Все в сборе. На День рождения пришли и светская власть, и предстоятели УПЦ КП, УГКЦ и УАПЦ. Фото: fotolitopys.in.ua
В воскресенье, 23 ноября, в Национальном заповеднике "София Киевская" произошла сенсация. По мнению влиятельных церковников, события, которые произошли на вечере памяти Блаженнейшего митрополита Владимира в день его рождения, будут иметь благие последствия для страны и верующих. Едва ли не впервые за многие годы предстоятели различных ветвей украинского христианства — глава УПЦ КП Филарет, УГКЦ Святослав Шевчук и УАПЦ Мефодий — нашли общий язык и говорили, буквально вторя друг другу! "Только Блаженнейший, с его дипломатичностью и стремлением к миру, мог такое сделать! И он сделал! Он явно с нами отмечает свой день рождения!" — говорили присутствующие.
ПОЦЕЛУЙ И КОВЧЕГ. В Доме митрополита на торжестве, организованном Фондом памяти митрополита Владимира и Министерством культуры, гости заняли все стулья, стояли в проходах в зале и даже на лестнице! На их глазах произошло то, о чем многие годы мечтали тысячи верующих в Украине: не просто представители церквей, а их предстоятели заговорили о единстве церкви и примирении, о том, что пора покончить с распрями и сплотиться. И кто, как не Блаженнейший, может в этом помочь даже после своего ухода в лучший мир. Глава УПЦ КП Филарет напомнил о том приветственном поцелуе его и митрополита Владимира полуторагодичной давности, фото которого облетело все СМИ. "Люди хотят нашего единства, даже та фотография была так тепло всеми встречена", — говорил он. "Знаете, после той новости во многих приходах прекратились нападки одного патриархата на другой — верующие увидели, что раз предстоятели приветствуют друг друга, то зачем нам ссориться? Даже малое имеет значение для людей", — говорили в кулуарах.
"Ковчег". Юрий Нагулко придумал сюжет, проведывая Блаженнейшего в больнице около киевского зоопарка. Фото: О. Гук
Презентовали на вечере памяти и картину Юрия Нагулко "Ковчег", где Блаженнейший изображен очень оптимистичным, причем со своим любимым носорогом — игрушкой, которую в детстве ему подарила мама. "Митрополит Владимир видел эту работу и сказал мне: "Ты меня угадал!" — рассказал нам автор.
Выставка памяти в Доме митрополита. Один из носорогов владыки. Фото О. Гук
ПРАВИЛА БЛАЖЕННЕЙШЕГО. Обсуждали на вечере и Слово в память Митрополита Владимира, написанное накануне личным секретарем предстоятеля, митрополитом Переяслав-Хмельницким и Вишневским Александром.
"...Чого чекають від нас люди? І що ми можемо їм дати? — запитує власне сумління Блаженніший у своїх щоденникових записах. — Кожна людина хоче, аби її зрозуміли та прийняли. У нас немає можливостей нагодувати усіх голодних і надати притулок усім бездомним. Але ми можемо і маємо проникнутися у тих людей, яких посилає нам Господь. Люди чекають від нас розуміння. І ми маємо навчитися по-справжньому вдумуватися в людей, яких зустрічаємо у своєму житті, намагатися зрозуміти їх обставини, надати їм притулок у своєму серці". Двері серця, як і двері кабінету Митрополита Володимира у Митрополії — ніколи не зачинялися...
"Митрополит надто м’який. Навіщо давати стільки свободи єпископату і духовенству"? Подібні думки регулярно озвучувалися прибічниками "жорсткого курсу" як з московського "центру", так і з керівної адміністрації Києва. Але Предстоятель стояв на своєму. Те, що ви називаєте "м’якістю", — говорив він, — це повага до свободи інших. Так, свобода — це завжди ризик. Але якщо на цей ризик йде Сам Бог, то хіба можемо уникнути його ми"?..
Терпіти та чекати. Цим двом речам, яких так часто бракує всім нам, Блаженніший навчився досконало. "Богові відомі всі наші потреби, — говорив Блаженніший. — Тому живи за принципом: нічого не проси і ні від чого не відмовляйся".
М’яка, смиренна людина. Таким запам’ятався Блаженніший усім нам. Але м’яким і лагідним Блаженніший залишався лише до тих пір, доки це не шкодило церковним інтересам. Варто було лише перейти певну межу, і перед вами поставала цілком інша особа: тверда та непіддатлива, "впертий хохол", як називали його у відповідних органах за часів ректорства у Московських Духовних Школах і на посаді Керуючого справами Патріархії.
Останні роки життя Предстоятеля були потьмарені активними спробами режиму Януковича, деяких олігархів і зацікавлених осіб усередині Церкви змістити Митрополита Володимира з посади, яку він обіймав. Блаженніший був хворий. Фізичні сили спливали. Та й владолюбною людиною Митрополит Володимир ніколи не був… Однак, зустрівшись з наполегливим бажанням тодішньої Банкової поставити на чолі УПЦ більш молодшого та піддатливого Предстоятеля заради виборів 2015 року, Блаженніший відмовився піти на спокій. "З Божою поміччю я намагатимусь нести свій хрест до кінця. Хочу померти Митрополитом Київським" — такою була його відповідь одне з чергових вмовлянь. "Часи міняються, а методи ті ж самі", — з болем говорив він згодом...
...Митрополит Володимир очолював Українську Православну Церкву в "осьовий" час її становлення. І немає сумніву, що останній двадцятирічний період у житті нашої Церкви з часом будуть називати "золотою добою" в новітній історії канонічного Українського Православ’я. Добою Блаженнішого Володимира, добою відродження, розвитку і зміцнення церковної України. Дай нам Боже зберегти ці здобутки та примножити!..
Вічна Вам пам’ять, Ваше Блаженство!"