Коли почула, що в храмі співають гімн України, зрозуміла, що прийшли ПЦУ. Виявилося, в сільраді знали, що в цей день приїде владика служити, і рознесли слух по селу: "Москалі приїдуть храм захоплювати!". Тому односельці, багато з яких до цього ніколи поріг церкви не переступали, порахували вважали своїм обов'язком прийти її "рятувати". Тільки від кого? Від своїх же односельців!"
"Особливо гірко було бачити серед "рятувальників" деяких наших же парафіян! – згадує місцевий житель Володимир. – Вони, немов зомбовані, називали нас "москалями" і "загарбниками". Коли приїхав владика Натанаїл, я спочатку зрадів. Подумав – при архієреї посоромляться і прийдуть в себе, але ні! Владиці навіть і на сходинку не дали піднятися. Розмова була короткою: переходьте в ПЦУ, і все стане на свої місця, або йдіть. Тоді ми разом з владикою і парафією поїхали в сусіднє село, щоб провести службу в тому храмі".
"Нам допомагають незнайомі люди"
"Коли ми повернулися, на нашому храмі висіли нові замки, – продовжує отець Андрій. – Пізніше мені дозволили забрати тільки особисті речі і чашу. Слава Богу, що біля церкви залишився церковний будиночок. Тут ми і молимося, тут я і живу вже 13 років, і прописаний. Однак нещодавно в регіональних ЗМІ з'явилася загрозлива стаття: нібито мені "дозволяють" тут служити до травня 2019 року, а далі "нехай шукає собі нове місце". За документами храм і церковний будиночок належать громаді УПЦ. Але якщо посміли відібрати храм, то можуть і будинок відібрати. Що буде далі – навіть і подумати страшно".
Будиночок священика невеликий, але затишний. У кабінеті обладнали клірос і вівтар, парафіяни розміщуються в коридорі і залі. Богослужіння проходять у вихідні та свята.
"Тепер це і наш храм, і наше притулок від всяких нападок, можливість порадіти і помолитися разом в цей нелегкий час, – каже батюшка. – Сюди приходить до 30 осіб разом з дітками, так що наша парафія стала зовсім невеликою, але у кожного з цих людей є право сповідувати ту віру, яку хочуть. Ці люди також працювали при будівництві храму і будиночка, тому виганяти їх – не за законом, не по-християнськи і не по-людськи.
Спочатку всі були пригнічені дуже, але Господь дав нам якусь особливу благодать смирення, і ми потихеньку оживаємо. Надихає підтримка людей. Нас і по телефону, і в соцмережах дуже підтримують. Дзвонять або пишуть люди, яких я й не знаю: "Чим вам допомогти?". То свічник подарують, то свічок кілька пачок надішлють, то ладан, то вино для богослужінь - і ми дуже за це вдячні. Це говорить про те, що ми не самі залишилися. Що з нами Бог, Він у тих, хто підтримує наш вибір і наше стояння у вірі".
"Перша служба в будиночку була незвичайною, – каже парафіянка Анна, яка співає на криласі. – Протягом останніх трьох років ми служили по-українськи, а як в будиночок перейшли – знову стали церковнослов'янською служити. Але нічого, потихеньку згадуємо. На агресію ми не реагуємо, розуміємо, що людей просто "накрутили", змусили сплутати політику і віру. Одне мені не зрозуміло: так, сьогодні у нас з РФ війна, але вона закінчиться, а як потім сусіди нам в очі зможуть дивитися? У храм і не хочеться заходити. Аби нас тут ніхто не чіпав".
"Це церква моїх предків"
"Чому я не перейшов в ПЦУ? – дивується моєму запитанню батько трьох дітей, парафіянин Володимир. – Сюди ходили мій дід і батько, ми тут хрестилися, як я можу кудись перейти? Спочатку було важкувато, але тепер, коли приходжу в будиночок на службу, мені так ясно і добре на душі. Нас мало, але ми вже як сім'я. Своїм дітям, які задають питання, я розповідаю, що УПЦ – церква наших предків, визнана у всьому світі. Сусіди спочатку дивувалися: "Чого ти з нами не ходиш до церкви?". На що я відповідаю: "Я як ходив до церкви, так і продовжую ходити, а куди ходите ви – я не розумію". Поки їм складно пояснити, що церква – це перш за все пастир і паства, а вже потім стіни і куполи".
Новини про життя ПЦУ парафіяни Красноволя дізнаються зі ЗМІ.
"Владика Михаїл (ПЦУ) в одному з інтерв'ю пресі говорив, що у них перенасиченість кадрами і священиків вистачить на все нові парафії, – каже отець Андрій. – Однак на практиці їх не вистачає. Священик ПЦУ служить один в двох храмах по черзі. Якщо церква в неділю закрита – значить служба проходить в сусідньому селі. Але точний графік їх ми не знаємо, та й навіщо?
Зараз в ПЦУ – захват, туди ходять ті, хто раніше не був у церкві, – і в цьому багато хорошого! На питання: "Чи йдеш ти в храм?", Тут відповідають: "Як же я не піду? Адже у нас тепер своя українська церква!". Вони і не знали, що УПЦ існує з часів незалежності. І в нашому храмі навіть служби останні три роки з благословення архієрея проводилися українською мовою! Ну що ж, курчат по осені рахують. Чи стануть патріоти ще й християнами? Вірю, що все на благо".
Томос у Нічогівці
Не минуло й місяця з тих пір, як владика Натанаїл поїхав з паствою Красноволя служити в сусіднє село – Нічогівку, як і там церква "перейшла" в ПЦУ.
"Все почалося з Красноволя, потім перекинулося на нас, – згадує парафіянка Свято-Миколаївського храму села Нічогівка Тетяна Іванівна. – До нас давно в сільраді чіплялися, останні роки чотири. То не подобалося, що ми церковнослов'янською служимо. Так батюшка отримав благословення владики – і ми вели службу по-українськи. Але і цього виявилося мало. Стали поширювати чутки, що священик "не такий". А з прийняттям томосу немов з глузду з'їхали. Зібрали всіх односельчан агітувати за нову церкву. Ми говорили – не треба поспішати, ПЦУ повинні визнати інші церкви в світі, але нас тут ніхто не слухав. Стали збирати підписи, налаштували проти нас молодь, яка на всі доводи реагує: "А ви хто такі взагалі?".
Проголосували всім селом "за ПЦУ", наших парафіян було значна меншість. Треба віддати належне священику ПЦУ: спочатку він погодився на почергові богослужіння. Але тут втрутилися "активісти" з криками: "москалям тут не місце". Ну, якщо вівці грамотніші за пастухів, то що вже зробиш? Коли захоплювали наш храм, батюшку Тарасія три години тягали, щоб ключі віддав".
Священик Тарасій, пресвітер Волинської єпархії – зовсім ще молодий батюшка. Коли розповідав про захоплення, то не міг стримати сліз, хоча і дуже старався. Тепер він з паствою служить в покинутому будиночку, де 15 років ніхто не жив. Господарі в Київ перебралися. Але коли дізналися про біду прихожан УПЦ, то запропонували свій будинок в якості притулку. І навіть потихеньку роблять в ньому ремонт разом з прихожанами.
Нічогівка. Паства береже свого пастиря
Як у перші століття християнства
Поки тут немає електрики і стеля заклеєна плівкою, щоб волога не потрапляла в будинок. Але зате топить піч і скло у вікнах є – і то радість.
"Наша парафія все більше нагадує перші століття християнства – старий будинок, гоніння, але нам тут добре, – запевняє нас батюшка. – Є тимчасові незручності, але, я вірю, ми їх подолаємо. Зробимо косметичний ремонт.
Уже місяць ми служимо тут кожні вихідні і свята. На службу приходить до 30 віруючих, але село тут невелике зовсім, тому ми вважаємо, що нас багато! Ми будемо відстоювати свій храм юридичним шляхом, зараз ведеться кримінальне слідство, але особливо ми не сподіваємося і навряд чи повернемося туди. Поки молимося тут і раді, що не залишилися на вулиці. Боляче бачити, як дружне село пересварилося. Навіть в сім'ях батько з сином можуть не розмовляти!"
Нічогівка. Тепер покинутий будинок став новим храмом УПЦ
"Може, це промисел Божий?"
"Я в Нічогівці вже 12 років живу, але якби мені тоді хтось сказав, що таке станеться – ніколи б не повірила, – зітхає парафіянка Тетяна Іванівна. – Більшість з тих, хто зараз ходить в храм ПЦУ, я бачила хіба що на похоронах. УПЦ – нащадок найдавнішої церкви, якій більше 1000 років, тому коли кажуть – ура, ми створили українську церкву – мені смішно. І рада за те, що нас мало, але ми разом.
Нещодавно дізналася, що наші сусіди з села Рудники відстояли свій храм – так зраділа! Значить не скрізь такий жах, як у нас! Значить – не все втрачено! Вони по 300 осіб приходили на службу, у них дуже грамотний голова сільради, який не став втручатися. А у нас голова дуже молодий, ще не зовсім розуміє, що відбувається. Люди немов духовно осліпли. Взагалі всі наші селяни – хороші і добрі люди! Як так вийшло, що нас пересварили? Не зрозумію. Згодна, створена нова церква, але не таким же варварським способом? Схоже, виконуються пророцтва Письма, коли люди самі не знатимуть, у що вірити. З іншого боку, може ті, хто став ходити в ПЦУ, з часом дійсно стануть справжніми православними християнами, чому ні? Може, це насправді не потурання, а промисел Божий?"
Оптимізм Годомичів
А ось в Годомичах віддали храм прихильникам ПЦУ тихо і без суперечок. Як сказав настоятель захопленого
Свято-Покровського храму, вони ще на перших зборах сільради зрозуміли, що їх чекає, і стали шукати новий притулок.
Прихистити прихильників УПЦ погодилася парафіянка Олександра. Виділила під богослужіння весь свій будинок.
"Скільки її пам'ятаю, тітка Шура завжди була в храмі, як і її діти. Часом мені навіть здавалося, що вона і жила в церкви, а додому лише приходила переночувати, – сміється Василь, парафіянин Свято-Покровського храму в Годомичах. – Тому коли вона запропонувала свій будинок в якості місця для молитви – ми дуже зраділи! У Шури 5 дітей, 8 онуків – і ніхто з них не заїкнувся сказати слово проти. Всі зрозуміли: раз мама вирішила – значить так треба. Ось вам ази християнського виховання! Мені тут легше. Тому що в колишньому храмі я змушений був на хори підніматися, щоб помолитися. Виходиш звідти – і прямо легше стає! Який же сенс від такої молитви?"
Отець Іван: "Ми пішли з церкви добровільно, не хотіли сварок"
Парафіяни кажуть, що "у тітки Шури" навіть літургія проходить особливо натхненно.
"Тут набагато приємніше і спокійніше молитися, ніж в старому храмі, – розповідає парафіянка Наталія. – Там богослужіння перетворювалося в якісь перешіптування: хто в чому прийшов, хто як спав, хто як стоїть. Тут ми всі відчуваємо благодать Божу. Крім того, з нами наш батюшка Іван. Він і ремонт допомагав робити в будиночку для недільної школи, і дрова рубав, і котел лагодив, і діток возив на екскурсії – навіть в Почаїв! Дуже вдячні тітці Шурі, яка прихистила нас. Наша парафія зростає! І на причастя у нас завжди багато діток".
Годомичі. У тітки Шури
"Сусіди часто запитують:" Чому батюшка Іван більше в храм не ходить, а служить тут?", переживають, де ми будемо паски святити, – з посмішкою говорить Василь. – Ми у відповідь запрошуємо їх до себе. І що ви думаєте? З кожною неділею у нас все більше людей в будиночку! А за пару років, з Божою поміччю, ми вибудуємо нову церкву".
Митрополит Волинський: "Церковь – дуже складне утворення"
-Владика Нафанаїл, як вважаєте, чому більше переходів до ПЦУ і захоплень храмів відбулися на Волині?
- На це дуже складно відповісти однозначно. Моя особиста думка: на Волині національні погляди важливіше, ніж християнські. Єресі і розколи будуються там, де є релігійна недосвідченість. Церква – ціле складне утворення. Розуміє її той, хто молиться і хто ходить в храм. Якби люди, які взяли участь в розколі церкви, підбурювані патріотичними гаслами, знали, що таке насправді розкол, вони б ніколи туди не пішли! Розкол – це тяжкий гріх проти церкви, який, за словами святих отців, незмивний і кров'ю мучеників. На кожному богослужінні ми говоримо: "Вірую в єдину, соборну апостольську церкву". Так ми сповідуємо свою віру і вкладаємо в ці слова глибокий сенс, який невіруючому відразу не зрозуміти. Якби була релігійна вихованість – такого б не було. Духовна людина не вижене свого сусіда з храму.
- Скільки парафій вашої області перейшли до ПЦУ?
- 27 парафій. Це і ті храми, які захопили, а священика вигнали, і ті, що перейшли добровільно. Як правило, трапляється так. Священикові, як пастиреві, пропонують: переходите до ПЦУ, тоді залишимо вам храм і ваших парафіян, даємо вам на роздуми тиждень. Нещодавно ще один храм наш так захопили. Але батюшка там не сперечався, сказав: "Мені не потрібні дні роздумів, я давно вже вибрав". Взяв свої речі і пішов з храму разом з парафіянами.
- Вважаєте, ця ситуація – промисел Божий або поблажливість Божа?
- Звичайно, поблажливість Божа. З цього приводу я завжди згадую приклад Антонія Великого. Він якось почав замислюватися, чому одні живуть бідно, а інші – багато тощо. І раптом почув голос Божий: "Антоній, то діла Божі! Займайся краще порятунком своєї душі".
Нагадаємо, раніше "Сегодня" писали про свята і пам'ятні дні квітня: символіка і головні дні кожної седмиці Великого Посту і радість Великодня.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми